П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/38258/24
Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. про відмову у забезпеченні позову по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії позову,
У грудні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви від 6.11.2024р. ОСОБА_1 та не надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі його відділам, вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відносно ОСОБА_1 , у т.ч. видавати відносно нього мобілізаційні розпорядження, вручати повістки на відправку до військової частини для проходження військової служби до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову постанову, якою вжити заходи забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 6.11.2024р. та не надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Дії або рішення відповідача щодо призову та мобілізації позивача останнім не оскаржуються, тому визначений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо призову його на військову службу виходить за межі предмету спору.
Окрім того, судом зазначено, позивачем не додано до матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову жодних підтверджуючих документів, що свідчать про вжиття відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу. Доказів, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, які полягають у врученні йому повістки на відправку тощо та, що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації, позивачем також не надано.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із Рекомендацією №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №826/8556/17.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що він є єдиним найближчим родичем 1-ї лінії, який може та здійснює фактичний догляд по нагляду за ОСОБА_2 (матір'ю). 6.11.2024р. він звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка станом на день звернення до суду не розглянута. Позивач зазначає, що в межах даної справи оскаржує дії відповідача щодо ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому, якщо під час розгляду справи, відповідач проведе мобілізацію позивача, зобов'яже проходити ВЛК, буде викликати повістками - це буде грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з тим це унеможливить ефективний захист його порушеного права щодо відстрочки.
Надаючи оцінку вказаному, колегія суддів зазначає, що позивач ані до заяви про забезпечення позову, ані до апеляційної скарги не додав належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити подальше виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій щодо позивача, спрямованих на його призов на військову службу під час мобілізації, згідно із Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, долучені ОСОБА_1 до матеріалів даної справи документи щодо наявності підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є фактично доказами в обґрунтування позовних вимог, у зв'язку з чим, підлягають дослідженню та оцінці судом в межах розгляду справи по суті.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018р. у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наведені позивачем доводи у заяві про забезпечення позову у даній справі ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливого призову позивача на військову службу та подальших негативних наслідків для позивача та не містять підстав, визначених ст.150 КАС України, а тому така заява позивача не підлягає задоволенню.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку судової колегії, викладені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.312,316,325,328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. про відмову у забезпеченні позову залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко