вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3374/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП»
про визнання договору недійсним
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Вайнер О.Л.;
1. Стислий виклад позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП» (надалі - відповідач), у якому просить суд визнати недійсним договір поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 від 09.03.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в жовтні 2024 року на адресу позивача надійшла вимога про сплату боргу за договором 09/03/23-2 від 09.03.2023. Однак, про існування договору позивач до надходження вимоги не знав, також позивачем було встановлено, що підпис, яким скріплений договір, не належить директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Оіл Трейд». Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання вказаного договору недійсним на підставі ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що протягом тривалого часу позивачу відпускався товар за спірним договором, відповідачем виставлялись позивачу рахунки, сторонами підписувались видаткові накладні, в яких міститься посилання на спірний договір та позивачем здійснювались оплати виставлених відповідачем рахунків, що свідчить про визнання позивачем спірного договору.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
20.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/3374/24, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.01.2025.
06.01.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить стягнути з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000, 00 грн та 20 000, 00 грн гонорару успіху.
У підготовче засідання 14.01.2025 з'явився представник відповідача, позивач в засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2025 підготовче засідання відкладено на 30.01.2025.
29.01.2025 від позивача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для з'ясування того чи виконано підписи, зображення яких вміщено на договорі поставки нафтопродуктів № 09/03/23-2 від 09.03.2023 навпроти слів «від покупця» директором ТзОВ «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» Рибачуком Геннадієм Георгійовичем. Також подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та/або його представника.
30.01.2025 від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, в якому просить залишити вказане клопотання позивача без розгляду, в зв'язку з пропуском встановленого судом строку на його подання. Також просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
У підготовче засідання 30.01.2025 з'явився представник відповідача, позивач в засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. Суд, із урахуванням думки представника відповідача, протокольною ухвалою залишив без розгляду клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, в зв'язку з пропуском встановленого судом строку на його подання.
Крім цього судом враховано, що предметом спору в справі є визнання недійсним договору, з підстав того, що з боку позивача він підписаний не директором товариства, проте судом встановлено, що потреба в спеціальних знаннях для встановлення справжності підпису директора позивача на спірному договорі відсутня, оскільки наявні в матеріалах справи документи підтверджують вчинення позивачем ряду дій, які свідчать про виконання ним спірного договору.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою від 30.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2025.
10.02.2025 від позивача надійшла заява-заперечення щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, вважає що розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідача підлягає зменшенню до 3 000, 00 грн.
10.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на заяву-заперечення позивача щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, в яких відповідач просить залишити заяву-заперечення позивача без розгляду, в зв'язку з пропуском встановленого судом строку на її подання.
У судове засідання 11.02.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. У засіданні суд протокольними ухвалами прийняв до розгляді подану позивачем заяву-заперечення щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу та подані відповідачем заперечення на заяву-заперечення позивача.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.02.2025 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 11.02.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
09.03.2023 між позивачем (далі покупець) та відповідачем (далі - постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, далі - продукція, за цінами та в кількості відповідно до умов цього договору на підставі письмових заявок покупця. Заявки покупця надаються постачальнику не пізніше 1-го робочого дня до дати відвантаження продукції. Форма заявок зазначена у додатку №1 до цього договору.
Згідно із п.7.1. договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. У випадку якщо за 1 календарний місяць до закінчення строку дії цього договору ні одна із сторін не попередить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.
На виконання умов договору в період з березня 2023 року по серпень 2024 року відповідачем поставлялась, а позивачем приймалась продукція за договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №638 від 10.03.2023 на суму 186 934,35 грн, №646 від 10.03.2023на суму 190 869,81 грн, №1238 від 09.05.2023 на суму 345 652, 80 грн, №1390 від 19.05.2023 на суму 345 652, 80 грн, № 2190 від 04.08.2023 на суму 233 265, 60 грн, №3346 від 15.11.2023 на суму 226 575,00 грн, № 3783 від 21.12.2023 на суму 85 008, 00 грн, №3835 від 27.12.2023 на суму 179 184,00 грн, №3848 від 27.12.2023 на суму 130 500, 00 грн, №98 від 10.01.2024 на суму 104 822,64 грн, № 99 від 10.01.2024 на суму 319 381,92 грн, №486 від 13.02.2024 на суму 210 444, 00 грн, №476 від 13.02.2024 на суму 224 070, 00 грн, № 812 від 11.03.2024 на суму 338 286,96 грн, №814 від 11.03.2024 на суму106 704, 00 грн, №1029 від 27.03.2024 на суму 222 528, 00 грн, №1034 від 27.03.2024 на суму 237 397, 80 грн, №1261 від 12.04.2024 на суму 227 212, 80 грн, №1277 від 13.04.2024 на суму 117 964, 68 грн, №1414 від 23.04.2024 на суму 111 775, 80 грн, №1415 від 23.04.2024 на суму 366 690, 00 грн, №1686 від 10.05.2024 на суму 206 625, 00 грн, №1704 від 10.05.2024 на суму 237 165,00 грн, №1905 від 22.05.2024 на суму 348 192,00 грн, №1896 від 22.05.2024 на суму 95 433, 96 грн, №2218 від 12.06.2024 на суму 85 920, 00 грн, №2225 від 12.06.2024 на суму 351 900, 00 грн, №2516 від 28.06.2024 на суму 105 252, 00 грн, №2570 від 02.07.2024 на суму 95 400, 00 грн, №2707 від 09.07.2024 на суму 146 520, 00 грн, №2881 від 18.07.2024 на суму 110 185,20 грн, №2880 від 18.07.2024 на суму 351 159, 60 грн, №3233 від 06.08.2024 на суму 35 150,00 грн, №3242 від 06.08.2024 на суму 235 710, 00 грн, № 3495 від 20.08.2024 на суму 351 159, 60 грн та №3498 від 20.08.2024 на суму 110 185, 20 грн.
Вказані вище видаткові накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень чи заперечень, також у них міститься посилання на спірний договір.
Крім цього, відповідачем з посилання на спірний договір виставлялись позивачу рахунки на оплату продукції №580 від 09.03.2023, №1106 від 08.05.2023, №1250 від 18.05.2023, №1982 від 04.08.2023, №3102 від 14.11.2023, №3523 від 21.12.2023, №3584 від 27.12.2023, №79 від 09.01.2024, №440 від 13.02.2024, №744 від 11.03.2024, №941 від 26.03.2024, №1163 від 12.04.2024, №1295 від 22.04.2024, №1554 від 10.05.2024, №1745 від 22.05.2024, №2045 від 11.06.2024, №2360 від 02.07.2024, №2478 від 09.07.2024 та №2638 від 18.07. 2024.
У свою чергу позивачем здійснювались оплати продукції поставленої на виконання умов договору, що підтверджується платіжними інструкціями, в яких містяться посилання на вказані вище рахунки та спірний договір, зокрема: №10 від 10.03.2023, № 9 від 17.03.2023, №11 від 20.03.2023, №107 від 17.05.2023, №112 від 18.05.2023, №122 від 24.05.2023, №123 від 26.05.2023, №124 від 29.05.2023, №126 від 30.05.2023, №140 від 05.06.2023, №302 від 07.08.2023, №315 від 10.08.2023, №316 від 11.08.2023, №553 від 18.11.2023, №554 від 20.11.2023, №573 від 22.11.2023, №575 від 24.11.2023, №623 від 22.12.2023, №629 від 24.12.2023, №630 від 25.12.2023, №643 від 02.01.2024 № 648 від 05.01.2024, №650 від 08.01.2024, №651 від 09.01.2024, №664 від 16.01.2024, № 668 від 19.01.2024, №690 від 30.01.2024, №707 від 09.02.2024, №712 від 12.02.2024, №719 від 20.02.2024, №724 від 23.02.2024, №738 від 01.03.2024, №765 від 22.03.2024, №766 від 25.03.2024, №789 від 05.04.2024, №1319022442 від 10.04.2024, №806 від 12.04.2024, №808 від 15.04.2024, №813 від 19.04.2024, №814 від 22.04.2024, №837 від 09.05.2024, №838 від 10.05.2024, №842 від 13.05.2024, №845 від 17.05.2024, №849 від 21.05.2024, №850 від 22.05.2024, №1342369034 від 30.05.2024 та № 874 від 03.06.2024.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст.241 Цивільного кодексу України).
Настання передбачених ст.241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін.).
Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16 та від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18.
Позивач стверджує, що договір поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 від 09.03.2023 підписаний невідомою особою, а не його директором Рибачуком Геннадієм Георгійовичем, тобто в позивача було відсутнє будь-яке волевиявлення до укладення такого договору.
Однак, з наведеними твердженнями позивача суд не погоджується, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення ним дій, які свідчать про схвалення спірного договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач передавав, а позивач приймав згідно договору поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 від 09.03.2023 продукцію, що підтверджується вказаними вище видатковими накладними, які підписані та скріплені печаткою з боку позивача.
Крім того, позивач здійснював оплату за продукцію поставлену згідно договору, що підтверджується вказаними вище платіжними інструкціями.
У призначенні платежу зазначених вище платіжних інструкцій міститься посилання на договір поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 від 09.03.2023 та виставлені відповідачем рахунки з посилання на вказаний договір.
Під час розгляду даної справи позивачем не було спростовано факту отримання продукції, як і не надано доказів її повернення відповідачу та не спростовано факту здійснення ним оплат.
Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи позивача про те, що про існування договору позивач дізнався після отримання в жовтні 2024 року від відповідача вимоги про сплату боргу.
Крім того, судом враховано, що підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Оіл Трейд» Рибачука Геннадія Георгійовича на спірному договорі скріплено печаткою цього товариства, яка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тому, встановивши наявність відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Оіл Трейд» на договорі, суд приходить до висновку, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки.
Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття її з володіння позивача не надано, як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, а тому відсутні підстави вважати, що печатка позивача використовувалась проти його волі.
Отже, з огляду на викладене, доводи позивача про те, що спірний договір ним не укладався, суд визнає такими, що не відповідають дійсності.
Позивачем жодними належними і допустимими доказами не підтверджено відсутності його наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору.
Інших доказів, які б стали підставою для визнання недійсним оспорюваного договору позивачем, в порядку передбаченому ГПК України, суду не подано та матеріали справи не містять.
Враховуючи зазначена вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договір поставки нафтопродуктів №09/03/23-2 від 09.03.2023 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача 55 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, з яких гонорар успіху в розмірі 20 000, 00 грн.
Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.04.2024, додаткову угоду №3 до вказаного договору у п.2.1. якої погоджено вартість послуг адвоката у вигляді авансового платежу в розмірі 35 000, 00 грн та в п.2.2. «гонорар успіху» в розмірі 20 000, 00 грн, ордер серії АА №1525072 від 05.01.2025, копію акту №5 про надання послуг правової (правничої) допомоги згідно договору з описом робіт та наданих послуг на загальну суму 35 000, 00 грн та платіжну інструкцію №1 від 02.01.2025 про оплату наданих за договором послуг на суму 35 000, 00 грн.
Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).
Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Судом враховано, що позивачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому відповідачем розмірі.
Крім того, суд звертає увагу на те, що витрати, зокрема, на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підставі викладеного, враховуючи те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правову допомогу в розмірі 55 000, 00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст.73-74, 77-80, 86, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП» про визнання договору недійсним відмовити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ОІЛ ТРЕЙД» (82200, Львівська обл., Дрогобицький р-н, м. Трускавець, вул. Дрогобицька, буд. 10В, кв. 18А, ідентифікаційний код 44738853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЖАС ГРУП» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 2 ідентифікаційний код 37052908) 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 13.02.2025.
Суддя В.М. Антонова