Справа № 548/2581/24 Номер провадження 33/814/215/25Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
12 лютого 2025 року м. Полтава
Суддя Полтавського апеляційного суду Карпушин Г.Л., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., за участі особи, яка притягується до відповідальності ОСОБА_1 , -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Ігоря Олександровича на постанову судді Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року,-
Постановою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 172-11 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.
Цією постановою сержант ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 19.11.2024 року близько 09:00 год. самостійно без дозволу командування залишив місце тимчасової дислокації свого підрозділу в АДРЕСА_1 та перебував за його межами до 14:30 год. 19.11.2024, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з військовою службою.
Не погодившись із вказаною постановою, її в апеляційному порядку оскаржив захисник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк І.О. подавши апеляційну скаргу, в якій просить постанову Хорольського районного суду Полтавської області від 26.11.2024 року - скасувати, прийняти нове рішення, яким закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою і незаконною, оскільки прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і без повного з'ясування обставин справи.
Акцентує увагу, що в протоколі не зазначено суб'єкта адміністративного правопорушення, оскільки протокол не містить даних, яким саме військовослужбовцем є ОСОБА_1 , а саме чи військовослужбовцем строкової служби, військовозобов'язаним або резервістом.
Стверджує, що спірне рішення сформовано на підставі недопустимих доказів та без повного з'ясування всіх обставин справи. За таких умов, постанова суду має бути скасована з прийняттям нового рішення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасника справи, дослідивши надані докази, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2024 року близько 09:00 год. солдат ОСОБА_1 самостійно без дозволу командування залишив місце тимчасової дислокації свого підрозділу в АДРЕСА_1 та перебував за його межами до 14:30 год. 19.11.2024, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з військовою службою.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-11 КУпАП та накладаючи адміністративне стягнення у вигляді штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що фактично дане адміністративне правопорушення встановлено протоколом про адміністративне правопорушення в/ч НОМЕР_1 № 416 від 19.11.2024 року, що складений у відповідності до вимог ст. 256 КУпАП, зі змістом якого ОСОБА_1 ознайомлений, про що свідчить його підпис в протоколі; письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного та іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.3 ст.172-11 КУпАП.
Об'єктивна сторона може мати наступні прояви: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю до трьох діб; нез'явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб; самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів тривалістю до десяти діб; нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин у разі призначення або переведення тривалістю до десяти діб; нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.
Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини.
Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Військова частина типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами розуміють органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові кораблі(екіпажі), військові навчальні заклади та установи».
Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місця служби, а кінцевим - день повернення в частину або затримання поза межами частини.
Суб'єктивна сторона завжди характеризується прямим умислом з метою тимчасового ухилення від служби.
Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.
Зважаючи на приписист.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настав з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відновний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зіст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування , Збройних Сил України , інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303та продовжується до оголошення (набрання чинності) окремого рішення Президента України про демобілізацію. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим указом Президента України "Про демобілізацію".
Доводи апелянта щодо того, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою і незаконною, оскільки прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і без повного з'ясування обставин справи, апеляційний суд відхиляє дані доводи виходячи з наступного.
Факт самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 вбачається з протоколу в/ч НОМЕР_1 №416 про військове адміністративне правопорушення, відповідно до якого вбачається, що солдат ОСОБА_1 19 листопада 2024 року самовільно, покинув розташування підрозділу АДРЕСА_1 . При контрольному шикуванні о 09:00 19 листопада 20244 року, встановлено відсутність стрільця-електрика 4 взводу охорони 1 роти охорони 3 батальйону охорони солдата ОСОБА_1 , місце знаходження було невідоме без зброї та б/к, на телефонні дзвінки не відповідав, повернувся до розташування підрозділу 19 листопада 2024 року о 1 год. 30 хвилин, пояснення надавати відмовився. Чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-11 КУпАП., тимчасове посвідчення військово зобов'язаного, актом про відмову надавання пояснення, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Зібрані у справі докази є належними та допустимими, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, і повністю підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку за принципом «поза розумним сумнівом» про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3ст.172-11 КУпАП.
Таким чином, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які б спростовували висновки судді про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.172-11 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.
Згідно з положеннями ст. 23 КУпАП України, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Таким чином, надаючи оцінку доказам у справі в її сукупності, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування апеляційним переглядом не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 - адвоката Павлюк І.О. задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Ігоря Олександровича - залишити без задоволення.
Постанову судді Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Полтавського
апеляційного суду Г.Л. Карпушин