12 лютого 2025 року
м. Харків
справа № 645/6840/23
провадження № 22-ц/818/639/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року в складі судді Ульяніч І.В.
У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 уклав з банком угоду про надання споживчого кредиту № 500848146, відповідно до умов якої банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Зазначив, що банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, однак останній своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 22 січня 2023 року має заборгованість в розмірі 126 560,42 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 500848146 в розмірі 126 560,42 грн та судовий збір.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 500848146 від 17 серпня 2021 року у розмірі 126 560,42 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги апелянта.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтував заявлену суму коштів, яка підлягає стягненню, не вказав із чого вона складається (тіло, відсотки, пеня). Зазначив, що він неодноразово здійснював оплату на погашення заборгованості за кредитним договором, однак банк списував її в погашення не тіла кредиту, а відсотків за користування кредитними коштами. Вказав, що з оферти неможливо встановити згоду двох сторін щодо істотних умов договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Посилався на те, що в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитом, з якого вбачається, що він сплачував грошові кошти банку, проте це не може бути свідченням конклюдентних дій та підтвердженням укладення угоди про надання кредиту. Зазначив, що наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок умови кредитування тощо є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем. Позивач не надав докази щодо перерахування всієї суми кредиту. Якщо кредитор не надав документи, які підтверджують факт видачі кредиту, то суд повинен відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що позивачем нараховану комісію, яка є незаконною. Вказав, що на період дії воєнного стану боржники звільняються від оплати відсотків та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписано з Акціонерним товариством «Альфа Банк» оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500848146, за умовами якого тип кредиту кредит готівкою, сума кредиту - 114 222,85 грн, процентна ставка 23,00% річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту - 48 місяців, опис послуги - на споживчі цілі, дата повернення кредиту 18 серпня 2025 рок. Відповідно до пункту 3 угоди кредит просив надати для повернення заборгованості за кредитним договором № 501164177 від 18 липня 2019 року в розмірі 114 222,85 грн, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок. З графіку платежів вбачається, що дата щомісячного платежу до 18 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 3661,02 грн.
Також вказано про те, що акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500848146 від 17 серпня 2021 року отримав у дату складання цієї оферти (а.с.5,6-7).
17 серпня 2021 року сторонами підписано акцепт пропозиції на укладення договору на банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с.8-9).
17 серпня 2021 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту за умовами, аналогічними викладеним в оферті на укладання угоди про надання кредиту № 500848146 та анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с.7 зворот).
На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами банком до позовної заяви долучено меморіальний ордер № 481083307 від 18 серпня 2021 року на суму 114 222,85 грн, призначення платежу надання кредиту за кредитним договором № 500848146 від 17 серпня 2021 року, виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 з 17 серпня 2021 року по 22 січня 2023 року (а.с.4,13-18).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у ОСОБА_1 станом 22 січня 2023 року існує заборгованість за кредитним договором № 500848146 від 17 серпня 2021 року в розмірі 126 560,42 грн, з яких заборгованість за кредитом - 104 222,30 грн, заборгованість за відсотками - 22 338,12 грн (а.с.12).
30 листопада 2022 року в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування позивача на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (а.с.25).
08 травня 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся з досудовою вимогою до ОСОБА_1 щодо виконання договірних зобов'язань (а.с.19,20-23).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір № 500848146 від 17 серпня 2021 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, вони підписані сторонами, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконував його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
Однак, отримавши від банку кошти в кредит в розмірі 114 222,85 грн, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_1 , свої зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконав.
ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується меморіальним ордером та випискою по рахунку, тому і підлягає стягненню з нього на користь банку в заявленому банком розмірі.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за договором № 500848146 від 17 серпня 2021 року, проте не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти в повному обсязі не повернув, тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 104 222,30 грн.
Що стосується відсотків за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступного.
Так, сторони в кредитному договорі № 500848146 від 17 серпня 2021 року погодили, що за користування кредитними коштами процентна ставка в розмірі 23,00% річних. Тобто, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Тому, наявні правові підстави для стягнення не тільки тіла кредиту, а також заборгованість за нарахованими відсотками.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, нарахування відсотків на кредит проводилося до 18 січня 2023 року. З розрахунку заборгованості вбачається, що розмір заборгованості за відсотками становить 22 338,12 грн, які також підлягають стягненню.
Розмір заявленої банком заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та відповідає умовам вказаного договору, тобто є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості.
Відповідач вказаного розрахунку під час розгляду справи не спростував, свого контррозрахунку не надавав.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, колегія суддів дійшла висновку про те, що у позивача виникло право достроково вимагати повернення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом в судовому порядку та стягнення з відповідача на його користь заборгованість за кредитом в розмірі 104 222,30 грн та заборгованість за відсотками в розмірі 22 338,12 грн.
Доводи ОСОБА_1 про те, що з оферти неможливо встановити згоду двох сторін щодо істотних умов договору; що в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитом, з якого вбачається, що він сплачував грошові кошти банку, проте це не може бути свідченням конклюдентних дій та підтвердженням укладення угоди про надання кредиту; колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, офертою на укладення угоди про надання кредиту та її акцептом (а.с.5-9).
Твердження ОСОБА_1 про те, що позивачем нараховано комісію, яка є незаконною; що на період дії воєнного стану боржники звільняються від оплати відсотків та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не було заявлено таких вимог, у розрахунок заборгованості такі нарахування не включені.
Посилання ОСОБА_1 на те, що в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтував заявлену суму коштів, яка підлягає стягненню, не вказав із чого вона складається (тіло, відсотки, пеня), колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки з наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених вище норм матеріального права і їх змісту.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова