Справа № 462/9369/24
13 лютого 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором №23782 від 15.03.2021 року у сумі 8925,00 грн., з яких: 1500, 00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 7425, 00 грн. - прострочена заборгованість за процентами, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10500 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.07.2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 23782. Договір укладений в електронній формі. Відповідно до умов договору Товариство надає клієнту кредит у розмірі 1500 грн., строком на 18 днів, стандартна процентна ставка 2,5% в день або 912,5% річних. 17.02.2022 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-17/02/2022, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача. Станом на 22.07.20224 року розмір заборгованості становить 8925,00 грн. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач отримав дану ухвалу 28.12.2024 року за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У встановлений строк відповідач не подав суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомив.
06.01.2025 року представник позивача подав суду заяву про розподіл судових витрат.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення /виклику/ сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого:
статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Судом встановлено, що 15.03.2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №23782, в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та підписаний з використанням електронного підпису ОСОБА_1 - AV4079, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача /а.с.28-30/.
Відповідно до умов даного договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 1500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором /п.1.1/ Кредит надається строком на 18 днів, тобто до 01.04.2021 року. Строк дії договору 18 днів /п.1.2/.
Згідно п.1.3. кредитного договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом /п.1.4./
Пунктом 3.3. кредитного договору визначено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Згідно довідки про ідентифікацію, ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» підтверджено, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладено договір №23782 від 15.03.2021 року ідентифікований ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі: https://www.aviracredit.com.ua./а.с.10/
Відповідно до інформаційної довідки від 22.10.2024 р. №1137/10, на сайті торговця AVIRACREDIT.COM.UA через платіжний сервіс «Platon» 15.03.2021 року була проведена успішна транзакція за №31580-26415-02013 на суму 1500 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 /а.с.20/
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст.5, ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. /ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»/.
Згідно ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
17.02.2022 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-17/02/2022 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників./а.с.13-16/
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №02-17/02/2022 від 17.02.2022 р., ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №23782 від 15.03.2021 в загальному розмірі 8925 грн., з яких: 1500 грн. - залишок по тілу кредиту, 7425 грн. - залишок по відсотках /а.с.9/.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» свої зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту №23782 від 15.03.2021 року виконало, надало ОСОБА_1 кредит, однак відповідач порушив умови договору та не повернув кошти, отримані в кредит, внаслідок чого утворилась заборгованість.
ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №23782 від 15.03.2021 року.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №23782 ОСОБА_1 , заборгованість відповідача станом на 25.06.2024 (включно) складає 8925 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1500 грн., та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 7425 грн.
20.06.2024 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на адресу відповідача скерував вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором №23782 від 15.03.2021, однак така залишена останнім без виконання.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вказано у позові заборгованість відповідача перед позивачем становить 8925,00 грн., з яких: 1500, 00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 7425, 00 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зі огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк кредитування у вказаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі № 910/17048/17, законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та пункти 6.20?6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17).
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Разом з договором №23782 про надання фінансового кредиту від 15.03.2021 року, ОСОБА_1 підписано графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту, згідно якого загальна вартість кредиту становить 2400 грн., з яких: 1500 грн. - сума кредиту за договором; 225 грн. - сума комісії за користування системою; 675 - сума нарахованих процентів за користування кредитом. /а.с.30/
Як встановлено судом, строк дії договору 18 днів, а п.п.3.3. договору №23782 про надання фінансового кредиту від 15.03.2021 року, визначено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Позивачем не долучено до матеріалів справи розрахунку заборгованості за процентами, а тому суд позбавлений можливості перевірити період нарахування процентів.
Матеріали справи не містять доказів, що між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 в належній формі була досягнута домовленість про продовження строку користування відповідачем кредитними коштами. Також, матеріали справи не містять доказів, що до договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими строк користування кредитом продовжувався.
Договором надання фінансового кредиту № 23782 від 15.03.2021 року визначений строк його дії, що становить 18 днів, і саме впродовж цього строку ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» мав право нараховувати відповідачу ОСОБА_1 передбачені вказаним договором проценти.
Виходячи із суми кредиту у розмірі 1500,00 гривень, узгодженої процентної ставки на період строку, визначеного договором, у розмірі 2,5% за день користування кредитом, та строку кредитування (строку договору) тривалістю 18 днів, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за процентами становить 675 гривень /1500.00 гривень х 2,5% х 18 днів/.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у розмірі 2175,00 гривень.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги, укладений 29.12.2023 між позивачем ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчуком С.В., акт про отримання правової допомоги від 06.01.2025 року, рахунок та платіжну інструкцію №34109 від 06.01.2025 року, якими підтверджено оплату послуг адвоката у розмірі 10500,00 гривень.
Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідач суду не подав.
Відтак, на користь позивача із відповідача підлягає стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на правничу допомогу у розмірі 2558,82 грн. та судовий збір у розмірі 590,33 грн.
Керуючись ст. 11, 512, 514, 526, 610, 612, 625, 627-628, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279, 354-355 ЦПК України,
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» /ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7/ заборгованість у розмірі 2175,00 /дві тисячі сто сімдесят п'ять/ гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» /ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7/ понесені судові витрати у розмірі 2558 /дві тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім / гривень 82 копійки витрат на правничу допомогу та 590 /п'ятсот дев'яносто/ гривень 33 копійки сплаченого судового збору.
У решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбаченому ст. 354, 355 ЦПК України.
Текст рішення суду складений 13 лютого 2025 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.