Справа № 320/7081/20 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
12 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із врахуванням загального трудового стажу 36 років 9 місяців, з яких 8 років 1 місяць та 20 днів на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що відповідач відмовив йому у призначенні пенсії на пільгових умовах з посиланням на відсутність уточнюючої довідки підприємства про підтвердження спеціального трудового стажу.
Позивач не погоджується з відмовою контролюючого органу, вказуючи на те, що його право на зарахування стажу роботи на відповідній посаді повний робочий день для призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується відомостями з трудової книжки, яка в силу вимог чинного законодавства є основним документом, який підтверджує стаж його роботи.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що підприємства, у яких позивач набув пільговий стаж, розташовані на тимчасово окупованій території України, а тому Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області позбавлене можливості звернутися до таких підприємств задля перевірки відомостей щодо стажу роботи позивача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та від 24 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ УМВС України у місті Донецьку 22.05.1997.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 10.06.2020 про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви позивачем були додані копії таких документів: військовий квиток серії НОМЕР_2 від 17.10.1983; трудова книжка; паспорт громадянина України; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.03.2019 №3221-5000080633.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення від 16.06.2020 №104050001215 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з неможливістю визначити періоди роботи ОСОБА_1 у особливо важких і особливо шкідливих умовах праці. Інформація про проведення атестації робочих місць відсутня.
У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 29 років 6 місяців та 2 дні, а пільговий стаж відсутній.
Позивач, вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправно відмовило позивачу у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 27.06.1983 по 10.10.1983 в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит", з 20.01.1986 по 31.05.1986 в Шахті імені Л.І.Лутугіна промислового об'єднання "Торезантрацит", з 16.06.1996 по 25.08.1996 в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит", з 04.07.1989 по 31.01.1994 в Шахті "Шахтарська-Глибока" та з 18.02.1994 по 06.09.1994 в "Шахтне управління ім. XVII партз'їзду" шахтарського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Шахтарськвугілля".
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважав за необхідне визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.06.2020 №104050001215 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дати його звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 10.06.2020.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 114 цього Закону право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пункт перший частини другої статті 114 Закону №1058-IV передбачає, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: (1) наявність професії чи посади у Списку №1; (2) підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць; та (3) виконання робіт в умовах, передбачених відповідним Списком, протягом повного робочого дня на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить із того, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи мають застосовуватися лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.09.1982, позивач, зокрема, працював:
- з 27.06.1983 по 10.10.1983 - підземним електрослюсарем з повним робочим днем під землею в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит";
- з 20.01.1986 по 31.05.1986 - підземним електрослюсарем в Шахті імені Л.І.Лутугіна промислового об'єднання "Торезантрацит";
- з 16.06.1996 по 25.08.1996 - підземним електрослюсарем з повним робочим днем під землею в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит";
- з 04.07.1989 по 31.01.1994 - підземним електрослюсарем з повним робочим днем в Шахті "Шахтарська-Глибока";
- з 18.02.1994 по 06.09.1994 - підземним електрослюсарем з повним робочим днем під землею в "Шахтне управління ім. XVII партз'їзду" шахтарського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Шахтарськвугілля".
Судом установлено, що трудова книжка серії НОМЕР_3 від 03.09.1982 містить належні записи про відповідний трудовий стаж із відповідними відомостями, які скріплені підписами посадових осіб роботодавця, засвідчені печаткою.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірні періоди на вказаних підприємствах, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно спірних періодів зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
В контексті доводів апелянта про те, що підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 27.06.1983 по 10.10.1983 в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит", з 20.01.1986 по 31.05.1986 в Шахті імені Л.І.Лутугіна промислового об'єднання "Торезантрацит", з 16.06.1996 по 25.08.1996 в Шахті "Донецька" Торезького виробничого об'єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит", з 04.07.1989 по 31.01.1994 в Шахті "Шахтарська-Глибока" та з 18.02.1994 по 06.09.1994 в "Шахтне управління ім. XVII партз'їзду" шахтарського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Шахтарськвугілля" відсутні, оскільки підприємство знаходиться на окупованій території, колегія суддів враховує наступне.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду доказів проведення ним перевірки відомостей, поданих для обчислення пенсії з первинними документами.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи викладене, в даному випадку можливо застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документу, виданого закладом, що знаходиться на не підконтрольній Україні території, як доказу, оскільки його неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину України.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 01.03.2021 у справі № 426/12447/17, від 25.02.2021 у справі № 522/6812/17.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що обставини щодо неможливості відповідачем реалізувати свої повноваження внаслідок ліквідації відповідних підприємств, знаходження їх на окупованій території тощо, не можуть бути правовою підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист та призначення пенсії з урахуванням пільгового стажу при роботі на відповідних підприємствах. Крім того, позивач набув трудовий стаж, коли населений пункт, де здійснювали свою діяльність організації, у яких працював позивач, перебував під контролем української влади.
Таким чином, відсутність уточнюючої довідки підприємства про підтвердження спеціального трудового стажу, не відміняє тієї обставини, що факт роботи позивача у спірні періоди зафіксований записами у трудовій книжці, тобто є належним чином підтверджений, внаслідок чого у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області були відсутні підстави для неврахування вказаних періодів роботи позивача при розгляді його заяви про призначення пенсії на пільгових умовах.
Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.12.2021 у справі 560/3907/18, від 31.03.2021 у справі №440/6809/18.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №711/10426/16-а, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, якими встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом, зокрема, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 10.06.2020 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за його заявою від 10.06.2020.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина