13 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 461/7621/23
Провадження № 22-ц/4815/79/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.
учасники справи:
позивач-відповідач: Акціонерне товариство «Ідея банк»,
відповідач-позивач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Н.В. та Акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року, ухваленого в складі судді Красовського О.О., повний текст якого складено 23 вересня 2024 року, у справі № 461/7621/23,
У вересні 2023 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідачки на їх користь 99 655,23 грн. заборгованості та 2684 грн. судового збору.
Позовна заява мотивована тим, що 28.04.2024 р. між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту та страхування № Е07.00208.007948504.
Згідно кредитного договору відповідачка отримала кредит в розмірі 74 999 грн. зі сплатою 0,01 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів в терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором. Станом на дату подання заяви до суду відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений кредитним договором термін та не сплатила нараховані інші платежі, в тому числі проценти за кредитним договором, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду.
09.10.2023 р. ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву до АТ «Ідея Банк» про застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Просить стягнути з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.
14.03.2024 року представник позивача подала заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог. Представник зазначила, що зважаючи на висновки ВП ВС у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 банк прийняв рішення про зміну предмета позову, просить стягнути з відповідачки на їх користь 20 131, 39 грн. (прострочений основний борг - 20 131,38 грн., прострочені відсотки - 0,01 грн.), а решту позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 79 523,84 грн. (плата за обслуговування кредитної заборгованості) - просять залишити без розгляду.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року позов Акціонерного товариства «Ідея банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Ідея Банк» 20131, 39 грн. - заборгованість за договором від 28.04.2021 року, 2684 грн. - судові витрати, а всього 22 815 грн. 39 коп.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Ідея банк» про застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов'зання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Стягнуто з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 4500 грн. судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу).
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині витрат на правничу допомогу, тому в іншій частині колегією суддів не перевіряється.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Світлична Н.В. подала апеляційну скаргу в якій просить рішення в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове, яким судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн покласти на АТ «Ідея Банк».
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно розподілив судові витрати, оскільки до спірних правовідносин не застосував ч. 9 ст. 141 ЦПК України.
Вказує, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій банку, оскільки позивач звернувся з первісним позовом до суду знаючи про існування постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року, де Велика Палата дійшла висновку, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.
Стверджує, що АТ «Ідея Банк» створило судовий спір, якого на час звернення з позовом не існувало.
28.10.2024 року представник позивача за первісним позовом не погодившись з рішенням суду в частині стягнення з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 4500 грн витрат на професійну правничу допомогу подав апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат скасувати та прийняти нове рішення, яким у стягненні витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 відмовити.
Вважає, що суд ухвалив рішення без дотримання норм ч. 2 ст.141 ЦПК України.
Звертає свою увагу на те, що суд при стягненні з первісного позивача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу мотивував це тим, що банк при подачі позову не у повній мірі правильно визначив свою правову позицію, що спонукало відповідачку скористатися правовою допомогою адвоката. Окрім того, суд в повному обсязі задовольнив позовні вимоги банку.
З огляду на це, вважає висновки суду передчасними та суперечливими, оскільки саме недобросовісна поведінка відповідача за первісним позовом, яка отримала кредит та не у повній мірі його погашала, спричинило те, що банк був вимушений звернутися за захистом свого порушеного права.
Окрім цього стверджує, що застосувавши принцип диспозитивності цивільного судочинства банк звернувся з позовними вимогами до суду, визначеними у позовній заяві та підтвердженими доказами, наданими у позовній заяві та визначив свою правову позицію відповідного до того, як вважав за необхідне.
Позивач самостійно здійснив перерахунок заборгованості та скористався своїм правом залишити без розгляду частину позовних вимог.
Стверджує, що ч. 9 ст. 141 застосовується лише у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами та якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Всупереч вказаній нормі, суд не навів жодного випадку зловживання банком своїми процесуальними правами чи того, що спір виник вналідок неправильних дій банку, а навпаки, погодився з тим, що спір виник в результаті недобросовісної поведінки відповідачки, яка порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» представник ОСОБА_1 адвокат Світлична Н.В. просить рішення в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити нове, яким судові витрати покласти на АТ «Ідея Банк» в тому числі витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга АТ «Ідея Банк» підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежного від обґрунтованості позову.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц (провадження №61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18 (провадження №61-10254св20).
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18 зазначено, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
При цьому, із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні правові позиції є усталеними і викладені зокрема в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі №543/408/17.
Отже, при застосуванні частин п'ятої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу) можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.
Відтак відповідно до приписів частини п'ятої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 19.04.2021 у справі №924/804/20.
Разом з тим, колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що поняття «не у повній мірі правильно визначив свою правову позицію» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».
У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановлював зловживання процесуальними правами з боку АТ «Ідея Банк» та не застосовував до нього будь - яких заходів у зв'язку із зловживанням правами відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України.
Також, суд не встановив ознак необґрунтованих дій АТ «Ідея Банк» стосовно ОСОБА_1 .
Залишення без розгляду частину позовних вимог позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності цивільного судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Колегія суддів виходить з того, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) у даній справі не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.
Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення без розгляду частину позовних вимог не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, кожна особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність в понесенні таких витрат та їх розмір, а також і необґрунтованість дій позивача, саме з наявністю яких закон пов'язує процесуальну можливість компенсації на користь відповідача.
При цьому, представником відповідача не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
В даному випадку, відповідачем при заявлені вимоги про відшкодування понесених по справі судових витрат не було доведено необґрунтованості дій позивача, що виключає стягнення такої компенсації в розумінні ч. 9 ст. 141 ЦПК України.
Звернення АТ «Ідея Банк» до суду з даним позовом, а також його дії, спрямовані на захист свого, як він вважає, порушеного права, не свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами й не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.
Таким чином, відсутні підстави для відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч.9 статті 141 ЦПК України.
За викладених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що рішення в частині вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Н.В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» судового збору за подачу апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині стягнення судових витрат не сплачується.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Н.В. залишити без задоволення, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 скасувати.
Вимогу представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Н.В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.