29 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/899/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Логістік Груп» - не з'явився,
Приватного акціонерного товариства
«Рубіжанський картонно-тарний комбінат»- Дітковського А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Кравчук Г.А., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 (суддя Сівакова В.В.)
у справі № 910/899/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Груп»
до Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»
про стягнення 2 914 600,00 грн,
У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік Груп» (далі - ТОВ «Логістік Груп») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» (далі - ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат») про стягнення вартості неповернутої з оренди техніки в сумі 2 360 000,00 грн та пені в сумі 554 600,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди навантажувальної техніки від 01.08.2017 № АР-060 щодо повернення орендованої техніки після розірвання цього договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 360 000,00 грн вартості неповернутої з оренди техніки та 389 400,00 грн пені, здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25.01.2024 зазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, залишеним без змін постановою Східного Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 360 000,00 грн вартості неповернутої з оренди техніки, здійснено розподіл судових витрат. У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2024 року ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/899/23 за касаційною скаргою ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.01.2025.
ТОВ «Логістік Груп» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ТОВ «Логістік Груп» у судове засідання свого представника не направило.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв ТОВ «Логістік Груп» щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «Логістік Груп».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 01.08.2017 між ТОВ «Логістік Груп» (орендодавець) та ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» (орендар) укладено договір оренди навантажувальної техніки № АР-060 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне орендне користування: 1.1.1. Автонавантажувач марки Nissan, моделі P1F1A15J, вантажопідйомністю 1,5 т, висотою підйому 3000 мм, 2008 року випуску, № шасі: 000608 , № двигуна 0054665Х , код по складу 30501; 1.1.2. Автонавантажувач марки Goodnese, моделі FD 30, вантажопідйомністю 2,5 т, висотою підйому 4500 мм, 2016 року випуску, № шасі: 0900216 , № двигуна 16011373 , код по складу 30363.
Згідно з пунктом 1.3 договору місце (територія) експлуатації (перебування) орендованої техніки в орендаря: Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 67.
Відповідно до пункту 2.1 договору на підтвердження факту передачі техніки орендодавцем орендарю, згідно умов даного договору, складається двосторонній акт приймання-передачі (додаток №1), який є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що повернення техніки орендодавцю проводиться у строк одного календарного дня з моменту закінчення терміну дії (дострокового розірвання) цього договору, згідно відомості приймання техніки з оренди, що є додатком № 4 до договору, а також підписаного сторонами договору, акту приймання-передачі техніки з оренди, що є додатком № 5 до договору. Передача-приймання техніки з оренди здійснюється на території орендодавця.
Сторони прийшли до взаємної згоди надати орендодавцю право розірвати даний договір в односторонньому порядку з обов'язковим попереднім, у термін за 10 (десять) календарних днів, до дати передбачуваного розірвання, повідомленням орендаря; при цьому орендодавець не несе обов'язку надати орендарю іншу техніку і не тягне для орендодавця негативних наслідків, у вигляді сплати штрафів, пені, збитків, втраченої орендарем вигоди та інше. В цьому випадку орендодавець повертає орендарю залишок сплаченої орендної плати, протягом 10 календарних днів (пункт 3.8 договору).
У пункті 4.1 договору погоджено розмір орендної плати за користування технікою.
За змістом пункту 5.3 договору орендар зобов'язаний, серед іншого, забезпечити охорону орендованої техніки; орендар зобов'язаний з моменту припинення дії (дострокового розірвання) цього договору повернути орендодавцю техніку (підпункт 5.3.1 договору).
Відповідно до пункту 3.10 договору орендована техніка повинна бути повернута орендодавцю в повній комплектності і в тому ж технічному стані, в якому вона була отримана орендарем, з урахуванням нормального зносу, що виник протягом строку його орендної експлуатації.
Згідно з пунктом 9.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2018 року. Строк фактичної оренди техніки закінчується в момент підписання сторонами додатку № 5 до договору. Сторони дійшли згоди вважати, що в разі не підписання додатку № 5 після закінчення строку дії договору - він буде вважатися автоматично продовженим, по дату підписання акт приймання-передачі техніки з оренди.
У подальшому до договору сторони уклали додаткові угоди від 25.10.2017 № 1, від 15.12.2017 № 2, від 30.04.2018 № 3, від 31.05.2018 № 4, від 01.07.2018 № 5, від 15.11.2018 № 5, від 23.12 2020 № 8, від 01.12.2021 № 12, від 25.11.2021 № 13.
За цими угодами вносилися зміни, зокрема, до пунктів 1.1, 1.2, 4.1 договору в частині додатково переданого майна в оренду, його відновної вартості та розміру оплати. Також продовжувався строк дії договору, граничний термін якого визначений до 31.12.2023.
До даних додаткових угод сторони підписали відповідні акти приймання-передачі техніки в оренду та відомості передачі техніки в оренду.
Так, за умовами договору та додаткових угод сторонами погоджено відновну оціночну вартість, що становить: 1) автонавантажувач Nissan, моделі P1F1AJ15J, шасі № 000608, код по складу 30501 - 320 000,00 грн; 2) автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A10D, шасі № 002827 , код по складу 33101 - 210 000,00 грн; 3) автонавантажувач Toyota, моделі 02-8FG-15, шасі № 15035 , код по складу 29884 - 340 000,00 грн; 4) автонавантажувач Goodsense, моделі FD-25, шасі № 3155303 , код по складу 38612 - 460 000,00 грн; 5) автонавантажувач Nissan, моделі FD02A25Q, шасі № 70817 , код по складу 35270 - 380 000,00 грн; 6) автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A15D, шасі № P1F1-005004 , код по складу 38819 - 350 000,00 грн; 7) автонавантажувач Nissan, моделі P1F1A15D, шасі № P1F1-004775 , код по складу 49598 - 300 000,00 грн, загалом 2 360 000,00 грн.
08.11.2022 позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 02.11.2022 № 45 про розірвання договору оренди, згідно з пунктом 3.8 договору. Відтак, відповідач зобов'язаний повернути орендовану техніку в строк одного календарного дня з моменту дострокового розірвання, з оформленням відомості та акту приймання-передачі техніки з оренди, а також провести повний розрахунок по сплаті заборгованості з орендної плати.
Згодом позивач направив відповідачу претензію від 25.11.2022 № 554/юр про сплату боргу в розмірі 2 360 000,00 грн, в якій просив негайно повернути орендовані автонавантажувачі або компенсувати відновну вартість цього майна в сумі 2 360 000,00 грн, або надати рівноцінне майно, якщо на це буде згода орендодавця, та ліквідувати поточну заборгованість з оплати орендної плати за договором оренди навантажувальної техніки від 01.08.2017 №АР-060.
Спір виник внаслідок того, що після звернення позивача до відповідача з повідомленням про розірвання договору відповідач орендовану техніку не повернув, а тому відповідач має відшкодувати вартість неповерненого з оренди майна, яка становить 2 360 000,00 грн. Також позивач за порушення строку такого відшкодування нарахував пеню в розмірі 554 600,00 грн.
Суди розглядали справу неодноразово.
Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 360 000,00 грн вартості неповернутої з оренди техніки та 389 400,00 грн пені, здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд постановою від 25.01.2024 скасував рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, якими позов задоволено частково, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційного інстанції зауважив, зокрема, що суди не встановили правової природи заявленої до стягнення заборгованості, у тому числі наявності підстав для покладення на відповідача відповідальності у виді стягнення збитків; суди не оцінили наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається відповідач, на підтвердження невідворотності обставин, що об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов'язку; стягуючи з відповідача пеню, суди не врахували, що штрафні санкції, нараховані відповідно до положення статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), та штрафні санкції, нараховані на підставі статті 785 ЦК, мають різну правову природу і відповідно порядок розрахунку.
За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково, а саме щодо вимоги про стягнення 2 360 000,00 грн - вартості неповернутої з оренди техніки, і мотивував таке рішення тим, що заявлена позивачем сума заборгованості є врегульованою договором компенсацією за втрату орендованого майна, розмір якої погоджений умовами договору від 01.08.2017 № АР060; оскільки відповідачем у встановленому законом порядку не доведено виконання зобов'язання щодо сплати позивачу вартості неповернутого з оренди майна, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, вирішуючи спір, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог про стягненні пені і рішення у цій частині відповідачем у суді апеляційної інстанції не оскаржувалося.
ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, зазначило, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення:
- статей 611, 614, 617, 623 ЦК, висновки щодо застосовування яких викладені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, від 23.05.2023 у справі № 910/2686/22, від 17.05.2023 у справі № 910/21951/21, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20;
- статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), висновки щодо застосування яких викладені у постановах Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №922/44/22, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21, від 10.09.2024 у справі № 911/981/23;
- статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», висновки щодо застосування якої викладені у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 10.09.2024 у справі № 911/981/23;
- частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», висновки щодо необхідності застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, від 10.09.2024 у справі № 911/981/23.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 283 ГК визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У частині 1 статті 284 ГК, як істотні умови договору оренди, визначено, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору оренди, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
У статті 610 ЦК визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК).
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.01.2024 у справі, що розглядається, між сторонами існували договірні відносини з оренди майна на підставі договору оренди навантажувальної техніки від 01.08.2017 № АР-060, який є розірваним з 24.11.2022 відповідно до пункту 3.8 договору за заявою орендодавця у зв'язку із виробничою необхідністю, про що орендар був повідомлений у строк та порядку, передбачені умовами договору, що не оспорюється сторонами.
За умовами договору від 01.08.2017 № АР-060 з моменту припинення його дії (дострокового розірвання) у орендаря виникає обов'язок повернути орендодавцю техніку (предмет оренди) у повній комплектності і в тому ж технічному стані, в якому вона була отримана орендарем, з урахуванням нормального зносу, що виник протягом строку його орендної експлуатації (пункти 5.3, 3.10 договору).
Оскільки договір є розірваним з 24.11.2022 відповідач мав повернути орендовану техніку до 25.11.2022 включно (за умовами пункту 3.7 договору), проте, за встановлених у справі обставин, відповідач не надав доказів повернення орендованого майна позивачу, посилаючись на неможливість повернення техніки з огляду на обставини непереборної сили, якими є окупація території України.
Суди першої та апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, яким затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі - Перелік), установили, що через повномасштабне вторгнення РФ на територію України та ведення бойових дій з 24.02.2022, а з 13.05.2022 - окупацією міста Рубіжне, де знаходилося орендоване майно, повернення його позивачу є неможливим, а отже наразі воно фактично є втраченим для позивача, оскільки у цьому випадку відсутність у відповідача можливості повернути техніку з оренди, здійснювати контроль над орендованим майном (фактичне позбавлення можливості контролювати стан техніки, володіти, користуватися та розпоряджатися нею) підпадає під поняття її втрати, що, як наслідок, позбавляє позивача як орендодавця спірного майна можливості розпоряджатися цим майном, що обумовлює обов'язок відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна на умовах, передбачених договором від 01.08.2017 № AP-060.
Водночас, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, сторони при укладенні договору оренди урегулювали питання відповідальності сторін внаслідок настання певних обставин таким чином.
Так, у пункті 6.8 договору оренди навантажувальної техніки від 01.08.2017 № АР-060 сторони визначили, що ризик випадкової загибелі (втрати) техніки, в період дії даного договору (з моменту прийняття техніки в оренду, до його повернення орендодавцю) - лежить на орендарі. У разі втрати (загибелі) техніки у період дії даного договору, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю погоджену відновну оціночну вартість техніки, або надати інше рівноцінне втраченому майно, якщо на це буде згода орендодавця. Термін відшкодування вартості втраченої техніки - п'ять днів, з моменту її втрати чи відповідного звернення орендодавця. У разі порушення строку відшкодування - орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5 % від погодженої відновної оціночної вартості техніки, за кожен день прострочення виконання. Тобто, в пункті 6.8 договору сторони передбачили відповідальність не тільки за фізичне знищення орендованої техніки, а й за її втрату.
Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що уклавши договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах, зокрема, орендар, взявши на себе ризик випадкової загибелі (втрати) техніки у період дії даного договору (з моменту прийняття техніки в оренду до його повернення орендодавцю), у разі втрати техніки у період дії договору оренди зобов'язався відшкодувати орендодавцю погоджену відновну оціночну вартість техніки або надати інше рівноцінне втраченому майно, якщо на це буде згода орендодавця.
Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума вартості неповернутої з оренди техніки є врегульованою договором компенсацією за втрату орендованого майна, розмір якої погоджений сторонами умовами договору від 01.08.2017 № АР060.
Будь-яких доказів своєчасної сплати заявленої позивачем до стягнення вартості неповернутої з оренди техніки чи припинення відповідних зобов'язань іншим передбаченим законом (договором) способом, відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК під час розгляду справи не надано, а судами таких обставин не встановлено.
З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, виконавши вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 25.01.2024 у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості неповернутої з оренди техніки в сумі 2 360 000,00 грн.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Доводи касаційної скарги ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 611, 614, 617, 623 ЦК, статей 224, 225 ГК, статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у постановах від 24.02.2021 у справі № 904/982/19, від 23.05.2023 у справі № 910/2686/22, від 17.05.2023 у справі № 910/21951/21, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 08.06.2023 у справі № 922/44/22, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21, від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17, у контексті наявності підстав для звільнення відповідача, на його думку, від відповідальності за заподіяні позивачу збитки відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.
Так, у наведених скаржником справах, судові рішення в яких були предметом перегляду суду касаційної інстанції, предметом позовів були вимоги про відшкодування заподіяних позивачам збитків, тому для застосування до відповідачів такої міри відповідальності як стягнення збитків предметом доказування та дослідження судів були обставини наявності/відсутності в діях відповідачів складу цивільно-правової відповідальності.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій з метою визначення правової природи заявленої до стягнення вартості неповернутої з оренди техніки на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.01.2024 у цій справі, проаналізували умови укладеного між сторонами договору оренди, з огляду на предмет і підстави заявленого позову та поданих на його підтвердження доказів, встановили, що заявлена до стягнення сума є врегульованою договором компенсацією за втрату орендованого майна, розмір якої погоджений сторонами умовами договору від 01.08.2017 № АР060, тому положення законодавства, що регулює питання відшкодування шкоди у виді збитків в цьому випадку до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
У постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 (позов про визнання дій протиправними, визнання договорів дійсними та визнання чинними встановлених договорами правовідносин), від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 (позов про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню), від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 (позов про розірвання договору та визнання відсутнім права вимоги), на які також послався скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд у питаннях застосування до спірних правовідносин положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» узагальнено навів висновки про те, що наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Разом із тим у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд також зауважив, що коли сторони є суб'єктами господарювання, то у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, дійшли висновку, що офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який послався відповідач, лише засвідчує настання форс-мажорних обставин на всій території України, однак не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через настання зазначених обставин. Такий лист складено без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання. Зазначений лист не є офіційним сертифікатом, виданим безпосередньо на ім'я відповідача, який засвідчує форс-мажорні обставини, стосовно виконання умов конкретного договору №АР-600 від 01.08.2017.
Щодо сертифікату № 3100-23-2716, виданого відповідачу Торгово-промисловою палатою України 07.06.2023, суди відзначили, що оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами договору, а саме відповідно до пункту 7.4 договору від 01.08.2017, яким визначено, що сторона, яка має намір посилатися на форс-мажорні обставини, зобов'язана негайно, з урахуванням можливостей технічних засобів зв'язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання умов даного договору, але у будь-якому випадку, не пізніше трьох днів з моменту виникнення таких обставин.
Проте, за встановлених судами обставин, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, визначений умовами договору. При цьому, за висновками судів, відповідач, як добросовісний орендар техніки, міг з початком повномасштабного вторгнення (24.02.2022) вивезти її з території міста Рубіжного Луганської області, де вона перебувала, однак не зробив цього. Таким чином відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору та положень законодавства, звільняють його від відповідальності за порушення умов договору від 01.08.2017 №АР-600.
Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/899/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
При цьому необхідно зазначити, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Разом із тим посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах без вказівки на те, які саме норми права було неправильно застосовано судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет позову (про стягнення вартості неповернутої з оренди техніки), за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, також не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі № 910/899/23 - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/899/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
О.В. Случ