13 лютого 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/5767/24
Провадження № 22-ц/821/292/25
категорія 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Гладиш О.Ю.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року (ухваленого під головуванням судді Криви Ю.В. в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог
29 жовтня 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначає що 08 липня 2013 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «А-Банку» разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі відповідно до умов договору.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку із порушенням умов кредитного договору, відповідач станом на 10 жовтня 2024 року має заборгованість за кредитом в розмірі 17 461,57 грн. та 11 284,99 грн. заборгованість за відсотками.
На підставі наведеного, позивач АТ «Акцент- Банк» просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 08.07.2013 у розмірі 28 746,56 грн. та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 28 746,56 грн заборгованості за кредитним договором та 3 028,00 грн судового збору, а всього 31 774, 56 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем передбачених кредитним договором коштів. Оскільки взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для задоволення позову та стягнення існуючої заборгованості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
26 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року та визнати дії банку щодо односторонньої зміни умов кредитного договору та випуску нової кредитної картки неправомірними, списати всю заборгованість, що виникла внаслідок дії кредитних договорів, вважаючи рішення суду першої інстанції ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та при невідповідності висновків суду обставинам справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що відповідач до початку збройної агресії РФ проти України належним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором та не мав заборгованості. Труднощі, пов'язані з виконанням зобов'язань є наслідком форс-мажорних обставин, обмеженими можливостями заробітку через заборону виїзду за кордон та ризиками, що існують на території України. Всі ці фактори підпадають під непереборну силу.
Вважає, що банком порушені його права як споживача; в тому числі, пов'язані із випуском нової картки.
На думку скаржника, кредитний договір має укладатися у письмовій формі. Випуск нової кредитної картки є фактично зміною умов кредитного договору, що вимагає письмової згоди споживача. Відсутність письмової згоди на випуск нової картки згідно ст. 1055 ЦК України є нікчемним правочином.
Вказує, що банком не надано доказів на підтвердження повідомлення про випуск нової картки та зміну умов кредитного договору.
Вважає, що дії банку щодо зміни умов договору без згоди, з урахуванням форс-мажорних обставин, є недобросовісними та порушують принцип справедливості, розумності та добросовісності, а зміст договору суперечить моральним засадам суспільства.
Також дії банку щодо односторонньої зміни умов договору, включно з випуском нової картки, порушують принцип належного виконання зобов'язань, передбачених ст. 526 ЦК України.
На думку скаржника, є підстави для визнання договору недійсним, так як він був вчинений під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для позичальника умовах.
Крім того, банк порушив умови ст.1056-1 ЦК України, згідно якої зміна відсоткової ставки має проводитись з повідомленням споживача.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2011 року ОСОБА_1 згідно анкети-заяви приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки.
Відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
До позовної заяви позивач додав копії витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», довідки за картками, довідки за лімітами та копію Тарифів надання банківських послуг.
Згідно наданого АТ «Акцент-Банк» розрахунку, заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.07.2013 станом на 10 жовтня 2024 року становить 28 746,56 грн, з яких : 17 461,57 грн. заборгованість за кредитом та 11 284 ,99 грн. заборгованість за відсотками.
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків, застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, АТ «Акцент-Банк» є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Акцент-Банк», у зв'язку з тим, що рішенням загальних зборів акціонерів від 25 квітня 2018 року змінено організаційно-правову форму та назву Позивача з ПАТ «Акцент-Банк» на АТ «Акцент-Банк», про що зазначено у п. 1.1 Статуту АТ «Акцент-Банк».
АТ «Акцент-Банк», звертаючись до суду із позовом зазначав, що відповідач 08.07.2013 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі анкети-заяви відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, а також відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку.
Водночас, в матеріалах справи відсутня анкета-заява від 08.07.2013, проте міститься анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, підписана ОСОБА_1 15.09.2011. Згідно інформації, викладеної в указаній заяві, ОСОБА_1 висловив свою згоду на те, що підписана ним анкета - заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, що викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір.
На підтвердження факту укладення кредитного договору, банком надано копію анкети-заяви від 15.09.2011, розрахунок заборгованості за договором б/н від 08.07.2013 станом на 10.10.2024, Витяг з Умов та Правил надання Банківських послуг у АТ Акцент-Банк, Тарифи надання банківських послуг, копію паспорту відповідача.
Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідача станом на 10.10.2024 виникла заборгованість перед Банком за кредитним договором №б/н від 08.07.2013 у розмірі 28 746,56 грн, з яких : 17 461,57 грн заборгованості за кредитом та 11 284 ,99 грн заборгованість за відсотками.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає банк.
Підписом у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15.09.2011, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами, проте анкета-заява не містить суми бажаного та наданого кредитного ліміту, даних щодо отримання відповідачем кредитної картки, а, отже, застосування Умов та Правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.
Водночас, анкета-заява від 08.07.2013, на яку посилається банк у позовній заяві, в матеріалах справи не міститься, тому не можливо перевірити інформацію, яка в ній міститься.
Разом з тим, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в Акцент-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає можливості їх застосувати навіть при наявності підпису позичальника на анкеті-заяві.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 15.09.2011, остання містить особисті дані та підпис позичальника, в графі міститься позначка «виявив бажання оформити на своє ім'я «дебетову особисту карту» і бажаний кредитний ліміт вказано 0,00 грн.
Крім того, долучений до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», в т.ч. Тарифи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08.07.2013 шляхом підписання заяви-анкети.
Також банком було долучено довідку, із якої вбачається, що відповідачу було відкрито рахунок в банку № НОМЕР_1 та видано три платіжні картки: 1) № НОМЕР_2 , строком дії до серпня місяця 2020 року; 2) № НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2024 року; 3) № НОМЕР_4 , строком дії до грудня місяця 2031 року. Проте, із довідки не вбачається, на виконання якого саме договору і коли саме було відкрито поточний рахунок і видано платіжні картки.
Із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що дана заборгованість утворилась станом на 10.10.2024 за кредитним договором від 08.08.2013, і становить 28 746,56 грн, з яких : 17 461,57 грн заборгованості за кредитом та 11 284 ,99 грн заборгованість за відсотками.
Отже, із доказів, наданих банком на підтвердження позовних вимог, неможливо встановити укладення 08.07.2013 договору про надання банківських послуг між позивачем та ОСОБА_1 , заборгованість по якому є предметом спору у даній справі.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в, подальшому, довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Розрахунок заборгованості здійснено позивачем по договору від 08.07.2013, якого в матеріалах справи немає, що унеможливлює суд перевірити дані твердження.
Разом з тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Як вбачається з цієї норми, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження № 61-5576св23) тощо.
Розрахунок заборгованості, на який посилається банк, не є первинним документом, який підтверджує отримання відповідачем кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом на підтвердження заборгованості.
Також, позивачем не надано до суду першої інстанції банківської виписки з рахунку позичальника, що підтверджує рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку за договором від 08 липня 2013 року та наявність заборгованості за наданим кредитом, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному.
Тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, колегія суддів виходить з недоведеності заявлених банком вимог.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції визнати дії банку щодо односторонньої зміни умов кредитного договору та випуску нової кредитної картки неправомірними, проте, такі вимоги апеляційної скарги не можуть бути задоволені, оскільки вказані вимоги не є предметом даного спору і не можуть бути предметом перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк», колегія суддів приходить до висновку про необхідність відповідно до вимог ст.141 ЦПК України стягнути з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 421,80 грн.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 421,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков