12 лютого 2025 рокуСправа №160/19778/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.06.2024 № 912010173450 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 ».
-визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років від 09.07.2024 за вих. №39295-26725/К-01/8-0400/24 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2024 №9055 з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з травня 1998 року та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 30.05.2024 вона звернулася до відповідача-1 із заявою №9055 про перехід на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991. Результат розгляду вказаної заяви оформлено рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.06.2024 №912010173450, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. В рішенні було зазначено, що відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один iз цих видів за її вибором; особі, яка має право на довiчну пенсiю, призначається один з видiв довiчної пенсiї за її вибором, оскiльки законодавством не передбачено змiни умов призначення одного i того ж виду пенсiї. В подальшому, 10.06.2024 позивач повторно звернулася до відповідача-1 та відповідача-2 з вимогою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. У відповідь на зазначену заяву відповідач-2 в листі від 03.07.2024 № 17422-15020/К-02/8-0500/24 повідомив, що враховуючи, що за інформацією ІКІС ПФУ: «Підсистема «Призначення та виплата пенсій», позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Донецькій області, рекомендував направити повторну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за місцем перебування на обліку. Відповідач-1 листом від 09.07.2024 за №39295-26725/К-01/8-0400/24 повторно повідомив, що відповідно до частини 2 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором, і що рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.06.2024 №912010173450 відмовлено в перерахунку пенсії згідно з заяви від 30.05.2024, зазначена відмова, з роз'ясненням причин відмови, надіслана листом від 07.06.2024 №0400-010204-8/118520. Позивач не погоджується з такою позицією відповідачів, оскільки працювала з 22.08.1962 до 17.08.2012 в навчальних, восьмирічних та середніх школах або навчальних закладах державної та комунальної форми власності. Розмір її спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ складає 51 рік 10 місяців 17 днів. На момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років позивач була звільнена з роботи, що дає право на призначення такої пенсії. За вказаних обставин, відмова відповідачів у призначенні пенсії протиправна, тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. 161 КАС України.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову.
Позивачем усунуто недоліки позову, надано докази доплати судового збору.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/19778/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), заяву позивача №9055 від 30.05.2024, розрахунок страхового стажу станом на дату звернення із заявою №9055 від 30.05.2024.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем-2 подано відзив на адміністративний позов, в якому не погоджується з позовними вимогами та просить у їх задоволенні відмовити, з огляду на наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком. Пенсію призначено у 1998 році. 30 травня 2024 року позивач звернулась до органів Фонду з заявою про переведення з одного виду пенсії на інший (з пенсії за віком на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ). За результатом розгляду заяви прийнято рішення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший від 06.06.2024 №912010173450. Відповідач-2 вважає, що зазначене рішення є правомірним, оскільки пенсію за вислугу років призначають окремим категоріям громадян, які працюють у визначених установах на певних посадах. Пенсія за вислугу років призначається до досягнення особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV (60, 63 та 65 років відповідно). Умови призначення та тривалість спеціального стажу роботи, за наявності якого може бути призначена пенсія за вислугу років, залежать від професій та посад, на яких працювала особа та Закону, згідно з яким призначається така пенсія. Розмір пенсії за вислугу років визначається згідно зі статтями 27, 28 Закону №1058-IV і залежить від тривалості набутого страхового стажу та отриманої заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Пенсія призначається з дня звернення за умови звільнення з роботи/посади, що дає право на таку пенсію. Після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, особа має право перейти на пенсію за віком. Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи, позивачу була призначена пенсія за віком у 1998 після досягнення пенсійного віку, встановленого чинним на той час законодавством, а саме: 55 років. Страховий стаж враховано по 31.08.2012, що відповідає записам у трудовій книжці позивача. Отже, періоди роботи після призначення пенсії враховані при обчисленні її розміру. Пенсія за вислугу років позивачу не призначалася та не виплачувалася. Таким чином, позивач не скористалася своїм правом на отримання пенсії за вислугу років, яке передбачає зниження пенсійного віку для окремих категорій осіб, а реалізувала своє право на пенсійне забезпечення лише після досягнення віку, необхідного для призначення пенсії за віком. З огляду на наведене, правові підстави для переведення позивача з одного виду пенсії на інший у органів Пенсійного фонду відсутні. Окрім того, для переведення позивача на пенсію за вислугу років необхідна наявність спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, передбачених нормами Постанови №909, відсутність якого може призвести до зменшення розміру призначеної пенсії, що розцінюється як звуження права на належне пенсійне забезпечення і є порушенням приписів Конституції України.
Відповідач-1 у своєму відзиві зазначає, що з позовними вимогами також не погоджується, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Позивач дійсно перебуває на обліку з 01.05.1998 як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV. Позивач не працює. 30.05.2024 вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший (за іншим Законом). Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 06.06.2024 прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії за №912010173450 у зв'язку з тим, що законодавством не передбачено зміни умови призначення пенсії одного і того ж виду пенсії. На звернення позивача від 10.06.2024 ВЕБ-04001-Ф-С-24-098781, що надійшло через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, Головним управлінням листом від 09.07.2024 № 39295-26725/К-01/8-0400/24 повідомлено, що відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором, а також про те, що за її заявою від 30.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області винесено рішення про відмову в перерахунку пенсії від 06.06.2024 №912010173450 з роз'ясненням причин відмови. При цьому, лист від 07.06.2024 №0400-010204-8/118520 не є рішенням, який прийнятий у розумінні Порядку №22-1, він носить лише роз'яснювальний, інформаційний характер. Оскільки спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою у переведенні з одного виду пенсії на інший, яке прийняте у формі рішення від 06.06.2024 № 912010173450, складене відділом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, то, відповідно, повторний розгляд заяви позивача повинен здійснити той суб'єкт владних повноважень, яким було прийнято оскаржуване рішення. З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що відповідачем-1 жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на переведення з одного виду пенсії на інший, оскільки оскаржуване рішення даним суб'єктом владних повноважень не приймалося.
Відповідачем-1 на виконання вимог ухвали суду подано матеріали пенсійної справи позивача.
У відповіді на відзив відповідача-2 позивач зауважила, що позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про те, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років через той факт, що така пенсія призначається лише до досягнення особою віку, необхідного для призначення пенсії за віком, а позивач звернулась за призначенням пенсії за вислугу років значно пізніше досягнення віку, необхідного для призначення пенсії за віком, цілком незаконна. Вiдповiдно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсiю за вислугу років мають працiвники освiти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи вiд 25 до 30 років за переліком, що затверджуєтъся у порядку, який визначається Кабiнетом Міністрів України, незалежно вiд вiку. Разом iз тим постановою Кабiнету Міністрів України вiд 4 листопада 1993 року №909 «Про перелiк закладiв i установ освiти, охорони здоров'я та соціального захисту i посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» передбачено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соцiального захисту призначаютъся при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років. Статтею 7 Закону № 1058-ІV передбачено, що обов'язковою умовою отримання пенсії за вислугу років є залишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії. Пенсiя за вислугу років призначається пiсля звiльнення з роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, iз дня подачi заяви до органу Пенсійного фонду. Приймаючи до уваги той факт, що відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію, то в органів Пенсійного фонду України не було законних підстав для відмови в призначенні пенсії за вислугу років згідно її заяви № 9055, поданої 30.05.2024. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства України.
У відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивача вказує, що доводи відповідача-1 безпідставні, оскільки він не приймав ніяких рішень щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, відповідач-1 листом від 09.07.2024 №39295-26725/К-01/8-0400/24 відмовив у переведенні позивача на інший вид пенсії.
Відповідачі своїм правом на подання заперечень на відповіді позивача не скористались.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 17.12.1996 Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.05.1998.
30.05.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про перехід на пенсію за іншим Законом.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням №912010173450 від 06.06.2024 відмовило у переведенні позивача на інший вид пенсії.
В обґрунтування зазначеного рішення відповідач-2 зазначив наступне.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором; особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Оскільки законодавством не передбачено зміни умов призначення одного і того ж виду пенсії, прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перерахунку згідно заяви №9055 від 30.05.2024.
10.06.2024 позивач звернулась до відповідачів через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявами з питань пенсійного забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом №17422-15020/К-02/8-0500/24 від 03.07.2024 повідомило позивачу, що за інформацією ІКІС ПФУ: «Підсистема «Призначення та виплата пенсій» вона не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, тому рекомендує направити повторну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за місцем перебування на обліку.
Листом №39295-26725/К-01/8-0400/24 від 09.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, розраховану відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.05.1998. Відповідно до частини 2 статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Заява від 30.05.2024 була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та винесено рішення про відмову в перерахунку пенсії від 06.06.2024 №912010173450. Зазначена відмова з роз'ясненням причин відмови надіслана листом від 07.06.2024 №0400-010204-8/118520 на поштову адресу, зазначену в електронній пенсійній справі.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 912010173450, загальний страховий стаж позивача складає 51 років 10 місяців 17 днів, до якого зараховано:
з 01.09.1960 по 08.07.1962 - навчання в вищих/середніх НЗ - 1 рік 10 місяців 8 днів;
з 22.08.1962 по 30.01.1964 - 1 рік 05 місяців 09 днів;
з 01.02.1964 по 12.09.1967 - 3 роки 07 місяців 12 днів;
з 14.09.1967 по 04.05.1998 - 30 років 07 місяців 21 день;
з 05.05.1998 по 31.12.2003 - 5 років 07 місяців 27 днів;
з 01.01.2004 по 31.08.2012 - 8 років 08 місяців 0 днів.
Не погодившись з рішеннями про відмову в призначенні пенсії за вислугу років №912010173450 від 06.06.2024 та №39295-26725/К-01/8-0400/24 від 09.07.2024, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Отже, за Законом № 1788-ХІІ призначається, зокрема, пенсія за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII, набрав чинності 01.01.2016) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин, за приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами №213 VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015.
З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 30.05.2024, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 01.05.1998 їй була призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV.
Позивач, отримуючи пенсію за віком за Законом №1058-ІV, 30.05.2024 звернулась до Пенсійного фонду із заявою за пенсією за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, як працівник освіти.
Суд зазначає, що підстави та порядок призначення зазначених пенсій є різними.
Зважаючи на те, що позивач, отримуючи пенсію за одним законом (Закон №1058-ІV), виявила бажання отримувати пенсію, право на яку набула за іншим законом (Закон №1788-ХІІ), у спірних правовідносинах має місце саме призначення пенсії за вислугу років, а не переведення з одного виду пенсії на інший в межах одного Закону, на що посилаються відповідачі.
Щодо підстав для прийняття оскаржуваного рішення від 06.06.2024 № 912010173450.
Як вбачається матеріалів справи, єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» став висновок відповідача-2 про те, що пенсія за вислугу років призначається тільки до досягнення особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV (60, 63 та 65 років відповідно), а після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, особа має право перейти на пенсію за віком. Оскільки позивач не скористалась своїм правом до досягнення пенсійного віку на пенсію за вислугу років, підстави для призначення пенсії за вислугу років після призначенні пенсії за віком відсутні.
Суд критично оцінює таку позицію відповідача та зазначає, що положенням пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ чітко передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В рішенні від 04 червня 2019 року №2-р/2019 Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності). Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Крім того, відповідачем-2 не враховано, що стаття 7 Закону №1788-ХІІ визначає, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
За таких обставин, висновки відповідача-2 про відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років через «досягнення особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, та отримання такою особою пенсії за віком» ґрунтуються на невірному трактуванні норм чинного законодавства.
При цьому, суд враховує, що відповідачем-2 не ставиться під сумнів набутий позивачем спеціальний страховий стаж, що необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та вказано, що позивач не працює, що у сукупності є обов'язковими необхідними умовами для призначення такого виду пенсії.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років, відповідач-2 діяв протиправно.
За змістом частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.06.2024 №912010173450 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» винесене не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тож є протиправним та підлягає скасуванню, тому з метою належного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 30.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 09.07.2024 за вих. №39295-26725/К-01/8-0400/24, суд зазначає, що рішення про відмову в призначенні пенсії за цим номером та від такої дати не виносилось відповідачем-1, а листом від 09.07.2024 за вих. №39295-26725/К-01/8-0400/24 позивачу фактично надано роз'яснення щодо прийнятого відповідачем-2 рішення від 06.06.2024 №912010173450 за наслідками розгляду її заяви від 30.05.2024.
Суд зазначає, що оскарження листа-роз'яснення не є належним способом захисту у спірних правовідносин. Належним способом захисту є оскарження рішення від 06.06.2024 №912010173450, чим і скористалась позивач. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у задоволенні позову. Тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 судових витрат зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн., оскільки рішенням саме цього суб'єкта владних повноважень порушено права та інтереси позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3) про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3) від 06.06.2024 №912010173450.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 30.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова