Справа № 620/12303/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
12 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІ1 від 28.02.1991р;
- зобов'язати відповідача з 01 березня 2024 року здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІ1 у розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з мінімальної заробітної плати встановленої у місячному розмірі, яка підлягає послідовному її підвищенню протягом певного року, в якому здійснюється така доплата, згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 05 листопада 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати з 01.03.2024 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.03.2024 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що суд не дослідив належним чином додані матеріали позову та, як наслідок, дійшов хибного висновку щодо наявності у позивача права на нарахування та виплату підвищення до пенсії з 01.03.2024. У період з 01.03.2024 по 15.04.2024 позивачка не мала статусу пенсіонера та не була особою на яку поширюються норми ст.39 Закону.
Позивачка також подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.05.2024.
Позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 2, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Згідно довідки Мньовського старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради від 25.07.2024 № 340 позивачка з 15.11.2023 по теперішній час зареєстрована та постійно приживає у селі Мньов, Чернігівського району, Чернігівської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення.
У липні 2024 року позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила призначити їй і виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення.
Листом від 22.08.2024 відповідач повідомив позивачку про відсутність підстав для виплати доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивачка, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Згідно статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії або додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У статті 51 Закону №796-ХІІ зазначено, що особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
23 липня 2011 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 06 липня 2011 року № 745, якою встановлено розмір підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, положення статті 39 Закону № 796-ХІІ підлягають застосуванню лише до 23.07.2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 3491-VI та постанови №745.
01 січня 2014 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 року № 719-VІІ (далі - Закон № 719-VІІ), прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону № 796-ХІІ, передбачено не було.
Отже, з 03 серпня 2014 року Законом № 719-VІI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39,50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Водночас, Законом України від 31.07.2014 року № 1622-VІI "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03.08.2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону України від 16.01.2014 № 719-VІI "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст.20-23,30,31,37,39,48,50- 52,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.
Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6- р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VІІІ) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, та яка не змінена Законом № 987-VІІІ).
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VІІІ від 04 лютого 2016 року.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка із 17 липня 2018 року є чинною та передбачає зокрема виплату пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зонах радіоактивного забруднення.
При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте, застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення.
Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18.
При цьому колегія суддів враховує, що Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VІІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено, відтак з 01.01.2015 ст. 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 01.01.2015 лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Водночас перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, за якою село Мньов, Чернігівського району, Чернігівської області, де проживає позивачка, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відтак оскільки підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, а станом на день звернення до суду із цим позовом, село Мньов, Чернігівського району, Чернігівської області відноситься до території радіоактивного забруднення, тому позивачка, відповідно є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №580/2371/20 від 31.03.2021.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції також правильно врахував наступне.
06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII, що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Таким чином, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).
Оскільки Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Отже позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення (гарантованого добровільного відселення), у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Разом з тим суд першої інстанції помилково зазначив дату з якої відповідач повинен здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Так, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.03.2024 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що у період з 01.03.2024 по 15.04.2024 позивачка не мала статусу пенсіонера та не була особою на яку поширюються норми ст.39 Закону.
У свою чергу позивачка у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що доводи відповідача не підтверджені жодними доказами.
З метою повного, всебічного розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд направив на адресу відповідача запит, в якому просив надати до суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 , а також належний документ, який підтверджує дату призначення позивачу пенсії за віком.
04 лютого 2025 року на адресу суду від відповідача надійшла копія пенсійної справи позивача.
Дослідивши копію пенсійної справи позивача, колегія суддів встановила, що днем досягнення позивачкою пенсійного віку з урахуванням положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є 15.04.2024.
Пенсію позивачу призначено з 16.04.2024.
Отже, саме з цієї дати (16.04.2024), а не з 01.03.2024 позивачка має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначення правильної дати з якої позивачка має право на підвищення до пенсії.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року змінити, шляхом викладення резолютивної частини у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати з 16.04.2024 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 16.04.2024 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких