П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 494/1977/24
Перша інстанція: суддя Панчишин А.Ю.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне порушення,
У листопаді 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №1026 від 25 вересня 2024р., якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 000грн., винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.09.2024о. т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП №1026, якою встановлено, що в період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р. ОСОБА_1 не оновлював свої особисті дані ні через центри надання адміністративних послуг, ні через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, ні у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження. Оскільки ОСОБА_3 допустив порушення вимог абз.3 пп.1 п.2 прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 30.01.2024р. №10449, абз.1 ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», абз.6 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.22 Порядку проведення прозову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджених Постановою КМУ від 16.05.2024р. №560, в його діях вбачається склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
На підставі вказаних обставин, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу в сумі 25 000грн..
Позивач зазначив, що він є військовозобов'язаним та починаючи з 7.03.2000р. перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначені обставини підтверджуються тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного за №2686 від 26.05.2023р.. Отже, таким посвідченням підтверджено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач володіє щодо нього певними обліковими даними, яких вистачило для того, щоб у встановленому законом порядку оформити позивачу відстрочку від призову на військову службу на підставі абз.11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, інформація про позивача наявна в інформаційно-комунікаційних системах, реєстрах держателями яких є державні органи, зокрема відомості про нього наявні в Реєстрі застрахованих осіб, податкової (він працює головним інженером в ТОВ «ЮГ-Транспорт ЛТД»), більш того інформація про нього наявна в Єдиному демографічному реєстрі (наявний запис в паспорті громадянина України) та в реєстрі територіальної громади м. Одеси, Державному реєстрі актів цивільного стану громадян тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 мав змогу отримати персональні данні позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3. ст.210-1 КУпАП є протиправним.
Також позивач зазначає, що норма ст.210-1 КУпАП є бланкетною, та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації. Разом з тим, посилання на норму ЗУ «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», який встановлює перелік персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста, в оскаржуваній постанові відсутні. В оскаржуваній постанові, про адміністративне правопорушення не зазначено, які саме конкретно відомості про себе (персональні дані позивач був зобов'язаний уточнити і не уточнив, а отже, не в повному обсязі викладено суть (об'єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, на підставі яких саме доказів відповідач дійшов висновку про порушення позивачем абз.6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Окрім того, позивач зазначає, що відповідно до примітки до ст.210 КУпАП положення ст.210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Таким чином, відповідачем не надано доказів, що ним вживалися заходи для отримання персональних відомостей позивача в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.
Також позивач наголошує на тому, що відповідач не викликав позивача з метою оновлення ним даних, жодних доказів вручених позивачу виклику (або викликів) до ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р. не існує.
Таким чином, відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем Правил військового обліку.
За таких обставин відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, за обставин, викладених у оскаржуваної постанові від 25.09.2024р., а відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
На підставі вказаного, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову діяв правомірно та в межах чинних норм законодавства України, а позивачем не доведено протилежного. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивач дійсно не оновив свої дані в період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р., а відтак в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що 25.09.2024о. т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП №1026, якою встановлено, що в період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р. ОСОБА_1 не оновлював свої особисті дані ні через центри надання адміністративних послуг, ні через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, ні у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження. Оскільки ОСОБА_1 допустив порушення вимог абз.3 пп.1 п.2 прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 30.01.2024р. №10449, абз.1 ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», абз.6 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.22 Порядку проведення прозову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджених Постановою КМУ від 16.05.2024р. №560, в його діях вбачається склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
На підставі вказаних обставин, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу в сумі 25 000грн..
Не погодившись із вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує її протиправність та незаконність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.1, 2 ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Приписами ст.65 Конституції України та ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень ст.1 ЗУ «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено з 24.02.2024р. ввести в Україні воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та такий воєнний стан діє і до теперішнього часу.
Отже, станом на 25.09.2024р., тобто на дату вчинення інкримінованого позивачеві адміністративного правопорушення, діяв особливий період.
За змістом ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
За правилами змісту ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», зняттю з військового обліку призовників у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли 25-річного віку. При цьому взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Як вбачається із матеріалів справи, що позивач є військовозобов'язаним та починаючи з 7.03.2000р. перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного за №2686 від 26.05.2023р.. ОСОБА_1 є солдатом, вид обліку: рядовий.
Відповідно до ч.7 ст.38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210,210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Судова колегія зазначає, що до 19 травня 2024р. ч.3 ст.210 КпАП України не існувало, а тому за вчинення (не вчинення) відповідних дій до цієї дати особа не може нести відповідальність за ч.3 ст.210 КпАП України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024р., у новій редакції викладено ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме встановлено, що громадяни зобов'язані, зокрема, інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Тобто, зазначені дані необхідно було оновити до 16 липня 2024р..
Так, особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014р. за №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
У зв'язку з військовою агресією Російської федерації, Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в України», який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022р., введено в Україні воєнний стан, який продовжувався відповідними Указами Президента України та триває на момент розгляду справи.
Відповідно до вимог ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Апеляційний суд вважає, що уточнення військових облікових даних є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що позивач не оновив свої дані в період з 18.05.2024р. по 16.07.2024р., а відтак в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Приписами ст.235 КУпАП визначено, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, враховуючи вище встановлене в контексті норм законодавства, судова колегія вважає, що в даному випадку т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 правомірно прийнято оскаржувану постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а позивачем не спростовано вказаного.
Відтак, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вказаного, колегія суддів зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко