П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7311/24
Перша інстанція: суддя Дерев'янко Л.Л.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 400/7311/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 06.06.2024 №ПШ058228, -
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ058228 від 06.06.2024 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач під час спірних правовідносин не був перевізником, що виключає його відповідальність за ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім того, позивач зауважує, що адміністративно-господарський штраф можливо застосувати лише до фізичної особи-підприємця або юридичної особи, про що свідчить його правова природа, визначена Господарським кодексом України. Натомість, застосування цього штрафу до позивача як фізичної особи, яка не має статусу підприємця, є протиправним. Також, позивач мотивує свої вимоги недотриманням відповідачем встановленої процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що під час рейдової перевірки встановлено відсутність заповнених тахокарт, що є підставою для притягнення перевізника до відповідальності відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідач, з посиланням на висновки Верховного Суду, вважає помилковим твердження позивача про неможливість застосування до нього як фізичної особи, що не має статусу підприємця, адміністративно-господарських санкцій. Також, відповідач зазначає, що не відповідає дійсності твердження позивача про порушення права останнього на розгляд справи за його участю, оскільки позивача було запрошено на розгляд справи листом від 27.05.2024 року № 45450/32/24-24 на 06 червня 2024 року, повідомлення отримано позивачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 07.10.2024 у справі № 400/7311/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнив.
Визнав протиправною та скасував постанову Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ058228 від 06.06.2024 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду Державної служби України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що позивач здійснював вантажне перевезення відповідно до наявної у справі ТТН як автомобільний перевізник, оскільки саме він є головою ФГ «ЖУЧОК»;
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_1 , причеп SCHWARZMUELLER, державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 та СП 459755 (відповідно).
03.05.2024 о 14:05 на а/д Н-08 121км посадовими особами відповідача проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки марки VOLVO д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 ..
За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №054532 від 03.05.2024, в якому зафіксовано порушення вимог абз. 3. ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час надання послуг з перевезення вантажу згідно з ТТН серія П30 № 090699 від 03.05.2024 - відсутність у водія ОСОБА_2 тахокарти, відсутність бланку підтвердження діяльності водія. Відповідно до зазначеної ТТН перевізником є ФГ «Жучок».
06.06.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті Гринюком О. за результатами розгляду Акту №054532 від 03.05.2024 винесено Постанову №ПШ058228 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн (далі - Постанова №058228).
Позивач вважає Постанову №058228 протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Вважаючи вищевказану постанову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що із приписів статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та статті 238 Господарського кодексу України вбачається, що адміністративна господарська санкція застосовується до порушника, в тому числі до юридичної особи, а не до посадової особи такої юридичної особи-порушника.
Суд зазначив, що будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач, а не юридична особа ФГ «Жучок», є перевізником за ТТН № 090699 від 03.05.2024 відповідачем суду не надано.
Відтак, суд першої інстанції виснував, що відповідальність за Постановою №058228 застосована до власника, а не до перевізника, всупереч вимогам статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 2 Закону № 2344-ІІІ законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «;Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
За текстом статті 1 Закону № 2344-ІІІ: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", «Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Положеннями статті 33 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації (частина третя статті 48 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини першої статті 60 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірним в контексті розгляду даної справи є питання щодо можливості притягнення позивача як фізичної особи до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, з підстав, які передбачені у статті статтею 60 Закону № 2344-III.
Вирішуючи спірне питання, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Як вбачається за матеріалів справи, а саме з акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №054532 від 03.05.2024, в якому зафіксовано порушення вимог абз. 3. ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час надання послуг з перевезення вантажу згідно з ТТН серія П30 № 090699 від 03.05.2024 - відсутність у водія ОСОБА_2 тахокарти, відсутність бланку підтвердження діяльності водія. Відповідно до зазначеної ТТН перевізником є ФГ «ЖУЧОК».
Також в цій накладній міститься інформація про замовника перевезення - ТОВ «Прометей Топ», а також вантажовідправника і вантажоодержувача.
Зі змісту заяв відповідача по суті справи вбачається, що відомості ТТН № 090699 від 03.05.2024 щодо перевізника не викликали сумнів у посадової особи, що проводила перевірку, оскільки в акті зазначено, що автомобіль належить ОСОБА_1 і використовується ФГ «ЖУЧОК».
У відзиві на позовну заяву, як і в апеляційній скарзі, відповідач, не спростовуючи інформацію про перевізника, зазначену в ТТН № 090699 від 03.05.2024, обґрунтовує правомірність застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу тим, що позивач є головою ФГ «Жучок».
Доказів того, що саме позивач як фізична особа, а не юридична особа ФГ «ЖУЧОК», є автомобільним перевізником за ТТН № 090699 від 03.05.2024 відповідачем в ході судового розгляду справи не надано.
Апеляційний суд зауважує, що Верховний Суд уже висловлював свою позицію щодо питання про суб'єкта, який несе відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, з підстав, які передбачені у статті статтею 60 Закону № 2344-III.
Приміром, у постанові від 14.12.2023 у справі № 140/6000/22 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу.
У тій самій постанові зазначено також, що першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, та в кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять інформацію щодо предмета перевірки, зокрема про автомобільного перевізника.
З обсягу встановлених в цій справі обставин відомо, що спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.06.2024 № ПШ058228 відповідач виніс стосовно особи (позивача), яка не є автомобільним перевізником, тоді як приписи абзацу першого у зіставленні з абзацом третім статті 60 Закону № 2344-III саме автомобільного перевізника визначають суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, до якого можна застосовувати адміністративно-господарський штраф.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 280/11434/21.
За наведеного, колегія суддів вважає, що за описаних обставин справи висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм статті 60 Закону № 2344-III, а також узгоджуються з правозастосовною практикою Верховного Суду у спорах цієї категорії.
Враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торіха проти Іспанії (Ruіz Torіja v. Spaіn, п. п. 29 - 30).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпеки на транспорті - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 400/7311/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк