Справа № 620/8511/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
13 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в період з 13.03.2022 по 15.05.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок за період з 13.03.2022 по 15.05.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 15.05.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після набрання чинності постовою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, відповідачем протиправно здійснено обчислення та виплату грошового забезпечення та інших складових грошового забезпечення без врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року позовні вимоги - задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 13.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок за період з 13.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.05.2024.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.05.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 481, якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно яких розмір посадового окладу, окладу за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з 1762 грн та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коєфіцієнт згідно з додатками №1, 12, 13 і 14.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивачу до винесення рішення судом першої інстанції від 06 вересня 2024 року було виплачено всі компенсації за невикористані ним щорічні та додаткові відпустки за період з 2023 по 2024 роки, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що рішення суду першої інстанції є законним та підлягає залишенню без змін з огляду на відповідну судову практику.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13.03.2022 по 15.05.2024 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.05.2024 року №96-РС відповідно до п.п. «г», пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач був звільнений з військової служби у запас.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2024 №136-СТ з 15.05.2024 виключений з усіх видів забезпечення та виключений із списків особового складу частини.
Разом з тим, як зазначає позивач, у період 13.03.2022 по 15.05.2024 йому невірно було встановлено посадовий оклад та оклад за військове звання в порушення вимог постанови Кабінету міністрів України № 704 з огляду на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020, а також не виплачено компенсацію за невикористані основні щорічні відпустки та додаткові відпустки за період з 2023 по 2024 роки, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про відпустки».
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначалися шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тому позивач має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням їх розміру та за умови, що останні надавалися військовослужбовцю у спірному періоді.
Разом з тим, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 15.05.2024, тому розмір грошових компенсацій за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, визначається з 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, які розраховуються виходячи з розміру 1762 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови №704 пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим, додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
У Додатках 1 та 14 до Постанови №704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Тобто, вказані додатки до пункту 4 Постанови №704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 у частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
У подальшому, 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01 березня 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Водночас, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, тобто такими передбачено використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».
У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пунктів 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.
Однак, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, зокрема, пункту 4 Постанови №704.
Відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка діяла до зазначених змін, наступного змісту: «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Таким чином, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та на перерахунок процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, на проведення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум.
Разом з тим, апелянт звертає увагу на те, що Кабінетом Міністрів України не було прийнято іншого порядку обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням діючих військовослужбовців, тому підстави для проведення перерахунку та виплати позивачу з 29.01.2020 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 - відсутні.
З приводу зазначеного, колегія суддів відмічає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, на думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
У той же час, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022), у якій Верховний Суд прийшов до наступних правових висновків:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У подальшому, такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022) та №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022).
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням: надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять такі складові: 1) посадовий оклад, 2) оклад за військовим званням, 3) надбавка за вислугу років, 4) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Вище наведена інформація, а відтак і включення до складу грошового забезпечення щомісячних основних та щомісячних додаткових видів, не тільки відповідає додатку 8 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2017 № 3-1 (зі змінами), а й повністю узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду щодо порядку обрахунку розміру грошового забезпечення.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII та Постанови № 704, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі також - Порядок № 260), що набрав чинності 20 липня 2018 року.
Пунктом 1 розділу IV Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у відповідних розмірах.
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 260 закріплено норму, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Також військовослужбовцям, які мають присвоєну в установленому порядку класну кваліфікацію, займають посади і виконують службові обов'язки за спеціальністю, щомісяця виплачується надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу - визначено у пункті 1 розділу VXIII Порядку № 260.
Пунктом 1 розділу XI Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям, яким надано доступ до державної таємниці та які виконують службові обов'язки в умовах режимних обмежень у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці відповідно до функціональних обов'язків, займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням і використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці, виплачується надбавка до посадових окладів.
Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби. Зазначене передбачене пунктами 1, 2 розділу XVI Порядку № 260.
Пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 встановлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктом 7 розділу XXIV Порядку № 260 встановлено, що місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згаданими Постановою № 704 та Порядком № 260 також встановлено, що щомісячні додаткові види грошового забезпечення розраховуються у відсотках посадового окладу.
Відповідно до положень розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно норм розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення на момент надання вказаних видів допомог.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначалися шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, військовослужбовець мав право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням їх розміру та за умови, що останні надавалися військовослужбовцю у спірному періоді.
Однак, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 15.05.2024, з огляду на внесені Постановою №481 зміни до Постанови №704, розмір грошових компенсацій за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, визначається з урахуванням посадового окладу, окладу за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, які розраховуються виходячи з розміру 1762 грн.
Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок за період з 13.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо компенсації за щорічну додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 15.05.2024, слід вказати наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (далі - Постанова №702).
Додаток 2 до Постанови №702 передбачає військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.
Втім, посада яку обіймав позивач, а саме командир кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецької роти, серед переліку відсутня.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу від 15.05.2024 №136-СТ позивачу не надавалась додаткова відпустка у кількості 14 календарних днів за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 15.05.2024 та не виплачувалась компенсація.
У той же час, позивач має посвідчення учасника бойових дій від 29.05.2023 серії НОМЕР_3 .
Відповідно до статті 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст.16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551-XII).
Згідно п.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п.17 ст.10-1 Закону).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п.18 ст.10-1 Закону №2011-XII).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п.21 ст.10-1 Закону №2011-XII).
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить про те, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини восьмої ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, як було вже зазначено, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Разом з тим, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023-2024 роки.
При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає позбавлення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 16-2 Закону України «Про відпустки».
Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, в тому числі на минулі роки, здійснюється відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної, а також додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.05.2024.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко