12 лютого 2025 року
м. Харків
справа № 638/836/24
провадження № 22-ц/818/742/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року в складі судді Тимченка А.М.
У січня 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 уклала з банком угоду про надання споживчого кредиту № 501174331, відповідно до умов якої банк зобов'язався надати позичальниці кредит, а позичальниця зобов'язалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Зазначив, що банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальниці кредиту, однак остання своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого має заборгованість в розмірі 257 533,84 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501174331в розмірі 257 533,84 грн та судовий збір.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501174331 від 15 серпня 2019 у розмірі 257 533,84 грн; стягнуто ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в сумі 3863,01 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове або змінити судове рішення, в якому перерахувати суму заборгованості та вказати належну вірну та законну суму з урахуванням умови нікчемності правочину та наданої судової практики та в задоволенні частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона належним чином виконувала кредитні зобов'язання до 24.02.2022, як відомо почалось повтомасштабне воєнне вторгнення на території України, та вона була невзмозі з причин відсутності безпеки, нерозуміння майбутнього, скрутного становища у державі, переїзд у більш безпечне місце, надалі платити за кредит за встановленим графіком. Зазначила, що розрахунок заборгованості проведено без урахуванням воєнного стану та пільг для ВПО. На даний момент є погашення половини кредитної суми коштів, а саме сума у розмірі 128 043,36 грн, про що підтверджено скріншотом із застосунка мобільного додатку банку, а також у наданих розрахунках банка вбачається, що вона сумлінно сплачувала кредитні зобов'язання, з урахуванням відсотків за ставкою договору (23, 10 %). Тобто, 300 000,00 грн (сума кредиту) - (мінус) 128 043, 36 (погашеної суми кредиту) = 171 956,64 грн (залишок кредиту), що жодним чином не схоже на дивно нараховану суму в позові у розмірі 257 533, 84 грн. Вказала, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними. Таким чином комісія за обслуговування кредиту, що складає за кожен місяць 900,00 грн є нікчемною умовою. Зазначила, що вона зі своєю родиною є внутрішньо переміщеними особами, тому загальна сума процентів за кредитним договором або договором позики, боржником за яким є переселенець, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит за мінімальною ставкою, визначеною договором.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити в частині сум стягнення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальниця належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь кредитора.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписано з Акціонерним товариством «Альфа Банк» оферту на укладення угоди про надання кредиту № 401174331, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого тип кредиту кредит готівкою, сума кредиту - 300 000,00 грн, процентна ставка 33,00%, тип ставки - фіксована, 28,00% за період з 12-го по 23-й місяць користування кредитом, 23,00% за період з 24-го по 48-й місяць користування кредитом; строк кредиту - 48 місяців, дата повернення кредиту 15 серпня 2023 рок.
Відповідно до пункту 1 угоди під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, за надання якого встановлено комісійну винагороду, а саме за обслуговування кредиту 0,30% від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ.
Відповідно до пункту 3 угоди кредит просила надати для власних потреб в розмірі 178 680,32 грн, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок; повернення заборгованості за кредитним договором № 501087963 від 22 листопада 2018 року в розмірі 107 579,22 грн, спосіб видачі - переказ на рахунок; оплати страхового платежу в розмірі 13 740,46 грн, спосіб оплати - переказ на рахунок.
З графіку платежів вбачається, що дата щомісячного платежу до 15 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 12 231,48 грн.
Також вказано про те, що акцепт пропозиції на укладення угоди про укладення угоди про надання кредиту № 401174331 від 15 серпня 2019 року, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії отримала (а.с.4).
15 серпня 2019 року сторонами підписано акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 401174331, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.5).
15 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту за умовами, аналогічними викладеним в оферті на укладання угоди про надання кредиту № 401174331 від 15 серпня 2019 року, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.6).
15 серпня 2019 року Акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін і доповнень № 501174331-1 до угоди про надання кредиту № 501174331 від 15 серпня 2019 року, за умовами якої сторони домовилися змінити процентну ставку та встановити її в наступному розмірі: з 15 серпня 2019 року відсоткова ставка становить 23,10% річних (а.с.8).
На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами банком до позовної заяви долучено меморіальний ордер № 864579 від 15 серпня 2019 року на суму 300 000,00 грн, призначення платежу надання кредиту за кредитним договором № 501174331 від 15 серпня 2019 року, виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 з 15 серпня 2019 року по 22 липня 2023 року (а.с.16,17-30).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у ОСОБА_1 станом 22 липня 2023 року існує заборгованість за кредитним договором № 501174331 від 15 серпня 2019 року в розмірі 257 533,84 грн, з яких заборгованість за кредитом - 171 956,64 грн, заборгованість за відсотками - 67 577,20 грн, заборгованість за комісією - 18 000,00 грн (а.с.15).
30 листопада 2022 року в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування позивача на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (а.с.42-44).
04 липня 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся з досудовою вимогою до ОСОБА_1 щодо виконання договірних зобов'язань (а.с.31,32-40).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір № 501174331 від 15 серпня 2019 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, вони підписані сторонами, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальниця не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконувала його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
Однак, отримавши від банку кошти в кредит в розмірі 300 000,00 грн, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_1 , свої зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується меморіальним ордером та випискою по рахунку та не заперечується самою відповідачкою.
Банком, в підтвердження боргу ОСОБА_1 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 171 956,64 грн та за відсотками за користування кредитом в розмірі 67 577,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, виходив з доведеності невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Проте, висновку щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором суд першої інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням та комісії за обслуговування кредиту, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Виходячи з наведеного вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 18 000,00 грн задоволенню не підлягають.
З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 за період з 15 серпня 2019 року по 22 липня 2023 року вбачається, що банком неправомірно нараховано позичальниці щомісячне списання комісії на загальну суму 24 300,00 грн, яка підлягає відніманню з заборгованості за кредитом.
Таким чином стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 215 233,84 грн, з яких тіло кредиту в розмірі 171 956,64 грн, відсотки - 43 277,20 грн.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона зі своєю родиною є внутрішньо переміщеними особами, тому загальна сума процентів за кредитним договором або договором позики, боржником за яким є переселенець, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит за мінімальною ставкою, визначеною договором, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки загальна сума процентів за кредитним договором не перевищує суми процентів, нарахованих протягом строку, на який надавався кредит.
За таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині сум стягнення, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що у зв'язку з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково на 83,57%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 3228,32 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк».
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 16,43%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 952,04 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2276,28 грн (3228,32 грн - 952,04 грн).
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року - змінити в частині сум стягнення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501174331 від 15 серпня 2019 у розмірі 215 233,84 грн.
Здійснити перерозподіл судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2276,28 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова