Справа № 545/5428/22 Номер провадження 11-кп/814/427/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
13 лютого 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120221704200001558 за апеляційною скарг ою прокурора Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 11 травня 2023 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чутове Полтавського району Полтавської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого автослюсарем ФОП ОСОБА_11 , проживаючого та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 58 КК України замінено призначене основне покарання у вигляді 2 років позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
На підставі ч. 2 ст. 58 КК України із суми грошового забезпечення ОСОБА_9 провадити відрахування в дохід Держави у розмірі 10 ( десяти ) відсотків.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
На підставі Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 277 від 28.10.2021 ОСОБА_9 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-зенітника ракетного взводу.
ОСОБА_9 09 серпня 2022 року приблизно о 01.15 год., у темний час доби, перебуваючи поза службою, у порушення вимог п. 2.9 а) Правил дорожнього руху перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи на законних підставах технічно справним транспортним засобом - автомобілем «BMW 323», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по авто дорозі МОЗ сполученням «Київ-Харків-Довжанський», в напрямку з м. Харків до м. Полтава у межах крайньої лівої смуги для руху, здійснюючи перевезення у якості пасажира переднього сидіння військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 .
Пересуваючись на вказаному автомобілі зі швидкістю приблизно 120-140 км/год., яка є перевищенням максимально дозволеної швидкості руху на даній ділянці дороги, що складає 50 км/год., відповідно до встановлено дорожнього знаку 3.29. Розділу 33 ПДР України, порушуючи п. 12.9. б) ПДР України, на 362 км. автодороги МОЗ сполученням «Київ-Харків-Довжанський», ОСОБА_9 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, у порушення вимог п. 12.3. ПДР України, будучи об'єктивно спроможним виявити перешкоду у вигляді встановлених на проїзній частині бетонних конструкцій, та маючи можливість застосувати своєчасні міри гальмування для зниження швидкості свого руху, негайно не вжив заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на нерухому перешкоду у вигляді бетонної конструкції передньою частиною керованого ним автомобіля.
Внаслідок ДТП пассажиру - потерпілому ОСОБА_12 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді: вдавленого багатоуламкового перелому кісток тазу справа зі зміщенням ( перелом вертлюгової впадини з переходом на лобкову кістку, перелом клубової кістки та вивих головки правого стегна ); забійної рани м'яких тканин ділянки правого кульшового суглобу; закритого трьохкісточкового перелому правої гомілки з вивихом стопи ( переднього краю дистального метаепіфізу правої великогомілкової кісточки зі зміщенням, перелом медіальної та латеральної кісточок правої гомілки зі зміщенням ); закритої черепно-мозкової травми струсу головного мозку та садна шкіри поперекової ділянки справа.
Порушення вимог п. 12.3. ПДР ОСОБА_9 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням вказаної ДТП та він мав технічну можливість запобігти даної ДТП шляхом виконання вимог п. 12.3. ПДР України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
На вирок суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить вирок суду скасувати, ухвалити новий, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами 3 роки.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд допустив неправильне застосування положень ст. 58 та ст. 66 КК України.
Вважає, що суд безпідставно вказав про наявність обставини, яка пом'якшує покарання, так як визнання вини та щире каяття не є тотожними поняттями. Відсутні докази про відшкодування потерпілому шкоди, оскільки виказування наміру не є реальним відшкодуванням.
Посилання суду на те, що обвинувачений вступив до лав ЗСУ є пом'якшуючою обставиною, є безпідставним, так як приймаючи присягу військовослужбовця, особа бере на себе обов'язок бути дисциплінованим, дотримуватися правил поведінки та поводитися з честю та гідністю, не допускати негідних вчинків.
У своєму вироку суд перерахував обставини, які враховує під час ухвалення вироку, проте не зазначає, яким чином ці обставини впливають на покарання.
Вважає, що замінюючи обвинуваченому покарання на підставі ст. 58 КК України, не навів належного обґрунтування такої заміни, не зазначив, чому таке покарання буде більш необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
При цьому вказує, що суд призначив ОСОБА_9 занадто м'яке покарання, так як належним чином не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, завдану потерпілому шкоду, а тому безпідставно призначив м'яке покарання без ізоляції від суспільства.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідача, прокурора в підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисників, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України, за якою його засуджено, за обставин, встановлених судом першої інстанції, є правильним.
Оскільки обвинувачений визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення за обставин висунутого обвинувачення, у зв'язку з чим суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Разом з цим доводи прокурора про безпідставне застосування ст. 58 КК України, є обґрунтованими.
Статтею 58 КК України передбачено, що покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_9 на момент розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції був військовослужбовцем, брав активну участь у бойових діях по обороні території України. Проте, як вбачається з довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 від 29.01.2025 ОСОБА_13 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 автослюсарем за основним місцем роботи на умовах повного робочого дня із 10 грудня 2024 року по час надання довідки.
Про те, що ОСОБА_9 не є військовослужбовцем підтвердив і сам обвинувачений в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
З огляду на вказане, враховуючи норми ст. 58 КК України, які передбачають застосовування покарання у виді службового обмеження виключно до засуджених військовослужбовців, оскільки ОСОБА_9 вже не є військовослужбовцем, призначення покарання обвинуваченому на підставі ст. 58 КК України не відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, на підставі ч.1 ст.413 цього Кодексу, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Тому вирок суду в частині призначеного ОСОБА_9 покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.
Разом з цим доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання за вчинення кримінального правопорушення, а саме в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті, є безпідставним.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даних про особу винуватого. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції належним чином врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_9 вчинив не умисний злочин, позитивно характеризується, те, що він добровільно вступив до лав ЗСУ та брав участь у активних бойових діях, проявляв бажання відшкодувати шкоду потерпілому, обставини, які пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, добровільно вступив на військову службу, має на утриманні малолітню дитину, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
У зв'язку з цим суд правильно врахував, як обставину, яка пом'якшує покарання добровільний вступу до лав ЗСУ, оскільки свідоме ставлення обвинуваченого до необхідності оборони території України, особливо в умовах воєнного стану, заслуговує на схвалення, свідчить про позитивну характеристику обвинуваченого.
До того ж, вчинений ОСОБА_9 злочин не пов'язаний з проходженням ним військової служби.
Тому доводи прокурора, що суд не повинен був враховувати вказану обставину, як пом'якшуючу, є безпідставними.
Інших обставин, які б давали підстави для призначення більш суворого покарання колегією суддів не встановлено та учасниками не наведено.
Більше того, враховуючи думку потерпілого, який надав суду заяву про відшкодування ОСОБА_9 матеріальної шкоди та відсутність претензій до нього, просив суворо не карати ОСОБА_9 , колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_9 необхідно призначити мінімальне покарання, передбачене ч.1 ст. 286-1 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення ним нових злочинів.
З огляду на вказане, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з ухваленням нового вироку.
Окрім цього колегія суддів вважає за необхідне уточнити у вступній частині вироку суду дату народження обвинуваченого.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 11 травня 2023 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання - скасувати.
Постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.1 ст. 286-1 КК України у виді 1 року позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами 3 роки.
Строк покарання ОСОБА_9 рахувати з 13 лютого 2025 року, взявши під варту в залі суду.
Уточнити у вступній частині вироку дату народження ОСОБА_9 та вказати правильно ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 11 травня 2023 року залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, що тримається під вартою, - в той самий строк, з дня отримання копії вироку.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4