П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33352/24
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника відповідача - Присяжнюка Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 420/33352/24 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі Рішення Головного управління ДПС в Одеській області, ЄДРПОУ 44069166 № 1043/15-32-24-07-21 від 30.09.2024 , у зв'язку із чим поновити з 01.10.2024 реєстрацію у якості платника Єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 ;
- стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 3 028 грн. судового збору за подання позовної заяви.
Також 31.10.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позову , у якій позивач просив суд:
- застосувати забезпечення позову у вигляді зупинення дії Рішення Головного управління ДПС в Одеській області, ЄДРПОУ 44069166 № 1043/15-32-24-07-21 від 30.09.2024 на період до набрання законної чинності рішення по судовій справі;
- додатково до суми судових витрат, зазначених у позовній заяві стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 908,4грн. судового збору за подання клопотання про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що у разі незупинення дії оскаржуваного рішення не залишиться іншої можливості, ніж зупинити застосування Єдиного податку та перейти до сплату податку на дохід фізичних осіб та Податку на додану вартість (ПДВ). Рішення є очевидно незаконним, оскільки було видано 30.09.2024, а анулювання реєстрації позивача у якості платника Єдиного податку - 01.10.2024, такий стан справ прямо протирічить положенням п. 5 ст. 298.2.3. ПК України. Таким чином за текстом оскаржуваного рішення воно підлягає застосуванню з дати, що передує даті винесення оскаржуваного рішення. Початок сплати ПДВ, враховуючи те, що більшість абонентів позивача не є платниками ПДВ, а основні його витрати полягають у сплаті орендної плати особам - неплатникам ПДВ та у виплаті заробітної плати співробітникам, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ, приведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20 відсотків від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою Єдиного податку у розмірі 5 відсотків від суми доходу, викликає у позивача додаткове навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів. Реєстрація позивача платником ПДВ є невідворотним обов'язком для нього відповідно до вимог ст. 181.1 ПК України, оскільки за три квартали 2024 року його оборот склав 1 961 573,99 грн. Внаслідок оподаткування ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох його Абонентів. Незастосування забезпечення позову безумовно потурає розповсюдженню “метастазів» Оскаржуваного рішення та це зробить об'єктивно неможливим повне виконання рішення суду у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення. Позивач, ставши платником ПДВ, почне генерувати податковий кредит для контрагентів (абонентів), який, відповідно буде впливати на фінансові та податкові результати контрагентів, а у разі скасування оскарженого рішення зазначені контрагенти втратять право на податковий кредит за весь період слухання справи та будуть завантажувати саме ж Головне Управління численними уточнюючими деклараціями з ПДВ. Таким чином баланс інтересів сторін у випадках застосування чи незастосування забезпечення неможливо підтримати, оскільки у разі незастосування забезпечення постраждають від фінансової та податкової невизначеності додатково абонентів. Незастосування мір щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що позивача буде зобов'язано весь час розгляду справи вести податковий облік та сплачувати Податок на доходи фізичних осіб та ПДВ, а не Єдиний податок, що істотно ускладнює чи унеможливлює у подальшому виконання рішення суду про скасування оскаржуваного рішення, про що позивач просить у позовній заяві, та робить неефективним захист та поновлення його порушених прав або інтересів, за захистом яких він звертається до суду.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.11.2024 клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнив.
Зупинив дію рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1043/15-32-24-07-21 від 30.09.2024 до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 04.11.2024, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не встановив жодної з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.
Крім того, оскаржувана ухвала не містить будь-яких даних, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав і свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, податковий орган покликається , зокрема, на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 05.09.2019 по справі № 400/722/19, сама ж лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. При цьому апелянт зазначив, що відповідно до правової позиції викладеної у постанові від 04.08.2022 по справі № 420/21952/22, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, в межах апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (абзац 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивач буде зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, крім того, у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи, та штрафні (фінансові) санкції, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24.
Суд першої інстанції також обґрунтовано вважав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Відповідач, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди не врахували відповідних правових висновків.
Втім, підстав вважати, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.
Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в апеляційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що аргументи апеляційної скарги про неправильність зроблених судом висновків є безпідставними.
Апеляційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судом норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідає нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 420/33352/24- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 13 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк