Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3989/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/94/25
Категорія ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК Доповідач ОСОБА_2
04 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №296/3989/23 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 02.10.2024 року відносно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , розлученого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень (вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року відносно ОСОБА_8 за ч.3 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, яким останньому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі) шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 8 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання обраховано з моменту затримання обвинуваченого (11 березня 2023 року).
На підставі ч.5 ст.72 КК України, до строку відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз на загальну суму 7173 грн. 64 коп.
Цивільний позов прокурора задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 за користь КП «Лікарня №1» Житомирської міської ради 12 509 грн. 86 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 21.02.2023 року приблизно о 14 год. 30 хв. перебував за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно з останнім, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вживали алкогольні напої.
В цей же день, час та місці, під час спільного вживання алкогольних напоїв, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_8 виник раптовий злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .
Після цього, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, перебуваючи у приміщенні спальної кімнати вказаного будинку, зі столу взяв скляну чашку та рукою, у якій утримував вказану чашку, наніс один удар в область голови ОСОБА_9 , внаслідок чого чашка розбилася. В подальшому, ОСОБА_8 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, схопив зі стулу, що знаходився поряд, кухонний ніж та рукою, у якій утримував вказаний ніж, наніс не менше двох ударів в область правого плеча та грудної клітки ОСОБА_9 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: - різаних ран на волосистій частині голови та лівій кисті, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; - колото-різаної рани в дельтовидній ділянці правого плеча з ушкодженням огинаючої артерії плечової кістки; проникаючого поранення черевної порожнини із колото-різаною раною на грудній клітці справа по середньо-паховій ліній на рівні 8-го міжребер'я, раньовий канал якої проникає в черевну порожнину без ушкодження органів плевральної та черевної порожнин із розвитком гемоперетонеуму (наявність крові і черевній порожнині), які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, ОСОБА_8 виконав всі необхідні дії, спрямовані на заподіяння смерті ОСОБА_9 , однак свій злочинний намір не зміг довести до кінця з причин не залежних від його волі, оскільки ОСОБА_9 було своєчасно надано медичну допомогу і настання летального результату у вигляді смерті останнього, вдалося уникнути.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , просить скасувати вирок суду першої інстанції, як незаконний, а своїм рішенням кримінальне провадження направити для розгляду до суду першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. При цьому, звертає увагу, що від початку надходження обвинувального акту до суду, сторона захисту стверджувала що він не відповідає встановленим законом вимогам, а обвинувачення висунуте не у встановлений законом спосіб, чим порушено право на захист, проте, суд необґрунтовано відхилив доводи сторони захисту, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, адже, має місце не лише порушення права на захист неконкретним обвинуваченням, а й вихід суду за його межі, оскільки суд перебрав на себе функцію обвинувачення, що є неприпустимим. Наголошує, що затверджений 27.04.2023 прокуроркою ОСОБА_12 обвинувальний акт містить неправдиві відомості та не відповідає вимогам ст.291 КПК України. Так, в обвинувальному акті на 3-му аркуші міститься юридично значима обставина про те, що «22 лютого 2023 року ОСОБА_8 , з додержанням вимог ст.ст.276-278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України», при цьому, жодних відомостей про те, що 20.04.2023 нібито відбулась зміна раніше повідомленої підозри обвинувальний акт та Реєстр до нього не містить. Більше того, 20 квітня 2023 року така процесуальна дія, як зміна раніше повідомленої підозри не могла бути, оскільки наданий стороною захисту документ, що названий як «Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри...», що датований (складений) 20.04.2023, аж ніяк не міг бути повідомлений (вручений) ОСОБА_8 04 квітня 2023 року, тобто за дві неділі до того, як він був погоджений та складений. Суд не дослідив указану фальсифікацію такого важливого процесуального документу як повідомлення про підозру, не обґрунтував у вироку, чому він вважає ОСОБА_13 таким, що він набув статусу підозрюваного та за якою саме підозрою, а саме: від 22.02.2023 (як зазначено в обвинувальному акті), чи 20.04.2023, що аж ніяк не могла бути повідомлена обвинуваченому 04.04.2023. В тому ж разі, якщо ОСОБА_14 набув статусу підозрюваного за повідомленням 22.02.2023, то указана підозра істотно відрізняється від офіційно висунутого обвинувачення, що було предметом розгляду в суді, оскільки в ній вказані інші обставини, а саме: інші особи, інші тілесні ушкодження у потерпілого тощо, про що детально зазначено у клопотанні сторони захисту про повернення обвинувального акту. Крім того, у підозрі від 22.02.2023 вказано, що ОСОБА_8 «спільно з останнім ( ОСОБА_9 ) та свідком ОСОБА_10 вживали алкогольні напої», а в обвинуваченні вказано інше, а саме: що уже нібито не троє, а четверо осіб вживали спиртні напої, оскільки з'явився уже ОСОБА_11 , вказано, що ОСОБА_8 , відразу «схопив ніж... та почав наносити ОСОБА_9 удари ножем», а в обвинуваченні, вказане інше, а саме: він спочатку б 'є потерпілого чашкою по голові, а потім бере ніж, вказано, що наніс удари ножем у живіт, грудну клітину та голову, а в обвинуваченні вказане інше, а саме: «не менше двох ударів в область правого плеча та грудної клітки», крім того, в підозрі взагалі не вказані тілесні ушкодження ОСОБА_9 , а в обвинуваченні наведений цілий перелік таких ушкоджень. Тобто, підозра від 22.02.2023 та висунуте обвинувачення є зовсім різними за змістом та абсолютно не відповідають одне одному.
Наголошує, що в обвинуваченні не зазначено послідовність, порядок нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, що має важливе значення при обвинуваченні його у вбивстві чи на його замах. Зокрема, вказавши, що ОСОБА_14 нібито наніс чашкою удар в область голови, не вказано, куди саме (обличчя, вухо, ніс тощо), з якою метою та чи наявні від цього тілесні ушкодження, як і те, що ОСОБА_14 схопив ніж та рукою, в якій утримував ніж, наніс не менше двох ударів в область правого плеча та грудної клітки, не зазначено з якою метою він це зробив та як наніс удари - спереду, ззаду, збоку, а також чим наніс удари: ножем, гострою частиною леза чи «рукою, в якій утримував ніж» тощо.
Звертає увагу, що вказані тілесні ушкодження не відповідають визначеним в обвинувальному акті діям ОСОБА_15 . Так, в обвинуваченні зазначено, що ОСОБА_14 схопив ніж та « наніс не менше двох ударів в область правого плеча та грудної клітки ОСОБА_9 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: різаних ран на волосистій частині голови та лівій кисті..., колото-різаної рани в дельтовидній частині плеча.... та проникаючого поранення черевної порожнини..». Проте, наносячи удари «в область правого плеча та грудної клітки ОСОБА_9 » неможливо заподіяти тілесні ушкодження «на волосистій частині голови та лівій кисті», як і поранення черевної порожнини.
Зазначає, що не зазначено мотив замаху на вбивство, що є обов'язковим для цього злочину. В свою чергу, в обвинуваченні, що викладене прокуроркою в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_13 не вказано ні мотив, ні його бажання настання смерті потерпілого, що виключає кваліфікацію діяння як замах на вбивство.
Звертає увагу, що судом покладено в основу вироку недопустимі докази та документи, що не є доказами у розумінні ч.2 ст.84 КПК України, зокрема, витяг з ЄРДР, протоколу прийняття заяви ОСОБА_9 від 22.02.2023 про кримінальне правопорушення; заяви ОСОБА_10 від 22.02.2023 про надання добровільної згоди на перебування працівників поліції та проведення слідчих дій в житлі або іншому володінні особи; медичного висновку консиліуму від 21.02.2023 та відомості у ньому; протоколу операції № 116 від 21.02.2023, тощо, а тому мають бути виключені з вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 02.10.2024.
Вважає, що судом невірно застосовані ч.1 ст. 89, ч.1 ст.65 КК України.
Зазначає, що як вбачається з вироку та не вбачається з висунутого прокуроркою обвинувачення, мотивом дій ОСОБА_13 є нібито неприязні відносини з потерпілим, що раптово виникли, проте, як потерпілий, так і обвинувачений не зазначали про неприязні відносини, навпаки, саме потерпілий дозволив ОСОБА_16 спільно з ним проживати у квартирі. З огляду на вказане, а також на показання обвинуваченого, у діях обвинуваченого ОСОБА_13 відсутні будь які ознаки, з яких би можна було б зробити висновок, що умисел обвинуваченого ОСОБА_13 під час нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому був спрямований на умисне вбивство, тому його дії не можна кваліфікувати як замах на вбивство за ч.1 ст.15 ч.1 ст.115 КК України. Рахує, що ОСОБА_14 діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень тому, хто його душив ззаду (потерпілому), і до настання смерті потерпілого від таких ушкоджень ножем він ставився необережно, і такі дії слід кваліфікувати або ж за ч.1 ст. 121 або ж за ст.128 КК України.
Крім того, пред'являючи цивільний позов, прокурорка не обґрунтувала, у чому полягають інтереси держави, не вказала, чому кошти за лікування потерпілого стягуються на користь медичного закладу, а не того органу, який його фінансує та виділяв кошти на лікування потерпілого, не обґрунтувала, у чому полягає бездіяльність чи неналежне виконання позивача покладених на нього обов'язків по захисту інтересів держави та територіальної громади, не надала доказів попереднього звернення до позивача про порушення інтересів держави та про необхідність звернення до суду. Таким чином, підстави для представництва інтересів держави саме прокурором, у позовній заяві не вказано, до неї не долучені відповідні докази. Більше того, суд жодним чином не досліджував це питання, не вказує, чому стягує кошти на користь лікарні, представник якої жодного разу в суд не викликався, правова позиція якого невідома тощо. За таких обставин, позов має бути залишений без розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили апеляційну скаргу останньої задовольнити, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також вирок суду в межах, передбачених, ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК України).
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Згідно з ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч.2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.
За змістом ст.91 КПК України у кримінальному провадженні, окрім іншого, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями п.2 ч.3 ст.374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Аналогічні положення містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».
Так, обґрунтовуючи свої висновки про винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції вказав, що такі висновки повністю підтверджується показаннями потерпілого, свідків, дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами. При цьому суд першої інстанції прийшов до висновку, що органами публічного обвинувачення був доведений мотив вчинення даного кримінального правопорушення саме обвинуваченим ОСОБА_8 (закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (вбивство)), який було вчинено на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_9 під час спільного вживання алкогольних напоїв.
Однак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції достатньо не вжив встановлених законом заходів для перевірки версії сторони захисту щодо неконкретизованого умислу обвинуваченого ОСОБА_8 на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , при цьому, формально перерахувавши наведені у вироку докази, прийшов до передчасного висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України доведена сукупністю доказів, які узгоджуються між собою та не викликають будь-яких сумнівів.
Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З суб'єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Згідно ч.2 ст.15 КК України замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» визначено, що закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.
Також залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел конкретизований і неконкретизований. Конкретизований умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а неконкретизований - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків.
Злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.
Повертаючись до обставин цього провадження, як слідує з вироку суду, допитаний в судовому засіданні по суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 свою вину в скоєнні злочину визнав частково і пояснив, що 21.02.2023 року перебував в гостях у людини по В.Бердичівській, там знаходився ОСОБА_17 та незнайомий йому ОСОБА_18 , спиртних напоїв не вживав. Прийшов десь об 11 год дня, привітався, присів, вони розпивали горілку. ОСОБА_18 попросив подзвонити. Він дав свій телефон, коли побачив що ОСОБА_18 лазить в телефоні, а не намагається подзвонити, то запитав що він робить, в цей момент ОСОБА_18 заблокував телефон та почав вставати і він почав вставати теж. В цей момент ОСОБА_18 його вдарив та заприскав балончиком в обличчя, він вхопив його та вони вдвох впали на ліжко і він почав душити ОСОБА_19 . В цей час ОСОБА_17 вхопив його за куртку та потягнув на себе, при чому почав душити. При цьому ОСОБА_17 стояв позаду нього, обличчям до його потилиці. На столі стояла чашка, він схватив чашку та наніс удар ОСОБА_17 через ліве плече (в задню частину голови). Той його далі не випускав. В нього в штанах в був невеличкий складний ніж, якої саме довжини він не знає. Він дістав вказаний ніж та на відмаш через праве плече два рази вдарив ОСОБА_17 . Удари наносив через праве плече (ніж в лівій руці). ОСОБА_20 два удари, не більше. Куди саме вдарив ножем він не бачив, оскільки в нього сильно пекли очі. В цей момент ОСОБА_17 його відпустив і почалась знову бійка з ОСОБА_19 , потім заспокоїлись. ОСОБА_17 сидів на дивані у свідомості. Після цього до квартири зайшли ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , яких під час конфлікту у квартирі не було. Вони зайшли та відразу пішли з квартири. У цей момент ОСОБА_17 лежав на дивані у кімнаті де була бійка, у ОСОБА_17 була кров на обличчі, він дістав серветки та дав ОСОБА_17 витерти обличчя. Єфанов встав та пішов до себе в кімнату (ліг на дивані). В цей момент ОСОБА_18 почав йти. Прийшла ОСОБА_23 (сусідка), коли вона проходила, то посвітила ліхтариком на ОСОБА_17 , запитала, що з ним. Він їй сказав, що вони посварились. Вона запитала чому так багато крові, він почав піднімати ОСОБА_17 , але той падав назад. Вони почали розстібати куртку, з руки ОСОБА_17 йшла кров та ОСОБА_24 почала викликати швидку. Сказав ОСОБА_25 дати простирадло та почав перев'язувати руку, щоб зупинити кровотечу. Перев'язав рану на руці і чекали на швидку. В животі рану не бачив. Лікарі запитали що трапилось, відповіли, що не знають, сказали що такого знайшли. Викликали другий екіпаж та почали ставити капельниці, ОСОБА_26 попросили тримати іншу крапельницю. Приїхав другий екіпаж, принесли носилки, вони винесли ОСОБА_17 з квартири в швидку. В цей момент він знаходився в квартирі, через 7-10 хв приїхала поліція, після того як швидка поїхала. Поліція оглянула приміщення, забрала ОСОБА_26 , потім забрали ОСОБА_27 , поговорили та відпустили. Через 10 хв приїхала ще поліція, в цей момент прийшов ОСОБА_28 , його набрала дівчина та всі разом пішли з квартири. Умислу на вбивство або на заподіяння тілесних ушкоджень не було, він хотів лише злякати ОСОБА_17 , щоб той заспокоївся. Не хотів наносити будь-яких травм. З ОСОБА_17 в дружніх стосунках були. Мотивів вбити ОСОБА_17 не було. Визнає, що наніс ОСОБА_17 рани (різану рану на волосистій частині голови та ліві кисті), можливо від його дій утворились рани на животі та ребрах. ОСОБА_17 наніс 2 удари ножем (міг попасти в живіт та плече), але не більше, та один раз чашкою. Коли наносив удари ножом, ОСОБА_21 та ОСОБА_22 в квартирі під час конфлікту з ОСОБА_19 та ОСОБА_17 не було.
З показань потерпілого ОСОБА_9 , вбачається, що в січні 2023 року до нього прийшов ОСОБА_8 і попросив дозволити йому проживати разом з ним, бо його вигнали з дому. Приблизно в кінці лютого 2023 року під час розпивання алкогольних напоїв між ним та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт з приводу крадіжки телефонів їхніх спільних знайомих, зокрема чоловіка на ім'я ОСОБА_18 , який сперечався з ОСОБА_8 з приводу зникнення його майна. Після цього, у чоловіка на ім'я ОСОБА_18 з ОСОБА_8 виникла сварка і бійка, після якої ОСОБА_18 пішов. В подальшому, він та ОСОБА_8 залишилися в кімнаті наодинці і в цей момент між ними виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_8 підвівся із дивану, на якому сидів, та взяв зі столу (стілець, який використовувався в якості столу в кімнаті) скляну чашку, якою наніс удар в область його голови, в результаті чого чашка розбилася. Після цього ОСОБА_8 взяв із зазначеного столу ніж, яким наніс удар в область його живота і після цього ОСОБА_8 ще раз наніс удар в область його правового плеча. Після цього, він пам'ятає, як у кімнату зайшов ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , після чого останній отримав від ОСОБА_8 удар емальованою кружкою по голові та пішов із зазначеної квартири. Після цього, від отриманих тілесних ушкоджень і болю він (потерпілий) отримав шок і пам'ятає лише, як до них прийшла його падчерка ОСОБА_29 і побачила його з кровотечею та хтось викликав швидку допомогу. Пам'ятає, що було не менше 3 ударів ножем. У ОСОБА_8 було 2 ножа. Він втратив свідомість і не пам'ятає нічого, а прокинувся в лікарні вже. ОСОБА_18 бризнув балончиком в обличчя ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_30 , в суді першої інстанції показала, що лютому 2023 приблизно о 16 годині вона прийшла до квартири, де проживав її вітчим ОСОБА_9 та дядько ОСОБА_10 . В квартирі в той момент знаходились ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Пройшовши до кімнати, де на спині на ліжку лежав ОСОБА_9 , вона підсвітила ліхтарем з телефону на нього і побачила, що ОСОБА_9 весь у крові. В цей момент ОСОБА_8 зробив здивований вигляд, ніби він нічого не знає і сказав викликати швидку допомогу. По приїзду «швидкої» ОСОБА_9 надали допомогу і відвезли в лікарню, потім приїхали працівники поліції і почали проводити слідчі дії. ОСОБА_8 в цей час ще знаходився в квартирі за вищевказаною адресою, але куди він потім пішов вона не знає. Коли ОСОБА_22 та ОСОБА_31 побачили ОСОБА_17 в крові, вони були налякані. ОСОБА_8 взяв простирадло, намагався зупинити кровотечу. обвинувачений почав підіймати відчима, намагався спинити кров, сказав викликати швидку. Коли приїхала швидка, ОСОБА_31 був в кімнаті, допомагав ставили капельниці та виносити ОСОБА_17 до швидкої, поліцію викликала швидка. Поліція приїхала через хвилин через 15, коли приїхала поліція, обвинувачений був у квартирі.
Свідок ОСОБА_32 надав показання, що в лютому 2023 ввечері йому зателефонувала його знайома ОСОБА_29 і попросила прийти за адресою: АДРЕСА_2 , бо там щось відбувається незрозуміле. Коли він прийшов за вказаною адресою, то побачив ОСОБА_33 та її дядька ОСОБА_26 , пізніше вийшов чоловік на ім'я ОСОБА_34 (зазначив, що це був саме обвинувачений ОСОБА_8 ) і через деякий час останній пішов. ОСОБА_31 нічого не розповідав, останній спокійно себе поводив, тілесних ушкоджень на ньому не було.
Свідок ОСОБА_10 , в суді першої інстанції повідомив, що він проживав разом із ОСОБА_9 , взимку 2023 приблизно протягом двох місяців з ними разом також проживав ОСОБА_8 , з яким знайомий тривалий час. Приблизно в кінці лютого 2023 року з ними протягом тижня також проживали ОСОБА_11 та чоловік на ім'я ОСОБА_18 , який приходив просто, щоб розпивати алкогольні напої. Так, вранці вони всі трохи випили і він разом ОСОБА_11 пішли на «Нову пошту», після чого приблизно о 14.30 повернулися. Двері до квартири відчинив ОСОБА_8 . Після того, як вони зайшли до квартири, ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_8 удар емальованою кружкою в область голови і він з квартири пішов. У квартирі, в тій кімнаті де був ОСОБА_9 , все було перевернуто, меблі та посуд. Після цього, через деякий час прийшла його племінниця ОСОБА_29 , яка виявила ОСОБА_9 на ліжку і в нього була кровотеча і ножові поранення. При яких обставинах останній отримав тілесні ушкодження він не бачив, однак, про це йому пізніше розповів сам ОСОБА_9 , коли він відвідував останнього в лікарні. При цьому пояснив, що це ОСОБА_8 спричинив йому тілесні ушкодження і показав те, як вони йому були спричинені. Окрім цього, свідок ОСОБА_10 показав, що після того, як його племінниця викликала швидку, то до приїзду поліції і медиків ОСОБА_8 просив його сказати, що ОСОБА_9 такий повернувся з вулиці і що йому (свідку) нічого не відомо з приводу того, хто йому спричинив поранення.
З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що 21 лютого 2023 року вони: ОСОБА_22 , ОСОБА_17 , ОСОБА_31 , ОСОБА_18 та він у квартирі, де проживав ОСОБА_9 випивали. Через деякий час він разом з ОСОБА_22 пішли на Нову Пошту та були відсутні у квартирі приблизно 1.5 години. Коли повернулись до квартири, перший заходив ОСОБА_22 . Його зустріла емальована чашка в руках ОСОБА_35 , прямо йому в голову. ОСОБА_31 йому погрожував. Самих подій, коли ОСОБА_17 отримав тілесні ушкодження, він не бачив, про це йому розповів ОСОБА_22 зі слів ОСОБА_17 .
Крім того, судом в основу вироку за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, покладено також відомості, які містяться у протоколах огляду місця події від 21.02.2023 року та від 22.02.2023 року, медичних документах, висновках експерта № 324 від 27.02.2023 року, № 230, № 233 № 234 від 28.02.2023 року, №150-2023 від 28.03.2023 року, № 558 від 12.04.2023 року, № 601 від 20.04.2023 року, протоколі огляду предметів від 23.02.2023 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 09.04.2023 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , та протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.04.2023 року.
Надаючи оцінку вказаним показанням потерпілого та свідків, письмовим доказам, а також показанням самого обвинуваченого, як правильно звертає увагу сторона захисту, у вироку суду не наведено мотивів з приводу того, яким чином вказані показання та письмові докази беззаперечного свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_8 мав умисел на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 .
На переконання апеляційного суду, вирішуючи питання про кваліфікацію дій обвинуваченого суд першої інстанції не здійснив належного кримінально-правового аналізу суб'єктивної сторони вчиненого ОСОБА_8 діяння за вказаними в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини та здоров'я особи» критеріями.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини та здоров'я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.
Зокрема, при оцінці діянь обвинуваченого (з'ясуванні змісту і спрямованості умислу) суд першої інстанції належним чином не врахував зміст дій, вчинених ОСОБА_8 , характер і локалізацію поранень у потерпілого ОСОБА_9 , механізм їх спричинення (цілеспрямованість і направленість ударів), поведінку до, під час і після скоєння злочину, взаємовідносини, які існували між обвинуваченим та потерпілим, причини припинення злочинних дій.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що суд першої інстанції роблячи висновки про те, що ОСОБА_8 виконав всі необхідні дії, спрямовані на заподіяння смерті ОСОБА_9 , однак свій злочинний намір не зміг довести до кінця з причин не залежних від його волі, залишив поза увагою та не надав оцінки ряду обставин встановлених в судовому засіданні, зокрема що із показань потерпілого та свідків слідує те, що обвинувачений весь час після спричинення тілесних ушкоджень потерпілому залишався на місці події, при чому відразу після нанесення тілесних ушкоджень в будинку за місцем проживання потерпілого перебували лише потерпілий та обвинувачений, за показаннями свідків ОСОБА_8 намагався надати медичну допомогу потерпілому та зі слів свідка ОСОБА_36 , саме обвинувачений сказав їй викликати швидку медичну допомогу.
З мотивувальної частини вироку суду вбачається, що суд першої інстанції конкретно не вказав, яку сукупність усіх обставин вчиненого діяння він врахував при встановленні наявності у ОСОБА_8 умислу на вбивство.
Апеляційний суд наголошує, що обґрунтування обвинувачення, визнаного судом доведеним, це не перелік доказів наданих органами досудового розслідування, це аналіз усіх зібраних у провадження доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинуваченого, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
Колегія суддів зауважує, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у вироку при формулюванні обвинувачення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України судом не викладено дійсні фактичні обставини кримінального правопорушення, які випливають із показань обвинуваченого, потерпілого та свідків, які беззаперечно ствердили, що в момент нанесення тілесних ушкоджень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_37 в кімнаті не було, натомість повідомили, що був присутній ОСОБА_18 , з яким у обвинуваченого першочергово виник конфлікт з приводу зникнення його майна.
І в цій частині колегія суддів звертає увагу, що висновки суду містять істотні суперечності, оскільки визнаючи недопустимим як доказ протокол слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_10 від 05.04.2023 року, суд першої інстанції керувався положеннями ст.97 КПК України, за якими показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або інший формі, яке ґрунтується на поясненні іншої особи, та взяв до уваги показання даного свідка в судового засіданні, згідно яких ОСОБА_10 показав, що очевидцем заподіяння тілесних ушкоджень він не був та про механізм їх отримання дізнався від самого потерпілого, на манекені показував цей механізм також і зі слів працівників поліції, у зв'язку з чим відкинув даний доказ сторони обвинувачення, так як фактично встановив, що свідок ОСОБА_10 очевидцем заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому не був.
В той же час, за встановленими в ході судового розгляду фактичними обставинами, ОСОБА_8 21.02.2023 року приблизно о 14 год 30 хв перебував за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно з останнім, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вживали алкогольні напої, де під час спільного вживання алкогольних напоїв, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_8 виник раптовий злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , тобто судом зроблені протилежні висновки, що свідок ОСОБА_10 був безпосереднім очевидцем події.
Враховуючи вищевикладені обставини, у колегії суддів є обґрунтовані сумніви у належній оцінці судом першої інстанції всіх обставин кримінального правопорушення та доказів у ньому.
Обставини вчинення злочину підлягали ретельній перевірці, що судом першої інстанції зроблено не було, що засвідчує формальний підхід до оцінки доказів у площині пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадженні, доходить висновку, що суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, допустив у вироку протиріччя, зазначивши, що докази у своїй сукупності та взаємозв'язку узгоджуються між собою та з фактичними обставинами, за яких мала місце подія, не звернув уваги на конкретні обставини справи та не надав їм належної юридичної оцінки. Оскаржений вирок не відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Як передбачено п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичних обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно, об'єктивно та всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, проаналізувати всі докази у справі, дати їм належну юридичну оцінку з огляду на їх належність та достатність, ретельно перевірити доводи сторони обвинувачення та сторони захисту на підтвердження своїх позицій, дати на них вичерпні, вмотивовані відповіді, визначитись із правильною кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_8 , при цьому перевірити чи не було в його діях складу іншого кримінального правопорушення, встановивши чітке розмежування складів кримінальних правопорушень відповідно до встановлених фактичних обставин справи, врахувати висновки і мотиви апеляційної інстанції, з яких скасовано судове рішення, та відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне й обґрунтоване та справедливе судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 02.10.2024 відносно ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :