П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16776/24
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ДСНС України в Одеській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язати ГУ ДСНС України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 13.04.2017р. по 18.07.2022р. у повному обсязі, з 2.07.2019р. по 30.04.2024р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 8.02.1995р. №100;
- зобов'язати ГУ ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у ГУ ДСНС України в Одеській області та згідно із наказом №237 від 25.04.2017р. його звільнено зі служби.
У період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р. позивачу не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим він звернувся до суду у справі №420/25539/23.
30.04.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/25539/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 41 773,02грн.
Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби 25.04.2017р., а остаточну виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено 30.04.2024р., то наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2017р. по 30.04.2024р. включно.
Стягнуто з ГУ ДСНС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2017р. по 30.04.2024р. включно у розмірі 111 645,96грн..
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 1.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.04.2024р..
Зобов'язано ГУ ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 1.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.04.2024р..
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ГУ ДСНС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211,2грн..
В апеляційній скарзі ГУ ДСНС України в Одеській області просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційного скарги, часткового скасування рішення суду з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача, відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
При цьому, суд визначив період затримки з 25.04.2017р. по 30.04.2024р. та суму, що підлягає виплаті у розмірі 111 645,96грн..
Також суд вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 1.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 30.04.2024р., у позивача є право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Проте з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує в частині визначення періоду затримки і в частині визначення суми виплати та приймає в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ГУ ДСНС України в Одеській області.
Згідно із наказом ГУ ДСНС України в Одеській області №376 від 5.04.2017р. позивача звільнено із займаної посади та надано 9 діб для здачі та приймання прав та посад, з 5 квітня по 13 квітня 2017р..
При цьому, за період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р. йому не в повному обсязі було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду у справі №420/25539/23.
30.04.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/25539/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 41 773,02грн..
При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ГУ ДСНС України в Одеській області у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..
Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 13.04.2017р. (дату звільнення) індексації грошового забезпечення за період з період проходження служби.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023р. по справі №420/25539/23 позивачу 30.04.2024р. виплачено 41 773,02грн..
Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 14.04.2017р. по 29.04.2024р..
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.
Період з 14.04.2017р. до 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022р. по 29.04.2024р. регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р. яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування саме такий підхід до визначення розрахунку, однак помилково визначив суму середнього заробітку у розмірі 111 645,96грн., що підлягає стягненню.
Відтак, апеляційний суд вважає, що для правильного вирішення даної справи необхідно застосувати наступний спосіб визначення суми середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Оскільки, позивача звільнено зі служби 13.04.2017р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за березень, квітень 2017р..
Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 264,17грн. = 8 627,65грн. (березень 2017р.) + 7 486,58грн. (квітень 2017р.) / 61 день (а.с.13 зворотній бік).
Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 14.04.2017р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.
Вказаний вище період становить 1 922 календарних дні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби з ГУ ДСНС України в Одеській області було нараховано 6 586,4грн. + 2 631,47грн. = 9 217,87грн. (а.с.13 зворотній бік).
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день звільнення ОСОБА_1 мало бути виплачено: 50 990,89грн. (9 217,87грн. + 41 773,02грн.)
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (41 773,02грн. х 100% / 50 990,89грн. = 81,92%)
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
1 922 днів х 264,17грн. = 507 734,74грн. х 81,92% = 415 936,3грн., що становить 81,92% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом також враховано: розмір простроченої заборгованості (41 773,02грн.); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку (справи №420/25539/23).
У даному випадку, на переконання колегії суддів, про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого виключення зі списків особового складу військової частини, а саме 25.04.2017р..
При цьому, апеляційним судом встановлено, що до суду з адміністративними позовами у справі №420/25539/23 ОСОБА_1 звернувся у вересні 2023р., тобто минуло більш ніж 77 місяців після звільнення.
Між тим, приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на переконання колегії суддів, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У свою чергу, за відповідний період, що становить більш ніж 77 місяців, які позивач зволікав перед зверненням до суду у справі №420/25539/23 до повного вирішення спірного питання стосовно невиплачених сум при звільненні, вищевказаний тримісячний строк сплинув більш ніж 25 разів, тому суд вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт 25.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2017р. по 18.07.2022р. складає: 16 637,45грн. (415 936,3грн. / 25).
Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 29.04.2024р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв'язку із чим у даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р., тобто 184 календарних днів.
Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 29.04.2024р. складає 48 607,28грн. (184 дні х 264,17грн.).
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у постанові від 20.06.2024р. у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022р..
У зв'язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 6.12.2024р. по справі №440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024р. по справі №120/10686/22.
Зокрема, у постанові від 6.12.2024р. по справі №440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Враховуючи вищевказані правові позиції Верховного Суду, судова колегія вважає, що принцип співмірності не є застосовним до правовідносин, які регулюються редакцією ст.117 КЗпП України з 19.07.2022р..
Натомість, в редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р. судова колегія вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт 25, який пов'язаний із зволіканням звернення позивача до суду із позовом в рамках справи №420/25539/23.
Відтак, за період з 19.07.2022р. по 29.04.2024р. сума середнього заробітку ОСОБА_1 повинна становити: 1 944,29грн. (48 607,28грн. / 25).
Отже, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.04.2017р. по 29.04.2024р. становить: 18 581,74грн. (16 637,45грн. + 1 944,29грн.).
Що стосується виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то судова колегія виходить з наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ №159.
Відповідно до статей 1, 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з ст.3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Правилами ст.4 цього Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001р. №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001р..
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 1.06.2017р. відбулось лише 30.04.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023р. у справі №420/25539/23.
Отже, судова колегія вважає, що питання щодо компенсації, визначеної Законом №2050-ІІІ, у межах розгляду справ №420/25539/23 не вирішувалось.
Враховуючи те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі виплачене 30.04.2024р., то позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за відповідні періоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку в частині визначення спірної суми середнього заробітку, а тому вважає за необхідним рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення суми виплати та прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024р. скасувати в частині:
«Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2017 року по 30.04.2024 року включно у розмірі 111 645,96 грн. (сто одинадцять тисяч шістсот сорок п'ять гривень 96 коп.).».
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2017р. по 30.04.2024р. у сумі 18 581,74грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят один 74 коп.).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко