П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24998/24
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі № 420/24998/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 19.05.2024 року по 16.07.2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України » від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та був звільнений з військової служби з 19.05.2024. Позивач вказує, що лише 16.07.2024 року він отримав компенсацію неотриманого речового майна. Враховуючи викладене, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації неотриманого речового майна за період з 19.05.2024 по день фактичної виплати - 16.07.2024.
23.08.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким, відповідач не мав можливості своєчасно розрахувати позивача за вказаним видом виплати, оскільки з рапортом щодо цієї виплати позивач звернувся лише 17.05.2024.
30.08.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, згідно з якою, оскільки позивач звернувся до відповідача із відповідним рапортом під час несення служби, у відповідача виник обов'язок виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно станом на день виключення його із списків особового складу прикордонного загону.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11.10.2024 у справі № 420/24998/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язав НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 19.05.2024 по 16.07.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України » від 08 лютого 1995 року №100.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що надана позивачем довідка-розрахунок від 17 травня 2024 року (в матеріалах справи, додаток до позову № 9) не свідчить про те, що позивач звертався належним чином про виплату компенсації та явно висловив бажання отримати компенсацію замість речового майна. Про намір позивача отримати компенсацію в/ч НОМЕР_2 дізнались лише 20 травня 2024 року, отже позивач сам унеможливив в/ч НОМЕР_2 розрахуватись з ним при звільненні;
- суд першої інстанції також не врахував відповідальність за статтею 117 КЗпП виникає через невиплату з вини роботодавця, але у разі відсутності вини роботодавця чинним законодавством не передбачено виплату будь-якого середнього заробітку;
- суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, викладену в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2024, тобто в останній день проходження служби, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом про нарахування та виплату компенсації неотриманого речового майна.
Згідно з довідкою-розрахунком від 17.05.2024 № 18 на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, до виплати ОСОБА_1 визначено 77076,21 грн.
Вказана сума коштів надійшла на картковий рахунок позивача лише 16.07.2024.
Позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, суд наголосив, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
З урахуванням викладеного, суд зробив висновок, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 19.05.2024 по 16.07.2024 включно.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо".
За приписами статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (надалі Закон№2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає відповідний порядок, затверджений Постановою КМУ №178 від 16.03.2016 року (надалі Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МОУ №232 від 29.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №767/28897, встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи вищевказані правові норми, апеляційний суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Констатувала, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із рапортом про компенсацію вартості за неотримане речове майно - 18.05.2024, тобто в день виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Дійсно, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, законодавець розмежовує поняття «наказ про звільнення з військової служби» та «наказ про виключення зі списків особового складу» та зазначає, що період між виданням цих наказів необхідний для своєчасної здачі посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.
Аналогічну правову позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 у справі № 420/1717/22.
Колегія судів зазначає, що наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 датований 11.05.2024 за № 282-ос (а.с. 22).
Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби, звернувся із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно лише 18.05.2024, у день виключення зі списків особового складу.
Колегія суддів зазначає, що лише після подання позивачем рапорту у відповідача виник обов'язок щодо його опрацювання, а саме: формування довідки про вартість речового майна, в установленій Порядком №178 формі, видачі наказу командира (начальника) військової частини із зазначенням розміру грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, та, безпосередньо, здійснення самої виплати на рахунок позивача.
Тож викладене, з урахуванням відсутності претензій, скарг та заяв позивача щодо його звільнення, виключає обов'язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації саме 18.05.2024, у день виключення зі списків особового складу, що збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Враховуючи зазначені вище норми законодавства та встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що невиплачені суми грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду те, що день виключення зі списків особового складу позивача, збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, про відсутність затримки розрахунку при звільненні позивача, що виключає відповідальність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) за статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі № 420/24998/24 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик