Іменем України
11 лютого 2025 року
м. Харків
справа № 638/9040/23
провадження № 22-ц/818/759/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Харківська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою представика ОСОБА_1 - адвоката Говтвяниці Марії Василівни, заінтересована особа: Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року, постановлене під головуванням судді Аркатової К.В., -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Говтвяниці Марії Василівни звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш, як п'ять років до часу відкриття спадщини, в якій просить суд встановити факт проживання заявника однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08 березня 1988 року по день смерті ОСОБА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року заяву задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 04 вересня 2013 року до моменту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; вирішити питання судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що з наявних в матеріалах справи доказів неможливо беззаперечно встановити, що заявник зі спадкодавцем мешкали однією сім'єю та мали спільний побут. Позивачем не надано жодного належного доказу щодо їх сумісного проживання і розумінні ст. 3 СК України. Самі лише посилання на подання до суду копій платіжних інструкцій за сплату деяких комунальних послуг, сплачених 24.03.2022 року за період 02.2022-02.2022 року, де платником зазначена ОСОБА_3 ; договір надання послуг з пошуку, підбору та поданням кваліфікованого спеціаліста (доглядальниці) по догляду (без підпису замовника); копій платіжних доручень про нібито сплату послуг зазначеного догляду; фотокарток та копій фіскальних чеків на придбання телефонів (з них не вбачається ім'я покупця) не є належними, достатніми та допустимими доказами. Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім'єю про який просив заявник впливає на права Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту, що заявник проживав разом зі спадкодавцем однією сім'єю понад 5 років, починаючи від дня реєстрації місця проживання заявника - з 04 вересня 2013 року до дня смерті ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 , станом на 18.08.2022 року зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . (а.с.11 том 2)
Квартира АДРЕСА_2 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, НОМЕР_1 .02.1999 року Комісією приватизації відомчого житлового фонду ДП «ХЗЕА», р.№1192. (а.с.36 том 2)
Заявник ОСОБА_1 є рідним онуком - ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_3 ). З 23.09.1978 року ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_3 ) перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 померла.
Спадкоємцем після її смерті є заявник ОСОБА_1 , оскільки чоловік спадкодавця - ОСОБА_2 та син спадкодавця - ОСОБА_5 відмовились від спадщини на користь заявника.
Спадщина складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право на спадщину отримано заявником.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с.12 том 1).
На момент смерті ОСОБА_2 був власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 , заявникОСОБА_1 звернувся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини 13.02.2023 року, тобто у встановленому законом строк.
Даних про наявність інших спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Никифорової М.А. від 26 квітня 2023 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії- видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку у праві спільної часткової власності у 3-кімнатній кватирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 , що проживав та був зареєстрований за даною адресою, оскільки ОСОБА_1 не подано документів, що підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш, як 5 років до часу відкриття спадщини.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_2 , який був чоловіком рідної баби заявника. З моменту народження (1988 рік) ОСОБА_1 проживав з померлим у одній квартирі однією сім'єю. Вважав його своїм дідом, а той заявника - онуком. Після смерті ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, у померлого немає. Проте постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Никифорової М.А. від 26 квітня 2023 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю доказів, що підтверджує факт спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш, як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Так, згідно зі ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що має юридичне значення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статей 1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
З вимог ст. 1264 ЦК України вбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Тобто, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення із спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 є рідним онуком ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 1978 року.
Зазначені особи разом проживали та були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , що належала їм на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Комісією з приватизації відомчого житлового фону ДП «Харківський завод Електроапаратури» від 15.02.1999 року №В-44911 та свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Нікіфоровою М.А. від 22.11.2021 року.
Після смерті бабусі ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , зазначені особи продовжували проживали разом у квартирі. При цьому чоловік померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відмовився від спадщини після смерті дружини на користь її онука - заявника ОСОБА_1 .
Доказів, що ОСОБА_2 після смерті дружини припинив усталені родинні відносини з заявником та його батьками, виїхав до іншого житла матеріали справи не містять.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю заявником надані спільні фотографії, квитанції про сплату комунальних послуг, також надано докази укладення заявником угод з компанією, що надає послуги доглядальниць, у зв'язку з виниклими проблемами спадкодавця ОСОБА_2 зі здоров'ям, що підтверджується угодою № 8732 від 21 липня 2022 року та угодою № 8814 від 09 серпня 2022 року.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Наявні у справі докази та фактичні обставини вказують на те, що між заявником ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 протягом тривалого часу склались усталені сімейні стосунки як між дідом та онуком, які існували до часу смерті спадкодавця.
Сам ОСОБА_1 зазначав, що певний час навіть не знав, до ОСОБА_2 йому не рідний дід.
Враховуючи що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2013 року та на час відкриття спадщини були зареєстровані в одній квартирі за адресою АДРЕСА_1 , мали родинні відносини та були власниками спільної квартири по 1/3 частині кожний, колегія суддів вважає, що наявні підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш, як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про встановлення факту проживання заявника однією сім'єю зі спадкодавцем не менш, як п'ять років, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 підтверджено факт спільного проживання з ОСОБА_2 з 04 вересня 2013 року до моменту смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновок суду про наявність підстав для задоволення заяви відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судовогорішення виготовлено 13.02.2025 року.