13 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/6659/23
Провадження № 22-ц/4815/68/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест України»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калініна С.К. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2024 року, ухваленого в складі судді Кучиної Н.Г., дата складання повного тексту рішення 23.09.2024 року, у справі № 570/6659/23
В грудні 2023 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 січня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 2856148 строком на 360 днів шляхом обміну електронними повідомленнями та підписані у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
За змістом договору товариство надало позичальнику фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на визначених договорами умовах.
Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором №2856148 від 24 січня 2022 року в сумі 47 806,47 грн.
23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» укладено договір факторингу № 01.02-25/23, згідно з умовами якого ТОВ ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Росвен Інвест Україна» право грошової вимоги за кредитним договором №2856148 від 24 січня 2022 року.
Ураховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором №2856148 від 24 січня 2022 року в сумі 47 806,47 грн та судові витрати.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» заборгованість за договором про надання коштів у позику № 2856148 від 24.01.2022 р. в розмірі 47 806 грн. 47 коп., з яких: заборгованість по тілу 10 499,99 грн., заборгованість по відсоткам 37 306,48 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», судові витрати, у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 684,00 гривень.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути на його користь судові витрати.
В апеляційній скарзі адвокат, посилаючись на ухвалення рішення з неправильним застосуванням судом норм матеріального права вважає, що суд не врахував відсутності у матеріалах справи належних доказів існування між сторонами кредитних відносин.
Також зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу направлення одноразового ідентифікатору та його використання для укладення кредитного договору. Суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, оскільки оригінали електронних доказів не були надані суду та не досліджувались, позивач надав лише паперові копії електронних документів, які не є письмовими доказами згідно чинного законодавства.
Окрім цього вказує, що сторона позивача не довела факту перерахування кредитних коштів за договором та відступлення права вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що 24.01.2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 2856148 строком на 360 днів шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
24.01.2022 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладеного договору № 2856148 , на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ «Лінеура Україна» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор А928, котрий Боржником було введено/відправлено.
23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» було укладено договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23.05.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2856148 (станом на дату відступлення права вимоги) склала: 47 806, 47 грн.
Позичальник жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснював.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. ст. 1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Убачається, що ТОВ «Росвен Інвест Україна» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги по кредитними договорами. ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом обміну електронними повідомленнями за допомогою одноразових ідентифікаторів, які підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». На спростування вказаних обставин відповідачем доказів не подано.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не укладала електронний договір, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання яких не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Оскільки ОСОБА_1 вважається ознайомленою з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів доходить висновку, що відповідач був повністю ознайомлений з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору.
Доказів того, що його персональні дані (копія паспорта громадянина України, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів НОМЕР_1 (п.2.1 Договору)) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідача щодо встановлення кредитних правовідносин з ТОВ «Росвен Інвест Україна».
Таким чином, наявні усі підстави вважати, що при укладенні спірного договору з ОСОБА_1 кредитодавець дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких договори було укладено.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.
Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження цих доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них. Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за укладеним договором не сплачувала заборгованість ні новому, ні попередньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежне виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань за кредитни договором від 24 січня 2022 року та необхідність стягнення з неї кредитної заборгованості в загальному розмірі 47 806,47 грн.
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Крім того предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» заборгованості за договорами позики. Договори факторингу ним не оспорені. Тому в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (ст. 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що твердження заявника про те, що подані позивачем електронні докази не досліджувалися в оригіналі є безпідставними з огляду на наступне.
У частинах другій, третій, п'ятій статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Порушень порядку надання і отримання доказів апеляційним судом не встановлено, судом першої інстанцій надана оцінка паперовим копіям доказів. При цьому із матеріалів справи вбачається, що у сторін та суду не було будь-якого сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу.
Крім того, суд відхиляє аргументи представника відповідача щодо недоведеності факту відступлення права вимоги з огляду на таке.
На підтвердження переходу права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до позивача позивачем подано копію Договору факторингу № 01.02.-25/23 від 23 травня 2023 року, реєстр боржників № 1 до договору факторингу № 01.02.-25/23 від 23 травня 2022 року.
Окрім цього, було додано витяг з реєстру боржників як Додаток № 1 до Договору факторингу № 01.02.-25/23 від 23 травня 2022 року, платіжну інструкцію №9152 від 24 травня 2023 року, про сплату коштів за Договором факторингу № 01.02.-25/23 від 23 травня 2023 року в сумі 807531,32 грн.
З огляду на викладене, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Договором № 2856148 про надання коштів у позику від 24 січня 2022 року.
Інші доводи апеляційної скарги, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калініна С.К. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2024 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 13 лютого 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.