Справа № 752/17401/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кокошко О.Б.
12 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 08 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Адвокат Шульженко Денис Юрійович в інтересах ОСОБА_1 у серпні 2024 року звернувся до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття справи про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що складання постанови про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП відносно позивача є незаконним, оскільки така постанова не відповідає фактичним обставинам події, а також винесена з грубими порушеннями норм чинного законодавства України. В позові зазначається, що 22.07.2024 позивач випадково дізнався, що відносно нього було відкрите виконавче провадження НОМЕР_1 від 24.04.2024, яке перебуває на виконанні у Голосіївському ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м.Київ), стягувачем у якому є Національна поліція України Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві. 31.07.2024 було отримано відповідь від державного виконавця на адвокатський запит, з якої стало відомо про складення відносно нього постанови про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП серії ЕНА №1237140 від 13.01.2024. Позивач стверджує, що він не керував транспортним засобом, а відтак не порушував ПДР, протокол та рапорт поліцейського не містять посилань на причину та підставу зупинки транспортного засобу під керуванням позивача. Жодні докази, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, його винність та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи відсутні. Зокрема позивач вказує на його необізнаність про винесення 22.02.2023 Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/2273/23 постанови про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Тож, позивач вважає, що пропустив строки на оскарження відповідної постанови з поважних причин, а сама постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
23.08.2024 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ній недоліків.
10.09.2024 на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шульженка Д.Ю. про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом та поновлення пропущеного процесуального строку. Як на поважність причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом адвокат вказав, що про оскаржувану постанову стало відомо 31.07.2024, після отримання відповіді від державного виконавця на адвокатський запит.
12.09.2024 судом відкрито провадження у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 08 листопада 2024 р. адміністративну справу за позовною заявою залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду про залишення позову без розгляду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2025.
У судове засідання строни не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що:
- із доданої до позовної заяви копії протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що вона не містить відображення частини протоколу із відомостями про підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Її копія надана суду лише в частині. Натомість, у позовній заяві позивач не вказує чи було отримано ним копію цього протоколу чи він відмовився її отримати. Із змісту цього протоколу вбачається, що додатком до нього є рапорт, який не було надано позивачем до суду, у якому можуть міститься відомості щодо обставин, викладених у постанові від 13.01.2024 (а.с. 23);
- зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач був присутній під час розгляду працівниками патрульної поліції відносно нього справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 126 КУпАП, оскільки вказує на незаконність та безпідставність зупинки транспортного засобу під його керуванням, а також під час складання адміністративних матеріалів за ст. 130 КУпАП, а також те, що позивачу була надана можливість отримати копію оскаржуваної ним постанови, від отримання якої він вочевидь відмовився;
- позивач у позовній заяві не вказує про те, де наразі перебуває його посвідчення на право керування транспортним засобом та не надає доказів того, що таке посвідчення у нього не вилучалося. Вищевказане в сукупності свідчить, що позивач був присутній при винесенні оскаржуваної постанови від 13.01.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, знав про її існування та не мав перешкод для отримання її копії;
- оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення мала би бути оскаржена у строк до 24.01.2024 включно. Натомість, з даним позовом позивач звернувся до суду після спливу понад шість місяців з моменту винесення оскаржуваної постанови, що свідчить про неналежне ставлення позивача до своїх процесуальних прав та обов'язків і порушення визначеного законом порядку звернення до суду;
- будь-яких поважних причин, які б свідчили про відсутність у позивача можливості звернутись до суду з даним позовом у визначений законом десятиденний строк судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги:
- позивач вказує, що копія оскаржуваної постанови не була вручена йому одразу після її винесення поліцейським. Про неї ОСОБА_1 стало відомо 22.07.2024, коли він випадково дізнався про відкрите Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) виконавче провадження № НОМЕР_1 від 24.04.2024, стягувачем у якому є Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. 29.07.2024 адвокатом Шульженком Д.Ю. було зроблено адвокатський запит до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ). Листом від 31.07.2024 Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) направив адвокату Шульженку Д.Ю. копію постанови серії ЕНА №1237140 від 13.01.2024, постанову про відкриття виконавчого провадження;
- вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду, є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Під час вирішення питання про пропуск строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає з'ясуванню дата отримання цієї постанови;
- апелянт наголошує на тому, що незрозуміло, про який протокол йдеться в ухвалі суду, оскільки у позовній заяві серед додатків не було і не могло бути жодного протоколу. В якості додатку додана постанова поліції про накладення адміністративного стягнення від 13.01.2024 по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №1237140 за ч. 4 ст. 126 КУпАП;
- статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними;
- з огляду на наведене, залишення даного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду є передчасним, оскільки обов'язковою умовою для застосування частин 3 та 4 статті 123 КАС України, є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті. Матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 286 КАС України, передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків.
Колегія суддів вважає, що при визначенні початку цього строку підлягає з'ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
При цьому, саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до змісту статті 121 КАС, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. (ч. 1)
Відповідно до норм частин третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У даній справі, 23.08.2024 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ній недоліків.
10.09.2024 на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шульженка Д.Ю. про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом та поновлення пропущеного процесуального строку.
12.09.2024 судом було відкрито провадження у справі.
Проте, ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 08 листопада 2024 р. адміністративну справу за позовною заявою залишено без розгляду.
Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС України, щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання про його поновлення чи визнання вказаних у ньому причин неповажними, - позовна заява залишається без руху.
Окрім того, частинами тринадцятою, п'ятнадцятою статті 171 КАС України, передбачено повноваження суду першої інстанції у разі встановлення після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановити ухвалу про залишення заяви без руху та надати строк для усунення її недоліків, і залишення її без розгляду в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
З аналізу положень статей 123, 171 КАС України, слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з'ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.
Суд може повернутися до вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду й після відкриття провадження, і, установивши, що об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду не існувало, постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України, порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку.
До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху із пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення цього строку.
Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку звернення із позовною заявою, суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
За обставин цієї справи, системний аналіз положень статті 123 КАС України, дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивачів у спірних правовідносинах, є надання можливості останнім скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та які були визнані судом неповажними, тому має передувати постановлення ухвали про залишення позовної/позовних заяв без руху.
Разом з тим, у цій справі суд першої інстанції не надав можливості позивачу вже після відкриття провадження у справі скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалося судом вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду, адже судом вже було відкрито провадження у справі.
Верховний Суд у справі № 640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України, дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 08.08.2019 у справі № 480/106/19, від 11.02.2020 у справі № 640/9242/19, від 10.06.2020 у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020 у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020 у справі № 817/660/18, від 17.03.2021 у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 31.01.2023 у справі № 640/18309/21, від 23.11.2023 у справі № 640/15942/19 (підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України).
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині передчасності висновків суду першої інстанції, позаяк такі суперечать нормам процесуального права та обмежують право позивача на подання в установлений КАС України спосіб подати відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду, вказавши інші поважні причини (у разі якщо попередні оцінені судом як неповажні). У цьому зв'язку, колегія суддів вважає слушними доводи апелянта щодо того, що в будь-якому випадку, наслідку залишення позову без розгляду передує встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду в процесуальний спосіб, визначений КАС України, та вчинення судом процесуальних дій, шляхом залишення позовної заяви без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, та надання позивачу можливості повідомити про інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Натомість, у цій справі, факт пропуску позивачами строку звернення до суду встановлено ухвалою від 08.11.2024, якою і було залишено позов без розгляду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що не оцінює поважність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції не дотримався процесуального порядку вирішення питання щодо поважності їх пропуску.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення судом про те, що позивач у позовній заяві не вказує про те, де наразі перебуває його посвідчення на право керування транспортним засобом та не надає доказів того, що таке посвідчення у нього не вилучалося, не має значення під час вирішення питання про дотримання/недотримання строку звернення до суду з позовом.
Також, слід врахувати й зазначення судом першої інстанції про те, що із доданої до позовної заяви копії протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що вона не містить відображення частини протоколу із відомостями про підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Її копія надана суду лише в частині. Натомість, у позовній заяві позивач не вказує чи було отримано ним копію цього протоколу чи він відмовився її отримати. Із змісту цього протоколу вбачається, що додатком до нього є рапорт, який не було надано позивачем до суду, у якому можуть міститься відомості щодо обставин, викладених у постанові від 13.01.2024 (а.с. 23). Водночас, колегія суддів у цій частині наголошує на тому, що у разі притягнення особи до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, згідно норм ст. 222 КУПаП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення, тобто, протокол не складався, а винесено саме постанову. Крім того, зазначений у додатках постанови рапорт не міг бути у розпорядженні позивача, адже складався працівником поліції та має знаходитись саме у відповідача.
Крім того, висновок суду про те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач був присутній під час розгляду працівниками патрульної поліції відносно нього справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 126 КУпАП, оскільки вказує на незаконність та безпідставність зупинки транспортного засобу під його керуванням, а також під час складання адміністративних матеріалів за ст. 130 КУпАП, а також те, що позивачу була надана можливість отримати копію оскаржуваної ним постанови, від отримання якої він вочевидь відмовився, на переконання колегії суддів, має ґрунтуватись не на припущеннях, а на матеріалах справи та встановлених обставинах.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла переконання про передчасність висновку суду першої інстанції про пропуск позивачами строку звернення до суду з позовною заявою. Отже, висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі є передчасними.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку наявність підстав для скасування, через порушення норм процесуального права при її постановленні.
Згідно з ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат наразі відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 320, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 р. - скасувати.
Справу направити до Голосіївського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
Я.М. Василенко