Справа № 320/42409/24 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
13 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 20.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 20.03.2024 ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку і виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром з 20.03.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 20.03.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 20.03.2024 ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
В апеляційній скарзі відповідачем, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмова відповідача в нарахуванні (перерахунку) і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою та не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього.
У даному випадку така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист, що вказує на безпідставність позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, отримує пенсію та являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1).
Позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві з письмовою заявою про перерахунок та виплату основного розміру пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.03.2024.
Однак, відповідачем відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії позивачу з огляду на те, що обмеження пенсії максимальним розміром є законним, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» № 1774-VIII встановлено обмеження максимальним розміром до 31.12.2017, що свідчить про правомірність дій пенсійного фонду.
Вважаючи протиправними дії відповідача у непроведенні перерахунку пенсії у належному розмірі, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у цій справі застосуванню підлягає Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому наявні підстави для перерахунку пенсії позивача без обмеження максимального розміру такої пенсії.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
У статтею 67 Закону № 796-XII було визначено максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством).
У подальшому, частина третя статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII була викладена в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI), яка передбачала, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, частиною третьою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними згідно з Законом №911 від 24.12.2015) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI та зі змінами, внесеними згідно Закону від 24.12.2015 року №911-VIII.
У той же час, у пунктах 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI (набрав чинності з 01 жовтня 2011 року) визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Разом з тим, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI передбачено, що пенсії, які перевищують встановлені цим Законом обмеження максимального розміру пенсії, хоча і не зменшуються, проте нараховуються без здійснення будь-яких перерахунків та індексації до того моменту, поки їх розмір не буде меншим, ніж встановлені Законом обмеження.
Отже, після 01.10.2011 пенсії, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів не перераховуються до того моменту, поки їх розмір не буде меншим, ніж встановлені Законом обмеження. Відповідно, перераховані пенсії, розмір яких був меншим, ніж десять прожиткових мінімумів до 01.10.2011, обмежуються граничним розміром.
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Таким чином, системний аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VI, тобто після 01.10.2011, та Законом №911-VIII, тобто з 01.01.2016.
Як свідчать матеріали справи, пенсія позивачу призначена до набуття чинності Законом №3668-VI, а тому обмеження відповідачем пенсії максимальним розміром при здійсненні перерахунку у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності вказаними Законами та регламентоване їх нормами, а саме п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI та п.2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII.
Відтак, пенсійним органом до пенсії позивача було протиправно застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У свою чергу, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання щодо неконституційності Закону №3668-VI в частині обмеження пенсій максимальним розміром.
Зокрема, рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 було визнано неконституційною статтю 2 Закону № 3668-VI в частині поширення її дії на Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішеннями Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 було визнано неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Отже, у нормативному врегулюванні спірних правовідносин на даний час склалась ситуація, згідно якої окремі категорії осіб, які мають встановлені конституційні гарантії захисту, зокрема судді (ст. 130 Конституції України), громадяни України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деякі інші особи (ст. 17 Конституції України) отримують пенсії без застосування обмежень її розміру максимальним розміром. Натомість, пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи які мають встановлені конституційні гарантії захисту (ст. 16 Конституції України), обмажуться максимальним розміром.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №8-рп/99 від 06.07.1999, №5-рп/2002 від 20.03.2002).
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI.
Своє рішення Конституційний Суд України пояснив тим, що приписи закону №3668, які обмежують максимальним розміром пенсії, не відповідають сутності соціальних гарантій передбачених Конституцією України.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (абзац другий статті 1 Конвенції про права осіб з інвалідністю 2006 року), потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава. Втім, внаслідок подальших дій законодавця таких осіб позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб'єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, які визнано неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.03.2024.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тому позивач має право на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко