13 лютого 2025 року м. Чернівці
Справа № 718/3962/24
Провадження №22-ц/822/177/25
Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
секретар - Факас А. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»,
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 грудня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - Скорейко В.В.,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника - Державного підприємства «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»), нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він перебуває у трудових відносинах з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» і станом на 16 листопада 2024 року у боржника перед заявником виникла заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 21 103,62 грн, які просив стягнути з боржника на його користь.
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 грудня 2024 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, відмовлено.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з недоведеності та спірного характеру заявлених вимог, оскільки відомості з довідки № 4/2024 від 16 грудня 2024 року про загальну заборгованість ДП «Неполоківецький комбінат хлібопродуктів» перед ОСОБА_1 є єдиним наданим доказом існування заборгованості по заробітній платі, яка не є належним документом, який би свідчив про безспірність розміру нарахованої заробітної плати, яка підлягає стягненню у наказному провадженні, а, отже, вказані обставини свідчать про наявність спору щодо розміру заборгованості.
На вказану ухвалу суду заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу судового наказу.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції надана помилкова оцінка наявним у матеріалах справи доказам, зокрема довідці від 16 грудня 2024 року № 4/2024, з якої вбачається, що сам боржник ДП «Неполоковецький КХП» підтвердив наявність заборгованості із виплати заробітної плати заявнику у сумі 21 103, 62 грн, тобто погодився із такою сумою.
Вказане свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність спору між сторонами.
Також безпідставним є висновок суду про неналежність довідки від 16 грудня 2024 року № 4/2024 як доказу наявності заборгованості із виплати заробітної плати, оскільки законом не встановлена форма такої довідки, а з самої довідки вбачається, що має місце саме заборгованість по заробітній платі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки у даній справі оскаржується ухвала про відмову у видачі судового наказу, справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини третьої статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Наказне провадження один із видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються грошові кошти.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, заявник обґрунтовував її тим, що перебуває у трудових відносинах з ДП «Неполоковецький КХП» і станом на 30 грудня 2024 року у підприємства наявна заборгованість із виплати йому заробітної плати у розмірі 21 103,62 грн, що підтверджується довідкою від 16 грудня 2024 року № 4/2024.
За змістом частини другої статті 161 ЦПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу, зокрема, повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (пункт 4 частини третьої статті 163 ЦПК України).
Порядок розгляду заяви про видачу судового наказу врегульований статтями 165, 167 ЦПК України. Зокрема, пунктом 1 частини першої статті 165 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу, відмовляє у видачі судового наказу.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в абзаці четвертому пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23 грудня 2011 року № 14 (далі - постанови Пленуму № 14), до заяви про видачу судового наказу додаються оригінали або належним чином завірені копії документів, які підтверджують матеріально-правову вимогу заявника. На такі документи поширюються вимоги ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму № 14, роз'яснено, що до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.
Отже, видача судового наказу у цих правовідносинах можлива у разі відсутності між сторонами спору про право, та наявністю документів на підтвердження перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а також документів, що вказують на розмір нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 610/2068/19 (провадження № 61-1207св20).
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про видачу судового наказу додано:
- копію довідки від 16 грудня 2024 року № 4/2024, виданої ДП «Неполоковецький КХП» за підписом в. о. директора Іваненка О. О., про те, що заборгованість ДП «Неполоковецький КХП» перед ОСОБА_1 станом на 16 листопада 2023 року становить 28 475,58 грн. Загальна заборгованість на 16 грудня 2024 року становить 21103,62 (а.с. 6);
- індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 станом на 27 грудня 2024 року за формою ОК-5 (а.с. 4-5).
Заявником заявлено вимогу про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у сумі 21 103,62 грн, однак доказів нарахування такої суми заборгованості не надано.
Зокрема, як вбачається зі змісту довідки від 16 грудня 2024 року № 4/2024, в останній відсутні відомості про те, що зазначена заборгованість утворилась у зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати. Вказана довідка взагалі не містить відомостей про розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати, дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці.
З огляду на це, безпідставними є доводи апеляційної скарги про належність вказаного доказу як такого, що безспірно підтверджує заборгованість ДП «Неполоковецький КХП» перед ОСОБА_1 саме по заробітній платі.
Також помилковими є аргументи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наявної в матеріалах справи довідки за формою ОК-5, як доказу виникнення заборгованості по заробітній платі.
Надаючи оцінку довідці від 27 грудня 2024 року за формою ОК-5 як доказу наявності заборгованості по заробітній платі, колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19) дійшов висновку, що «офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2005 року до 2016 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з серпня 2013 року до червня 2018 року».
А тому колегія суддів приходить до висновку, що копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.
Такий висновок також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні належні докази перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах ДП «Неполоковецький КХП», зокрема відсутні належним чином засвідчені копія наказу чи розпорядження про прийняття на роботу та/або копія трудової книжки із відповідним записом та/або довідка ДП «Неполоковецький КХП» про наявність трудових відносин з ОСОБА_1 тощо.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Також суд не наділений повноваженнями в межах наказного провадження здійснювати розрахунки сум.
Зі змісту статті 161 ЦПК України вбачається, що для видачі судового наказу вимоги заявника мають стосуватися лише стягнення грошової суми. Спори, що виникають на підставі інших вимог, розглядають за правилами позовного провадження. У пункті 3 частини першої статті 165 ЦПК України законодавець зазначив, що лише на підставі однієї з вимог статті 161 може бути видано судовий наказ. Іншою важливою умовою для застосування наказного провадження є необхідність, щоб із заяви та поданих документів заявника вбачалося виникнення або порушення права грошової вимоги, а вимоги заявника мають бути безспірними.
Відтак, безспірними є вимоги заявника, що випливають із зазначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Отже, вимоги заявника викладаються у заяві про видачу судового наказу та підтверджуються відповідними документами, які своєю чергою мають бути вагомими, переконливими і такими, що не викликають підозри щодо їх достовірності.
Проте, з наданих заявником документів не вбачається безспірність грошових вимог, оскільки обставини, на які останній посилається (наявність трудових відносин та заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати), не підтверджені належними доказами.
У зв'язку з наведеним, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід було відмовити на підставі пункту 1 статті 165 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що належним доказом наявності заборгованості по заробітній платі є виключно довідка про заробітну плату за формою, яка затверджена Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, оскільки вказаний порядок врегульовує відмінні за змістом правовідносини та зокрема визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації.
Крім того, нормативними актами не затверджено форми довідки, яка видається роботодавцем працівнику на підтвердження суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Також судом першої інстанції не враховано, що статтею 165 ЦПК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, проте в оскаржуваній ухвалі суду відсутня вказівка на встановлену вищезазначеною нормою підставу для відмови у видачі судового наказу, що призвело до порушення судом норм процесуального права.
Разом з цим, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, ухвала суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 379, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк