12 лютого 2025 року
м. Харків
справа № 628/3395/20
провадження № 22-ц/818/618/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Харківська обласна прокуратура, Головне Управління Національної поліції України у Харківській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції України у Харківській області, ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2024 року в складі судді Клімової С.В.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції України у Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2017 року о 10-00 год. його було фактично затримано працівниками поліції Куп'янського ВП ГУ НП в Харківській області, про що того ж дня старшим слідчим СВ Куп'янського ВП ГУ НП в Харківській області Манаєвим С.В. складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України.
Цього ж дня у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017220370001315 від 18 травня 2017 року старшим слідчим СВ Куп'янського ВП ГУ НП в Харківській області Манаєвим С.В. пред'явлено йому повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, тобто таємного викрадення чужого майна (крадіжки) в особливо великих розмірах, вчиненої за попередньою змовою групою осіб, поєднаної з проникненням у житло.
Ухвалою слідчого судді Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 27 травня 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Куп'янського ВП ГУ НП в Харківській області Манаєва С.В. та застосовано у відношенні до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з дня затримання, тобто до 24 липня 2017 року з одночасним визначенням застави в 1 000 000,00 грн та обов'язками строком на 2 місяці, передбаченими ч.5 ст.194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання та роботи.
24 липня 2017 року ухвалою слідчого судді Куп'янського міськрайонного суду Харківської області строк тримання під вартою відносно нього продовжено в межах строку досудового розслідування, тобто до 26 серпня 2017 року.
Зазначив, що 15 серпня 2017 року його дочкою ОСОБА_3 внесено визначений ухвалою слідчого судді розмір застави в 1 000 000,00 грн та з того часу і до 19 грудня 2018 року відносно нього діяв вказаний запобіжний захід та зазначені вище обов'язки.
30 серпня 2017 року досудове розслідування кримінального провадження №12017220370001315 від 18 травня 2017 року завершено складанням обвинувального акту та справу передано для розгляду до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області.
Вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року його визнано не винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.185 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вказаний вище вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишено без змін.
Вказав, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують його права, 82 дні перебував під вартою в період з 26 травня 2017 року по 15 серпня 2017 року; 61 день був обмежений обов'язками передбаченими ч.5 ст.194 КПК України; 2 роки 3 місяці та 5 днів застосовано запобіжний захід у вигляді застави; 3 роки 2 місяці та 24 днів перебував під слідством та судом.
Посилався на те, що у зв'язку з незаконним затриманням, незаконним пред'явленням підозри у вчиненні особливо тяжко злочину, незаконним триманням під вартою, тривалим незаконним перебуванням під слідством та судом здоров'я різко погіршилось, про що свідчить відповідна медична документація. Так окрім постійного амбулаторного лікування він перебував на стаціонарному лікуванні: з 17 серпня 2017 року по 26 серпня 2017 року в 2-гому кардіологічному відділенні КЗОЗ «Харківська клінічна лікарня №8», з 10 вересня 2018 року по 21 вересня 2018 року в КНП «Куп'янська ЦМЛ», з 07 листопада 2018 року по 14 листопада 2018 року в 2-гому кардіологічному відділенні КНП « Харківська клінічна лікарня № 8», з 23 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року в ВП « Куп'янська ЦМЛ» КНП «Куп'янське територіальне медичне об'єднання».
Вважав, що внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури він впродовж тривалого проміжку часу (38 місяців та 24 днів) зазнавав душевних страждань, пов'язаних з протиправною поведінкою щодо нього, оскільки з його затриманням, обранням відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосуванням застави та обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України - було порушено право на свободу пересування, внаслідок чого він не міг виїхати до своєї літньої матері, яка проживає в Азербайджані та повноцінно отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятору, а інформація відносно нього про порушену кримінальну справу принижувала честь та гідність і ділову репутацію, що формувало в його оточенні негативну думку про нього. Тягар того, що йому загрожує покарання у вигляді тривалого строку позбавлення волі протягом декількох років робив неможливим подальше планування свого життя та надзвичайно негативно впливав на стан його здоров'я. Вказані обставини порушили звичайний ритм життя і призвели до погіршення реалізації ним своїх звичок і бажань, внаслідок чого він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та спрямовувати свої зусилля на захист і відновлення попереднього становища.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 обґрунтовано вважає, що він має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, яку він оцінює в 5 700 000, 00 грн.
Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з жодного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 700 000,00 грн.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з Держави Україна шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 1 500 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; в іншій частині у задоволенні позову - відмовлено; судові витрати у вигляді судового збору віднесено за рахунок держави.
Не погоджуючись з рішенням суду Харківська обласна прокуратура, Головне Управління Національної поліції України у Харківській області, ОСОБА_1 через свого представника, подали апеляційній скарги, в яких Харківська обласна прокуратура просила рішення змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши його до 47 639,00 грн, вирішити питання щодо судових витрат; Головне Управління Національної поліції України у Харківській області просило рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та в позові відмовити; ОСОБА_1 просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга Харківської обласної прокуратури мотивована тим, що позивачу безперешкодно та необмежено надавались медичні послуги як амбулаторно, так і в умовах стаціонару лікарні. Зазначив, що матеріали справи не містять доказів застосування органами досудового розслідування відносно позивача морального чи фізичного впливу, причинно-наслідкового зв'язку між здійсненням заходів у кримінальній справі та наслідками для позивача і його сім'ї. Вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. При обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, тому розмір відшкодування моральної шкоди має становить 47 639,00 грн.
Апеляційна скарга Головного Управління Національної поліції України у Харківській області мотивована тим, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 2710-IX з 1 січня встановлена мінімальна зарплата у розмірі 7100,00 грн. Фактично, позивач перебував під слідством 29 місяців (з 26.05.2017 по 19.11.2019), отже розмір моральної шкоди за перебування під слідством чи судом з підстав, передбачених Законом № 266/94-ВР, повинен складати 205 900,00 грн. Зазначив, що використання бюджетних коштів повинно бути ефективним, обґрунтованим, справедливим і неупередженим, що становить значний суспільний інтерес як для Держави України, так і для кожного її громадянина.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.185 КК України, яка відноситься до особливо тяжких злочинів, оскільки передбачає основне покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років; відносно нього були застосовані найбільш обтяжливі для прав та свобод людини засоби кримінального процесуального впливу; обтяження прав та свобод мали тривалий характер. Зазначив, що під час перебування в умовах СІЗО, він був позбавлений можливості отримувати належну медичну допомогу. Внаслідок незаконного його притягнення до кримінальної відповідальності в нього значно погіршився стан здоров'я. Вказав, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням. Вважає, що він має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 5 700 000,00 грн.
13 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Головне Управління Національної поліції України у Харківській області подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому виклав доводи своєї апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції України у Харківській області, необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року, яке залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 26 травня 2017 року (дата затримання) до 19 листопада 2019 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку), тобто 2 роки 5 місяців 24 дні. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався принципами розумності та справедливості, зробив висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн;
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 травня 2017 року затримано ОСОБА_1 та цього ж дня пред'явлено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України.
30 серпня 2017 року досудове розслідування кримінального провадження №12017220370001315 від 18 травня 2017 року завершено складанням обвинувального акту та справу передано для розгляду до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області.
Вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано не винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 185 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим (а.с.7-24 том 1).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року відносно ОСОБА_1 - без змін (а.с.25-34 том 1).
Постановою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишено без змін (а.с.35-46 том 1).
З довідки про звільнення серія ХАР № 02457 виданої Харківською установою виконання покарань № 27 від 15 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 перебував в умовах установи з 26 травня 2017 року по 15 серпня 2017 року (а.с.47 том 1).
З виписки за № 6520 виданої КЗОЗ «Харківська клінічна лікарня №8», вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 17 серпня 2017 року по 26 серпня 2017 року в 2-гому кардіологічному відділенні КЗОЗ «Харківська клінічна лікарня №8», діагноз: ІБС стабільна стенокардія напруги ФК ІІІ гіпертонічна хвороба ІІ стадія, ІІ ступінь. Ризик 3 ( високий) СН І ступеню (а.с.48-49,144 том 1).
З виписки за № 476/6216 виданої КНП «Куп'янська ЦМЛ», вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 10 вересня 2018 року по 21 вересня 2018 року в інфекційному відділенні КНП «Куп'янська ЦМЛ», діагноз негоспітальна вехньочасткова пневмонія зліва ІІ гр. ЛН О ст. Хронічний гастродуоденіт. ДГР. Хронічний безкам'яний холецистит (а.с.50-51,145 том 1).
З виписки за № 8660 виданої КЗОЗ «Харківська клінічна лікарня №8», вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 07 листопада 2018 року по 14 листопада 2018 року в 2-гому кардіологічному відділенні КНП « Харківська клінічна лікарня № 8», діагноз: ІБС стабільна стенокардія напруги (3 фк), гіпертонічна хвороба ІІ стадія, ІІ ступінь. Ризик 3 ( високий) СН І ступеню (а.с.52-53,146 том 1).
З виписки за № 2714/535 виданої ВП «Куп'янська ЦМЛ» КНП « Куп'янське територіальне медичне об'єднання», вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 23 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року в терапевтичному відділенні ВП «Куп'янська ЦМЛ» КНП «Куп'янське територіальне медичне об'єднання», діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ стадії, ступінь 3, ризик 4. Гіпертензивне серце. ІХС. Стабільна стенокардія ОСОБА_4 . Дифузний кардіосклероз, недостатність мітрального клапану, СН ІІ Аст. (а.с.54-55,147 том 1)
З карток виклику швидкої медичної допомоги від 30 червня 2017 року № 3179 та від 04 липня 2017 року № 37229 вбачається, що ОСОБА_1 було викликано швидку допомогу з приводу поганого стану з серцем (а.с.58,59,151,152 том 1).
З консультативного висновку наданого Медичним центром діагностики та лікування « ОСОБА_5 » від 12 липня 2017 року вбачається, що лікар - кардіолог ОСОБА_6 був викликаний до підслідного в слідчий ізолятор № 27 ОСОБА_1 . За результатами огляду було встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ стадія, ІІ ступінь. Стан гіпертонічного кризу 2 порядку (часті високі рівні артеріального тиску, часті носові кровотечі). Група ризику 3 посттравматична ДЕП (а.с.60,153 том 1).
З консультативного висновку наданого лікарем ОСОБА_7 від 12 липня 2017 року вбачається, що лікар - невропатолог ОСОБА_7 був викликаний до підслідного в слідчий ізолятор № 27 ОСОБА_1 . За результатами огляду було встановлено діагноз: наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми (струс головного мозку) у виді посттравматичної енцефалопатії з вираженим лікворно- гіпертензіозним, вестибуло-атактичним синдромами. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. (а.с.61,154 том 1).
Як вбачається з висновку експерта Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса за результатами проведення судово-психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 628/3395/20 за № 6884 від 22 червня 2021 року, ситуація, що досліджується за справою №628/3395/20, була для ОСОБА_1 психотравмувальною. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода). В межах наданих на дослідження матеріалів, можливий орієнтований розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може складати 360 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийняті на момент винесення відповідного рішення суду (а.с.183-198 том 1).
Матеріали справи свідчать про те, що обставини щодо кримінального провадження відносно позивача, учасниками справи не оспорюються, як і не оспорюється його право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із постановленням щодо нього виправдувального вироку суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі».
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня
2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які призвели до значних душевних страждань, погіршення його відносин з оточуючими, порушення нормальних життєвих зв'язків та стану здоров'я, приниження честі, гідності та ділової репутації; тривале незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством більше двох років мало для позивача психотравмуючі наслідки.
На думку позивача, для відновлення нормального психологічного стану та відновлення ділової репутації йому має бути відшкодовано 5 700 000,00 грн моральної шкоди.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди.
Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством, суд першої інстанції правильно вважав, що його початком є 26 травня 2017 року (день затримання та оголошення підозри), а останнім днем перебування позивача під слідством є 19 листопада 2019 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку), тобто позивач під слідством перебував 2 роки 5 місяців 24 дні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01 квітня 2024 року встановлено у 2024 році щомісячну мінімальну заробітну плату в сумі 8000,00 грн.
Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції з урахуванням мінімальної заробітної плати - 8000,00 грн та періоду часу перебування позивача під слідством - 2 роки 5 місяців 24 дні розмір моральної шкоди, який розраховується відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не може бути меншим, ніж 238 192,00 грн.
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством, а відповідно, він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно визначився з терміном перебування ОСОБА_1 під слідством, обґрунтовано виходив з того, що обставини цієї справи, тривалість порушення прав позивача та їх тяжкість, свідчать про наявність підстав для збільшення суми моральної шкоди.
Суд першої інстанції визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн.
Проте, колегія суддів зазначає, що позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, погіршення здоров'я, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діями відповідача, які б давали можливість призначити суму відшкодування у розмірі 1 500 000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, вимоги розумності та справедливості, а також гарантований Законом № 266/94-ВР мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом, та дійшла висновку про стягнення на його користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру.
Наведені у апеляційних скаргах доводи про неврахування висновків Верховного Суду відхиляються з огляду на їх необґрунтованість. Судом першої інстанції наведено обґрунтування визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Також колегія суддів відхиляє посилання Харківської обласної прокуратури на те, що судом першої інстанції помилково обраховував суму відшкодування моральної шкоди, не врахувавши положення частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України», з огляду на таке.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, судом встановлено, що Верховний Суд роз'яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що визначений законом розмір є мінімальним гарантованим державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити розмір відшкодування більший, ніж мінімально гарантований державою, водночас обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Отже, доводи Харківської обласної прокуратури у вказаній частині відхиляються у зв'язку із невірним тлумаченням норм матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме підлягає стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Оскільки апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково на 66,67%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 10 510,53 грн необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції України у Харківській області задоволено частково на 66,67%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 8408,42 грн необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції України у Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2024 року-змінити.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Компенсувати Харківській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 10 510,53 грн за апеляційний розгляд справи.
Компенсувати Головному Управлінню Національної поліції України у Харківській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 8408,42 грн за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова