11 лютого 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/192/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову (вх. № 1889/25 від 07.02.2025 р.) у справі № 915/192/25 за позовом Миколаївської міської ради до фізичної особи-підприємця Максимченко Ольги Валентиновни про повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на нежитлове приміщення, -
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Максимченко Ольги Валентиновни про:
- повернення земельної ділянки площею 27,9 кв.м, кадастровий номер 4810136900:06:024:0010, у придатному для використання стані, вільну від будівель та споруд, у тому числі нежитлового приміщення - магазину продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м, за адресою вул. Електронна, 70/1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2522658248060);
- скасування державної реєстрації права власності за Максимченко Ольгою Валентинівною та припинення права власності на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2522658248060).
В обґрунтування позову заявник посилається на те, що на підставі рішення миколаївської міської ради від 18.11.2005 № 37/44 було укладено договір оренди землі від 06.02.2006 № 3959 між миколаївською міською радою та фізичною особою - підприємцем Максимченко Ольгою Валентинівною, відповідно до якого в оренду передана земельна ділянка загальною площею 59 кв.м, вільна від споруд. Згідно з п. 3.1 договору № 3959 він діє протягом 5 років. Відповідно до абз. «в» пункту 9.3 розділу 9 договору № 3959 орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди. Як стверджує позивач, згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 25.04.2014 № 39/58 Максимченко О.В. було надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 4810136900:06:024:0010) площею 49 кв.м (за функціональним призначенням - землі комерційного використання) для обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного кіоску поблизу житлового будинку АДРЕСА_1 , без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Як зазначає позивач, вказаний договір оренди землі від 27.05.2014 № 10347 діяв до 25.10.2017. Однак, за ствердженнями позивача, станом на дату звернення до суду з позовом земельна ділянка відповідачем не звільнена та не повернута. Наразі позивач зауважує, що оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 25.10.2017, а будь-яких інших договорів з Максимченко О.В. не укладалось, у відповідача відсутні права на користування земельною ділянкою комунальної форми власності для обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного кіоску по вул. Електронній, 70/1 у м. Миколаєві. Як стверджує позивач, Миколаївською міською радою не приймалось жодних інших рішень щодо надання відповідачу права користування цією земельною ділянкою та права на забудову вказаної земельної ділянки об'єктами нерухомого майна, що, на думку позивача, свідчить про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпорядженні на розсуд власника ділянки.
Також позивач зазначає, що підставою для реєстрації права власності на торгівельний кіоск по вул. Електронній, 70/1 у м. Миколаєві є технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 03.07.2021, видавник Виробничо-комерційне приватне підприємство «Делен», відомості з ДЗК, серія та номер 52033513, виданий 25.11.2021, видавник Державний земельний кадастр. Разом з тим, позивач стверджує, що відповідно до листа КП «ММБТІ» від 18.01.2024 № 99, технічна інвентаризація за вищевказаною адресою не проводилась, матеріали технічної інвентаризації інших суб'єктів господарювання до архіву підприємства не надавались. Згідно службової записки департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 03.01.2024 № 22/12.01-24/24-2 містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 4810136900:06:024:0010) департаментом не надавалось, рішення виконавчого комітету міської ради про надання адреси магазину продовольчих товарів по АДРЕСА_2 не приймалось. Відтак, позивач стверджує, що вказаний об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення магазин продовольчих товарів збудовано ОСОБА_1 без будь-яких прав на земельну ділянку та прав на забудову цієї земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів.
Крім того, позивач стверджує, що державним реєстратором за відсутності підстав, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення від 02.12.2021 № 62009446 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_2 , яке, на думку позивача, є протиправним, а саме зареєстровано право власності на цей об'єкт.
Разом із позовною заявою Миколаївською міською радою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- накласти арешт на нежитлове приміщення, магазин продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м по вул. Електронній, 70/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2522658248060);
- заборонити Максимченко Ользі Валентинівні здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010 та вживати будь-яких заходів щодо оформлення дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, у т.ч. подавати відповідні документи для реєстрації до органів державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду;
- заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що у випадку задоволення позову судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Так, щодо вимоги про накладення арешту на нежитлове приміщення магазин продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м по вул. Електронній, 70/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2522658248060), позивач зазначає, що на теперішній час відповідач як власник вказаного майна може розпоряджатись ним на власний розсуд, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека відчуження спірного об'єкту на користь третіх осіб, що на думку позивача утруднить та навіть може призвести до неможливості реального поновлення інтересів власника земельної ділянки шляхом повернення такої земельної ділянки. Вказане унеможливить виконання судового рішення, а позивачу необхідно буде звертатись до суду з іншими позовними заявами до нових власників спірного об'єкту.
Щодо вимог про заборону Максимченко О.В. здійснювати будь-які будівельні роботи, вживати будь-яких заходів щодо оформлення дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, у т.ч. подавати відповідні документи для реєстрації до органів державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду та заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, позивач зауважує, що з обставин даної позовної заяви він вбачає факт самовільного захоплення спірної земельної ділянки, яка належить до власності територіальної громади м. Миколаєва. Відтак, на думку позивача, відповідач на спірній земельній ділянці може добудувати наявні на вказаній земельній ділянці споруди, або збудувати інші будівлі або споруди, які у подальшому будуть введені відповідачем в експлуатацію. Вказані обставини, на думку позивача, стануть підставою для державної реєстрації права власності вже на інший об'єкт нерухомого майна, що безумовно унеможливить поновлення прав позивача через невиконання судового рішення.
Розглянувши вказану заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 р. у справі № 917/1390/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Так, предметом позову по даній справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про повернення земельної ділянки площею 27,9 кв.м, кадастровий номер 4810136900:06:024:0010 та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 і припинення права власності на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2522658248060).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначив, що у разі звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловлено позицію щодо застосування заходів забезпечення за позовом немайнового характеру. Так, чинне законодавство не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. У статті 137 ГПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору господарське процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Зі змісту заяви вбачається, що заявник припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав наявності у відповідача як власника спірного об'єкта майна - магазину реальної можливості на розпорядження цим майном на власний розсуд, а саме здійснити його відчуження, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека відчуження цього об'єкта, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави, а також ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі№921/40/20).
Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17, невжиття власником об'єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об'єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником, можливості вільно розпорядитись об'єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Так, в даному випадку заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на спірний об'єкт нерухомості - магазину вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.
При цьому, у п.п. 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим необмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 25.11.2021 р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин продовольчих товарів) площею 27,9 кв.м, розташовану по вул. Електронній, 70/1 в м. Миколаєві. Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що з огляду на сам факт реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна цілком очевидним є той факт, що відповідач як власник спірного об'єкту нерухомості - магазину може у будь-який момент розпорядитись ним на власний розсуд, зокрема здійснити відчуження цього об'єкта та тощо, що може ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення судом позову. У такому випадку поновлення інтересів держави потребуватиме нового звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади.
Відтак, на думку суду, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням дійсно може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно задля забезпечення ефективного захисту прав позивача у разі встановлення судом їх порушення відповідачем. Так, господарський суд вважає такий вид забезпечення позову як накладання арешту на майно - нежитлову будівлю (магазин продовольчих товарів) площею 27,9 м2, розташовану по вул. Електронній, 70/1 в м. Миколаєві, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.11.2021 р. за № 2522658248060, в даному випадку є обґрунтованим та співмірним із предметом та підставами позову у даній справі. В даному випадку немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки спірний об'єкт нерухомості залишається у володінні та користуванні відповідача, а можливість ним розпоряджатися обмежується на певний час.
Згідно з правовою позицією Верховного суду від 24.07.2024 у справі №567/459/23 арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому,що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status-quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Разом з тим господарський суд зазначає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому суд зазначає, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на спірний об'єкт нерухомості не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності, також не несе для відповідача негативних наслідків матеріального або нематеріального характеру від вжиття судом таких заходів забезпечення позову.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Щодо вказаних позивачем в заяві про забезпечення позову інших способів такого забезпечення у вигляді заборони ОСОБА_1 здійснювати будь-які будівельні роботи, вживати будь-яких заходів щодо оформлення дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, у т.ч. подавати відповідні документи для реєстрації до органів державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду, а також заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, то в цій частині заяви суд не вбачає підстав для задоволення заяви в цій частині. Адже, заявником не обґрунтовано відповідність вказаних заходів забезпечення позову вимогам, на забезпечення яких вказані такі заходи вживаються, у т.ч. не доведено яким чином невжиття таких заходів може вплинути на заявлені позовні вимоги щодо звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне приміщення. Крім того, на думку суду, вказані заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами. До того ж заявником не доведено суду жодними доказами факту вчинення відповідачем будь-яких будівельних робіт, вжиття будь-яких заходів щодо оформлення дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна на спірній земельній ділянці, заборону яких позивач просить встановити. Стосовно заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:06:024:0010, слід зазначити, що предметом спору є саме нежитлове приміщення магазин продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м, право власності на яке вже зареєстровано за відповідачем, водночас про наявність інших будівель та споруд на спірній земельній ділянці спір відсутній, та позивачем у позовній заяві не вказано. Відтак, суд доходить висновку про необґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову у вказаній частині.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Так, ст. 141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків ОСОБА_1 у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Миколаївської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м по вул. Електронній, 70/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2522658248060).
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову у справі № 915/192/25 (вх. № 1889/25 від 07.02.2025) задовольнити частково.
2. Накласти арешт на нежитлове приміщення, магазин продовольчих товарів загальною площею 27,9 кв.м. по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2522658248060.
3. Стягувачем за цією ухвалою є Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573).
4. Боржником за цією ухвалою є Максимченко Ольга Валентинівна ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Людмила Михайлівна Ільєва