13 лютого 2025 року м. Чернівці Справа № 718/2200/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Факас А.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Моторно (транспортне) страхове бюро України,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Мінів О.І., дата виготовлення повного тексту рішення 13 грудня 2024 року,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МТСБУ та ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Вимоги обґрунтовував тим, що 05.02.2023 року близько 13:16 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21081», д.р.н. НОМЕР_1 , по вул. Шевченка в с.Мамаївці Чернівецького району не врахував дорожньої обстановки, безпечної швидкості й безпечної дистанції, допустив зіткнення із автомобілем марки «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
За фактом ДТП 05.02.2023 року СВ ЧРПУП ГУНП в Чернівецькій області відомості були внесені до ЄРДР за №12023262020000471 за ч.1 ст.286 КК України, а 31.03.2023 року в рамках даної справи слідчим Бурбанг В.М. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження.
Звертав увагу на те, що за фактом ДТП на ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол серії ААБ №182025 за ст.124 КУпАП, а постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22.05.2023 року, останнього визнано винним вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст..124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Провадження №22-ц/822/185/25
Як наслідок, такими діями ОСОБА_2 позивачу було завдано збитків, які полягають у пошкодженні його автомобіля «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 , а вартість матеріального збитку дорівнює ринковій вартості автомобіля і становить 334305,75 грн, що підтверджується висновком судово транспортної-товарознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ним ДТП застрахована не була.
Надалі, 15.11.2023 року ОСОБА_1 направив до МТСБУ зазначений висновок експерта та заяву про страховий випадок.
04.04.2024 року на електронну адресу надійшло повідомлення №97739 про відмову у відшкодуванні. Підставою для відмови у відшкодуванні шкоди страхова компанія зазначила, що страховій компанії не надано транспортний засіб для огляду.
Вказував, що пошкоджений автомобіль «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 відчужив у пошкодженому стані за 47500 грн, а тому просив стягнути із страхової компанії МТСБУ 160 000 грн, а зі ОСОБА_2 - 126805,75 грн.
Також стверджував, що в результаті ДТП йому було завдано також значної моральної шкоди. Через зазначену подію у нього погіршився сон, переживав постійні стреси, душевні хвилювання та моральні страждання, що вплинуло на його повноцінне життя й психологічне здоров'я, а тому просив також стягнути на свою користь зі ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 майнову шкоду за пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 в розмірі 160 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду за пошкодження транспортного засобу автомобіля «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 в розмірі 126805,75 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду МТСБУ подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог до МТСБУ за безпідставністю.
Стверджує, що ДТП сталася 05.02.2023 року, а тільки 15.11.2023 року МТСБУ отримало повідомлення про ДТП від позивача з додатками й заявою про здійснення страхового відшкодування.
Зазначає, що Закон №1961-ІV визначає чіткий порядок дій особи, яка потрапила ДТП, в тому числі здійснення яких є необхідним для отримання страхового відшкодування.
Після ДТП водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу (п.п.33.1.4 п.33.1 ст.33 Закону №1961-ІV).
Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна (п.33.3 Закону №1961-ІV).
За наведених обставин, з посиланням на висновки Верховного Суду просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2024 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до МТСБУ, а також здійснити розподіл судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
06.02.2025 року від Висоцької Х.О., яка діє в інтересах МТСБУ, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав прийняття участі в іншому судовому засідання, а 13.02.2025 року від ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло аналогічне клопотання з підстав прийняття участі адвокатом в слідчих діях в рамка кримінального провадження, яке надійшло на офіційну електронну адресу Чернівецького апеляційного суду та не підписане електронним цифровим підписом
Щодо зазначених клопотань суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
18 жовтня 2023 року Закон № 3200-IX введений в дію. Згідно з цим Законом парламент вніс зміни до процесуальних кодексів щодо обов'язкової реєстрації та використання вказаних електронних кабінетів.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абзаци перший і другий частини шостої статті 14 ЦПК України у редакції Закону № 3200-IX).
З огляду на вказане адвокат зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (абзац другий частини четвертої статті 183 ЦПК України).
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, період знаходження справи на розгляді у суді, неодноразове призначення справи до розгляду апеляційний судом, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність завчасно поданих клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає необхідним відхилити клопотання ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи, а клопотання ОСОБА_3 повернути без розгляду, справу розглянути за відсутності її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов'язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги. При відсутності солідарного обов'язку між відповідачами у справі, кожний із відповідачів має право оскаржити рішення суду в частині, що стосується його прав та обов'язків. Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення, а саме ОСОБА_2 .
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 02 грудня 2020 року у справі №754/16146/17.
Таким чином, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2024 року переглядаються лише в частині задоволених вимог до МТСБУ.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до МТСБУ суд першої інстанції виходив з того, що розмір матеріального збитку у даному випадку визначається шляхом віднімання встановленої згідно Висновку №СЕ-19/126-23/1726-АВ від 10.03.2023 року ринкової вартості транспортного засобу (334305,75 грн) до ДТП та вартості його відновлювального ремонту (373909,53 грн). Звернув увагу, що вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість оцінюваного автомобіля, тому вартість матеріального збитку дорівнює ринковій вартості автомобіля і становить 334305,75 грн.
Разом з тим, оскільки пошкоджений транспортний засіб «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 , проданий за 47500 грн, а тому загальна сума відшкодування становить 286805,75 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що така підстава для відмови у здійсненні регламентної виплати, як неможливість встановлення розміру заподіяної шкоди не знайшла свого підтвердження, розмір заподіяної шкоди було встановлено в межах кримінального провадження №12023262020000471 від 05.02.2023 року згідно проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи, а тому із відповідача МТСБУ слід стягнути 160 000 грн.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається та стосується прав й обов'язків МТСБУ, ухвалено при неправильних висновках за встановлених обставин справи, отже вимогам закону не відповідає.
Обставини скоєння ДТП 05.02.2023 року, визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення й накладення на такого адміністративного стягнення у вигляді штрафу, належності автомобіля «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 на праві власності ОСОБА_1 , відсутність у ОСОБА_2 на час ДТП укладеного між ним та страховиком договору страхування сторонами визнається та не спростовується (а.с.13-16).
Згідно висновку транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/126-23/1726-АВ від 10.03.2023 року ринкова вартість автомобіля марки «Nissan Qashgai» д.р.н. НОМЕР_2 станом на 05.02.2023 року становить 334305,75 грн, а вартість відновлювального ремонту даного автомобіля становить 373909,53 грн враховуючи, що вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість оцінюваного автомобіля, то вартість матеріального збитку дорівнює ринковій вартості автомобіля, і становить 334305,75 грн (а.с.22-39).
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 23.08.2023 року транспортний засіб марки «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 проданий за 47500 грн (а.с.58-59).
15.11.2023 року ОСОБА_1 скерував до МТСБУ повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.02.2023 року (а.с.17-19).
МТСБУ надано ТОВ «СОС Сервіс Україна» доручення на виконання робіт по справі 97739 у строк до 20.12.2023 року щодо проведення огляду ТЗ із фотографічною фіксацією, складення протоколу огляду, тощо (а.с.81).
Згідно рапорту від 30.11.2023 року оцінювач ОСОБА_5 повідомив СОС «Сервіс Україна» про неможливість огляду автомобіля через його продаж (а.с.80).
Листом від 04.04.2024 року вих. №3-01б/13941 МТСБУ відмовило ОСОБА_1 у виплаті відшкодування заподіяної шкоди на підставі пп.37.1.3. п. 37.1. ст. 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку із неможливістю встановити розмір заподіяної шкоди, оскільки згідно із рапортом незалежного експерта, який був призначений МТСБУ для проведення огляду пошкодженого ТЗ, не надано, а ТЗ «Nissan Qashgai», д.р.н. НОМЕР_2 відновлено та продано (а.с.60).
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як роз'яснено у пунктах 16, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 25 ЗУ «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.
В силу ст.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі ст.6 вказаного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Приписами підпункту а) п.41.1. ст.41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обумовлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу (ст.35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Стаття 33 зазначеного Закону обумовлено дії осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пункт 33.1. вказує на те, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, крім іншого:
33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси;
33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Згідно п.33.3. водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
У п.33.4. зазначається, що у разі оформлення працівниками відповідних підрозділів Національної поліції відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду вони також встановлюють та фіксують необхідні відомості щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників цієї пригоди і сприяють представникам страховиків (МТСБУ) у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і транспортних засобів, причетних до неї.
Відповідно до вимог п. 33-1.1. ст.33-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.
Стаття 34 вказаного Закону конкретизує дії страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
У п.34.1. вказано, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування, а в силу п.34.2. протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Згідно п.34.3. якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
В силу п.36.1. ст.36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відмова у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначена ст.37 Закону. Зокрема, згідно п.37.1.3. ст.37 Закону невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини можна дійти висновку, що позивач, який вважав себе потерпілим у ДТП, знаючи про відсутність у ОСОБА_2 діючого договору (полісу ОСЦПВ) страхування, або дізнавшись про це в подальшому (з протоколу поліції/адміністративних матеріалів), на виконання вимог Закону повинен був звернутися не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, у цьому випадку до МТСБУ з повідомленням про страховий випадок, а також надати відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу, контактні дані, чого ОСОБА_6 зроблено не було.
Зазначене в свою чергу, позбавило МТСБУ як страховика виконати свій обов'язок відповідно до Закону, який регулює спірні правовідносини, а саме визначити розмір шкоди.
Відповідно звернення позивача до МТСБУ після того, як він відремонтував та відчужив свій автомобіль, є порушенням пункту 33.1.4. ст.33 Закону, що позбавило відповідача можливості самостійно визначити розмір шкоди, оскільки Законом чітко визначено, що саме страховик/МТСБУ здійснює організацію процедури встановлення розміру шкоди та розслідування причин і обставин ДТП.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року, справа № 522/6853/16-ц.
Таким чином, МТСБУ на підставі ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняється від здійсненні регламентної виплати ОСОБА_6 , оскільки останній не дотримався вимог, передбачених цим Законом, що позбавило МТСБУ встановити розмір завданої шкоди власнику пошкодженого автомобіля.
Крім того, судом наголошується, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Апеляційний суд також зауважує, що положеннями ст.3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.
Так, п.п.3, 6 ч.1 ст.3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та у постанові Верховного Суду 15.02.2024 року у cправі №910/5282/23).
Поведінка й дії позивача щодо неповідомлення МТСБУ про страховий випадок у визначений Законом строку, не надання можливості представнику МТСБУ оглянути пошкоджений транспортний засіб, ремонт та його реалізація до звернення із заявою про повідомлення страховика про страховий випадок та страхове відшкодування, не є добросовісними.
Таким чином, рішення суду в частині вирішення вимоги щодо МТСБУ підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Витрати на правничу допомогу.
В суді першої інстанції стороною відповідача, а саме представником МТСБУ подано відзив, в якому остання також просила стягнути на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Надання послуг правничої допомоги стороною підтверджено наступними доказами: витягом з договору №3/4/2023 про надання послуг в сфері права від 21.12.2022 року, укладеного між МТСБУ та адвокатом Висоцькою Х.О., в якому обумовлено, крім іншого, складення правових висновків, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; додатковою угодою №82 від 12.07.2024 року до зазначеного вище договору, з якого вбачається, що замовник передав, а виконавцем прийнято завдання, крім іншого, по справі 185/24 (97739) ОСОБА_1 , вартість послуги складає 2000 грн й розмір такої обумовлено в п.5.2.4. Договору (а.с.71-79).
Матеріалами справи підтверджується, що представником МТСБУ - Висоцькою Х.О. надавалися послуги у сфері права (подання заяв, відзиву, додаткових пояснень, тощо), крім того, такі не містять заперечень зі сторони позивача щодо не співмірності таких.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (висновок Верховного Суду в постанові від 19 грудня 2024 року, справа №604/424/23).
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь МТСБУ підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Судовий збір.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи МТСБУ при зверненні до суду апеляційної інстанції сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1920 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №217754 від 08.01.2025 року (а.с.156), які підлягають компенсації за рахунок позивача.
Таким чином, понесені витрати на правничу допомогу та судовий збір підлягають компенсації МТСБУ за рахунок ОСОБА_6 у розмірі 3920 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України задовольнити.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_6 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України судові витрати в розмірі 3920 (три тисячі дев'ятсот двадцять) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк