П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36625/24
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника відповідача - Присяжнюка Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 420/36625/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1089/15-32-24-07 від 30.09.2024;
- поновити з 01.10.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Також 03.12.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1089/15-32-24-07 від 30.09.2024 на період до набрання законної чинності рішення по судовій справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що оскаржуване рішення податкового органу суттєво погіршує її економічний стан, оскільки початок сплати нею ПДВ, враховуючи те, що більшість її абонентів не є платниками ПДВ, а основні її витрати як фізичної особи-підприємця полягають у сплаті орендної плати особам - неплатникам ПДВ та у виплаті заробітної плати співробітникам, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ, призведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20% від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою єдиного податку у розмірі 5% від суми доходу, викличе у позивача додаткове навантаження у розмірі 15% від всієї суми доходів. За твердженням позивача, у разі незупинення дії оскаржуваного рішення у неї не залишиться іншої можливості, ніж зупинити застосування єдиного податку та перейти до сплату податку на дохід фізичних осіб та податку на додану вартість (ПДВ). На думку позивача, внаслідок оподаткування ПДВ у позивача виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох її абонентів.
Також позивач в заяві посилається на очевидну протиправність оскаржуваного рішення податкового органу.
Крім того, у вищевказаній заяві позивач акцентує увагу на тому, що незастосування мір щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що її буде зобов'язано весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на доходи фізичних осіб та ПДВ, а не єдиний податок, що істотно ускладнює чи унеможливлює у подальшому виконання рішення суду про скасування оскаржуваного рішення.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.12.2024 у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову, - відмовив.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 04.12.2024, якою було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову , фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що внаслідок оподаткування ФОП ОСОБА_1 . ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох контрагентів позивачки. Незастосування забезпечення позову зробить об'єктивно неможливим повне виконання рішення суду у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення;
- судом першої інстанції були неправильно класифіковані заявлені ФОП ОСОБА_1 «очевидні ознаки протиправності» як такі, що можуть бути оцінені тільки під час розгляду справи по суті, хоча ФОП ОСОБА_1 у головну чергу зазначало у якості таких ознак наявність порушення принципу дії нормативного акту у часі, що, дійсно, є очевидною ознакою протиправності та може бути виявлене навіть до розгляду справи по суті.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, в межах апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про відсутність наявність для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції установив, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (абзац 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивач буде зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, крім того, у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи, та штрафні (фінансові) санкції, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував, що дія оскаржуваного рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1089/15-32-24-07 від 30.09.2024 до прийняття судом рішення може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів вважає слушними доводи апелянта, що невжиття заходів забезпечення позову в запропонований спосіб може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та третіх осіб, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Отже, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта, що встановлені обставини свідчать про наявність дійсного спору поміж учасниками справи та реальність загрози виникнення суттєвої шкоди позивачу.
У той же час, вжиття заходів забезпечення позову за цих обставин має на меті виключно збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та не зумовлює його фактичне вирішення по суті і спрямоване на ефективний судовий захист прав та законних інтересів, юридичної особи, що за ним звернулася.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Також колегія суддів враховує висновки Верховного Суду , викладені у постанові від 27.10.2023 по справі № 140/8127/22 у якій суд дійшов висновку, що період дії режиму воєнного стану та руйнування економіки України в нинішніх складних для країни умовах вимагають безперервного виробництва матеріальних активів та насичення коштами фінансової системи країни, тому особливого значення набуває підтримання надійного функціонування виробничих потужностей і збереження суб'єктів економічної системи.
Підсумовуючи наведене вище колегія суддів дійшла висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1089/15-32-24-07 від 30.09.2024 до набрання рішенням суду законної сили.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким заяву про забезпечення позову слід задовольнити.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 420/36625/24 - скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити, шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС в Одеській області №1089/15-32-24-07 від 30.09.2024 до набрання законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду у цій справі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Дата складення та підписання повного тексту судового рішення - 13 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик