Справа № 366/2365/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко Ю.В.
13 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі,
Позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №337544 від 29.07.2024 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року позов задоволено.
В той же час, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нове, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач не заявляв жодних клопотань про зменшення розміру судових витрат, тобто погодив визначену у позові суму, а відсутність документа про оплату витрат не може бути підставою для відмови в розподілі судових витрат.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що позивачем було вчинено адміністративне правопорушення та його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 липня 2024 року співробітником поліції було винесено постанову серії БАД № 337544 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 29.07.2024 року о 16 год. 15 хв. в м. Чорнобиль по вул. Кірова, поблизу будинку 3 керував автомобілем DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1 , який підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов та не надав для перевірки, чим порушив п.п. б п. 31.3 ПДР України (а.с.81).
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що автомобіль, яким керував позивач, є службовим автомобілем, а тому його не слід вважати автомобілем, що здійснює перевезення пасажирів з метою отримання прибутку.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у розподілі витрат позивача на правову допомогу адвоката, з огляду на відсутність належного, достатнього та достовірного підтвердження (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касових чеків) понесених витрат на професійну правничу допомогу.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду копію договору про надання правової допомоги №3 від 01.08.2024, укладеного між позивачем та адвокатом Панчуком М.Г., ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №1670004 від 01.08.2024, акту приймання-передачі послуг від 05.08.2024 (а.с.13-16, 23).
За умовами копію договору про надання правової допомоги №3 від 01.08.2024 адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень у порядку та строки, обумовлені сторонами у договорі. Відповідно до п.4.2 вказаного договору, сторони погодили орієнтовну вартість правових послуг, зокрема: надання усної чи письмової консультації від 2000,00 грн; складання позовних заяв в адміністративних справах - від 6000,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі послуг від 05.08.2024 за вказаним договором адвокатом Панчуком М.Г. надано ОСОБА_1 правову допомогу: попередня консультація, вивчення наданих матеріалів, правовий аналіз, розгляд судової практики. встановлення особи поліцейського, що склав протокол - 2 години вартістю 2000,00 грн; складання позовної заяви в адміністративній справі щодо скасування постанови від 29.07.2024 серії БАД №337544 у справі про адміністративне правопорушення - 4 години вартістю 6000,00 грн.
У вказаному акті зазначено, що станом на 05.08.2024 клієнт сплатив адвокату загальну суму за даним актом в розмірі 8000,00 грн.
Частина 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.
В поданому до суду першої інстанції акті приймання-передачі послуг (а.с.23) зафіксовано які саме послуги надавались позивачу, витрачений час та їх вартість в загальному розмірі 8000,00 грн, а тому він є належним доказом, що описує надані послуги з правової допомоги позивачу.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо питання наявності у суду можливості самостійно зменшувати розмір витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання відповідача (суб'єкта владних повноважень).
Відповідна заборона також прямо закріплена у ч.6, 7 ст.134 КАС України, відповідно до якої у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі, відповідач не надавав жодних заперечень щодо заявлених до відшкодування витрат позивача на правничу допомогу адвоката, не стверджував щодо їх неспівмірності чи завищення, не заявляв клопотань про їх зменшення.
Разом з тим, відмовляючи в розподілі заявлених до відшкодування витрат, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів сплати послуг адвоката.
Суд першої інстанції звернув увагу, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі№ 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі № 727/4597/19 викладено правовий висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом гонорару, а також не встановлено форму такого документа. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Колегія суддів також враховує, що в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2022 року по справі №727/4597/19 висловлено висновок про те, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
При цьому, в акті приймання-передачі послуг від 05.08.2024 зазначено, що станом на 05.08.2024 клієнт сплатив адвокату загальну суму за даним актом в розмірі 8000,00 грн.
Дослідивши обґрунтування апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що позивачу надавалась кваліфікована правова допомога, вартість правових послуг була визначена у відповідному акті із визначенням погодинного розрахунку, враховуючи обсяг сформованих та поданих до суду документів, характер спірних правовідносин та рівень складності даної справи, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн є цілком співмірною у відповідності до ч.5 ст.134 КАС України.
Натомість, жодних обґрунтувань стосовно неспівмірності заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на правничу допомогу чи клопотань про її зменшення відповідачем до суду не надано.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених в додатковому рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права, призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в розподілі витрат на правничу допомогу з ухваленням нового рішення про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
В силу ч.3 ст.272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у даній справі не може бути оскаржене.
Керуючись ст.243, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року скасувати в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) судові витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч грн 00 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 13 лютого 2025 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма