Справа № 560/1336/24
Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
13 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2019 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100";
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2019 по 26.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100".
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2019 по 26.12.2023 в сумі 66 153 (шістдесят шість тисяч сто п'ятдесят три) грн 36 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, а тому позивач має право на виплату відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
При цьому, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, за відсутності законодавчого врегулювання цього, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 658 625, 76 грн є не співмірною із сумою боргу - 70 898, 62 гривень, оскільки вона значно перевищує суму такої індексації.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. До того ж, враховуючи, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України також відсутні.
Крім того, не погоджуючись з рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, апеляційну скаргу подано позивачем, в якій він просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати:
1) за період з 11.01.2019 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 322 466, 37 грн;
2) за період з 19.07.2022 по 26.12.2023, що обмежений 6 місяцями, становить 66 880,32 грн.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі №460/42524/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що наслідком не вирішення питання щодо виплати індексації грошового забезпечення позивачу, як під час проходження військової служби так і на час з її звільнення, є саме пасивна поведінка позивача, що в сукупному взаємозв'язку виключає вину військової частини НОМЕР_1 , а тому до військової частини НОМЕР_1 не можуть бути застосовані наслідки за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбачені ст. 117 КЗпП України, оскільки відсутній такий диспозитивний склад, як вина роботодавця.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ), що знаходиться у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2019 №2-РС позивач звільнений за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
Зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач виключений 10.01.2019, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 №6 від 10.01.2019.
Рішенням суду від 29 червня 2023 року по справі №560/11003/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.01.2019 - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
26.12.2023 позивачу виплачено індексацію в сумі 70898,62 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги щодо розрахунку розміру сум затримки при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ), внесені зміни до статей 116 та 117 КЗпП, які набрали законної сили 19 липня 2022 року.
Згідно зі статтею 116 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). У відповідності до абз. 2 п. 2, п. 8 Порядку № 100, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника поліції проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення працівника поліції обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Верховний Суд у постановах від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23 та від 23.05.2024 № 560/11616/23 зазначив що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.
Так, згідно матеріалів справи позивача звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2019 №2-РС, а повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 26.12.2023 (виплачено індексацію в сумі 70898,62 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку).
Період з 10.01.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 до 26.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Разом з тим, колегія суддів враховує висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, де ВС дійшов висновку, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Враховуючи постанову Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06 грудня 2024 року, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини - до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Згідно із наданою відповідачем довідкою а.с. 37, середньоденна заробітна плата позивача складає 363,48 грн..
Період з 10.01.2019 по 18.07.2022 (включно) складає 1285 днів, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде становити 467 071, 80 грн. (363, 48 грн х 1285 календарних днів).
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.01.2019 по 18.07.2022 має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Згідно наявної в матеріалах справи виписки з банку та дані картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2019 рік, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів з урахуванням податків та зборів та інших обов'язкових платежів, тобто до перерахування на картковий рахунок становила 102 690, 26 грн. серед яких:
31 791,64 грн. (8264,47 грн + 23527,17 грн) (7,31%) - грошове забезпечення позивача перераховане відповідачем при звільненні;
70 898,62 грн. (69,04%) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем на виконання рішень суду.
Істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 10.01.2019 по 18.07.2022 становить 69,04 % (70 898,62 грн. / 102 690,26 грн. х 100).
Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 69,04 % розраховується наступним чином: 363, 48 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 69,04 % = 250,80 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки: 104,39 грн. х 1285 (днів затримки розрахунку) = 322 279, 54 грн.
З урахуванням принципу справедливості та співмірності з відповідача за період затримки з 10.01.2019 по 18.07.2022 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 322 279, 54 грн.
За період з 19.07.2022 по 26.12.2023, застосовується розрахунок, обмежений 6-місячним терміном, але без урахування принципу співмірності: 363, 48 грн. (середньоденний заробіток) х 184 (дні) = 66 880, 32 грн.
Загальна сума, яка підлягає задоволенню і стягненню з відповідача на користь позивача складає 389 159, 86 грн (322 279, 54 грн. + 66 880, 32 грн. = 389 159, 86 грн).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку суми відшкодування виходячи лише із 6-місячного терміну, оскільки така позиція не узгоджується із діючим законодавством на момент виникнення у позивача права на компенсацію та з актуальною практикою ВС у аналогічних правовідносинах.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в розмірі 389 159, 86 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів відхиляє, оскільки з урахуванням обставин справи та висновками Верховного Суду, підстав для зменшення розміру відшкодування немає.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції по суті спору частково не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній та резолютивній частині.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
в задоволенні апеляційної скарги військової частина НОМЕР_1 - відмовити повністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в мотивувальній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити, виклавши її відповідно до тексту цієї постанови.
Абзац 3 резолютивної частини рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, змінити та викласти його в такій редакції:
"Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 389 159 (триста вісімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят дев'ять гривень 86 коп.) з урахуванням сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів."
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в іншій частині - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.