Справа № 758/12496/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтенко Т.В.
13 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_3 , Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_3 , Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_2 , в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 від 14.08.2024 № 563/2024 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП.
Позов обґрунтовано тим, що ніяких викликів до територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач не отримував, розгляд адміністративної справи відбувся за його відсутності, що вказує на протиправність такої постанови.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року адміністративний позов - задоволено.
Скасовано постанову №563/2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 14.08.2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрито.
В апеляційній скарзі, ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 23.07.2024 за допомогою засобів поштового зв'язку на адресу позивача: АДРЕСА_1 було направлено повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , втім оскільки ОСОБА_1 у визначений у повістці час не з'явився, було складено оскаржувану постанову, яка є правомірною та скасуванню не підлягає.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 прийнято постанову №563/2024, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25 500 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 10.08.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Втім, відомості про вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови 14.08.2024 матеріали справи не містять.
При цьому, у відповідності до листа Подільського ВДВС у м.Києві від 19.09.2024 №139453 вбачається, що оскаржувана постанова вже перебуває на примусовому виконанні в Подільському ВДВС у м.Києві, та постановою №75964677 державного виконавця від 16.09.2024 накладено арешт на кошти позивача ОСОБА_1 з метою забезпечення стягнення подвійного розміру штрафу у розмірі 51 000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено, що у позивача виник обов'язок з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк, зазначений у повістці, і що від виконання цього обов'язку ОСОБА_1 ухилився, тому наявні підстави для скасування спірної постанови.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Так, статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до частини третьої якої вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частини першої зазначеної статті порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у порушенні законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, а саме: нез'явлення за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
У свою чергу, згідно статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, притягнення до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП відбувається саме територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 прийнято постанову №563/2024, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25 500 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210-1 КУпАП, а саме, що ОСОБА_1 10.08.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Тобто, вбачається факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у зв'язку з порушенням останнім законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За правилами статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У той же час, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
При цьому, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
До того ж, за приписами частини першої статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач в порядку статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» отримував виклик і не прибув у призначений час.
Також, матеріали справи не містять доказів того, що повістка з вимогою ОСОБА_1 прибути до збірного пункту, направлялася позивачу поштою чи вручалася в інший спосіб, визначений законодавцем.
Посилання апелянта на список рекомендованих відправлень Укрпошти від 23.07.2024 згідно якого на адресу ОСОБА_1 направлялась повістка за трек-номером 0504018187319 колегія суддів оцінює критично, оскільки скаржник не надав суду саму копію повістки, яка б доводила, що ОСОБА_1 викликався до ТЦК на конкретну дату та час;
До того, апелянт не надав доказів, що ОСОБА_1 отримав вказану повістку особисто або відмовився від отримання, про що зроблене відповідне застереження про відмову від її отримання.
При цьому, суд позбавлений можливості відстежити направлений лист на адресу позивача за трек-номером 0504018187319, враховуючи, що такі дані на сайті Укрпошти відсутні.
Також, відповідач також не надав суду доказів, що факт неявки ОСОБА_1 зафіксовано відповідним Актом.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, час та місце, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30.09.2019 року у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 року №05/7145/16-а та від 21.05.2020 року у справі №286/4145/15-а дійшов такого висновку, що факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Таким чином, відповідачем не доведено, що у позивача виник обов'язок з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк, зазначений у повістці, і що від виконання цього обов'язку ОСОБА_1 ухилився.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваної постанови з огляду на недоведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.210-1 КУпАП щодо порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко