Справа № 452/4388/24
Іменем України
"04" лютого 2025 р. м.Самбір
Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючої судді Бікезіної О.В.,
з участю секретаря судового засідання Кухар О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 03 грудня 2024 року звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 4000 доларів США та 1000 Євро за договором позики та понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позички, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США та 1000 Євро на строк до 30 серпня 2024 року. У визначений сторонами строк відповідач грошові кошти не повернув, почав уникати зустрічей з позивачем. Оскільки зобов'язання за договором позики не виконано, ОСОБА_1 просить ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача суму боргу та понесені судові витрати (а.с. 1-5).
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 955762 від 10 грудня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).
Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву (а.с. 16).
Позивач у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи провести без його участі, позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с. 5).
Відповідач ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в порядку п. 3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 25), у судове засідання не з'явився, про поважні причини неприбуття суд не повідомив, відзив на позов не надав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавиться провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За вказаних обставин, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, ухвалою суду від 4 лютого 2025 року прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позички, за яким позивач передав, а відповідач прийняв, на умовах повернення, грошові кошти в сумі 4000 доларів США та 1000 Євро на строк до 30 серпня 2024 року. Договір підписаний сторонами, містить позначку що грошові кошти відповідачем отримані (а.с. 24).
На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 борг за договором позики не повернув.
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено такі висновки: «За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 752/13757/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 також зроблено висновки про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, доводить те, що боргове зобов'язання не виконане.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зроблено висновки про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Як встановлено судом відповідач взяв у позивача грошові кошти у борг, у визначений строк не здійснив повернення цих коштів.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, при цьому кожна сторона відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом щодо спростування позовних вимог, або розміру заборгованості, зазначеною позивачем.
Встановивши справжню природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики та факт передання позивачем відповідачу коштів у розмірі 4000 доларів США та 1000 Євро, з огляду на порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення позики, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий в розмірі 2130 грн. 50 коп. (а.с. 6).
Оскільки позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, 1000 (одну тисячу) Євро, та судовий збір в розмірі 2130 (дві тисячі сто тридцять) грн. 50 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Самбірського міськрайонного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 09 лютого 2025 року.
Суддя