Справа № 167/662/24 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.
Провадження № 22-ц/802/175/25 Доповідач: Карпук А. К.
13 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПривтаБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПривтаБанк» на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року у складі судді Шептицької Н. В., повне рішення складене 06 грудня 2024 року,-
У липні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на такі обставини.
Відповідач 11.09.2019 ознайомилася з умовами кредитування та підписала Паспорт кредиту. Цього ж дня відповідач підписала власноручно Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту; тип кредитної карти; строк кредитування; процентну ставку, відсотки річних; кількість та розмір платежів; періодичність внесення; повернення кредиту; розмір мінімального обов'язкового платежу; проценти від суми неповернутого в строк кредиту.
Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
На підставі укладеного Договору відповідач 11.09.2019 отримала платіжний інструмент: кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 08/23, тип - Універсальна, яка в подальшому - 22.08.2023, була змінена на картку номер - НОМЕР_2 , строк дії - 04/27, тип - Універсальна. На підставі Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 05.10.2021, а також 13.09.2023 відбулася зміна картки на картку номер - НОМЕР_3 , строк дії - 11/27, тип - Універсальна, що підтверджується довідкою від 14.05.2024 та випискою по рахунку.
В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 42 % річних.
Відповідач користувалася кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняла операції і є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.
Позивач виконав умови договору та надав відповідачу кредитну картку, кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку.
Однак відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. Порушуючи умови кредитного договору, всупереч вимог статей 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Станом на 13.05.2024 заборгованість відповідача по кредиту становить 48 925, 69 грн, яка складається з: 39 606, 94 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 318, 75 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року позов відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив матеріали справи, не дослідив, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б спростували, що Відповідач не отримувала на фінансовий мобільний телефон, який був у її розпорядженні, ОТР-паролів для входу у систему «Приват24», ОТР-паролів на підтвердження переказів, дзвінків на підтвердження платежів, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі.
Посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 07.12.2020 у справі №182/5175/16-ц, згідно з якою на позивача за зустрічним позовом покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного суду від 18 вересня 2019 року у справі №564/2153/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі №545/3918/16-ц.
Вказує, що наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
Оскільки позичальник зобов'язання належним чином не виконав, розголосив персональні дані третім особам, то зобов'язаний повернути використані кредитні кошти і відсотки за користування ними.
Представник відповідача Мельник В. М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, правильно встановлено відповідні обставини справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (48 925,69 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 13.02.2025, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких мотивів.
З матеріалів справи вбачається, що 11.09.2019 між сторонами був укладений кредитний договір, шляхом підписання відповідачем Паспорта кредиту та Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (далі - Договір) позивача, на наступних умовах: 1. Тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 50 000 грн. (п.1.2. Договору); 2. Тип кредитної карти: Картка «Універсальна»; 3. Строк кредитування: 20 років (п.1.2. Договору); 4. Процентна ставка, відсотків річних: 43,2% (п.1.3 Договору); 5. Кількість та розмір платежів, періодичність внесення: Повернення кредиту здійснюється шляхом: - договірного списання з рахунку клієнта, у т. ч. за рахунок кредитного ліміту, у розмірі процентів, що підлягають сплаті за цим Договором, 1-го числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, за умови наявності невикористаного кредитного ліміту та за відсутності прострочених зобов'язань клієнта; - шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту. (п.1.4. Договору); 6. Розмір мінімального обов'язкового платежу: - 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно; - у разі прострочення з 31-го дня - 10 % від заборгованості; - у разі прострочення з 181-го дня - 100 % від заборгованості. (п.1.4. Договору); 7. Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86.4% (п.1.5. та п.2.1.1.2.12. Договору).
На підставі укладеного Договору Відповідач 11.09.2019 отримала платіжний інструмент - кредитну картку № 4149…13, строк дії - 08/23, тип - Універсальна, яка 22.08.2023 була змінена на картку № 4149…89, строк дії - 04/27, тип - Універсальна, на підставі Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 05.10.2021, а також 13.09.2023 відбулася зміна картки на картку № 5457…42, строк дії - 11/27, тип - Універсальна.
В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 42 % річних.
Також встановлено, що згідно з копією Витягу з ЄРДР № 12023030590000550 від 14.09.2024, 03.09.2023 близько 15:30 хв невстановлена особа, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, в умовах воєнного стану, заволоділа грошовими кошами ОСОБА_1 з банківської карти Приват Банк № 4149…6789 в загальній сумі 40 000, 00 грн двома транзакціями.
Проведеною службою безпеки ПриватБанку перевіркою було встановлено, що номер фінансового телефону НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_1 , не змінювався. Аналізом логів входів в Internet Banking Приват24 (далі Приват24) клієнта за номером НОМЕР_4 зафіксовано вхід з нетипового пристрою -J1 MINI PRIME|SAMSUNG. Перший вхід з нетипового J1 MINI PRIME|SAMSUNG було здійснено 2023-09-02 15:26:42. При цьому зміну логіну та паролю входу до Приват24 під акаунтом НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_1 в момент першого входу - не виявлено. Авторизацію в Приват24 підтверджено в IVR (телефонним дзвінком) 2023-09-02 15:25:02, контакт проведено (OK) +38098****315 P24AOS2 Authorization, 2023-09-02 15:32:45 контакт проведено (OK) НОМЕР_4 P24AOS2 cloudacsk. Інформування про вхід надсилалось до Приват24 клієнта.
У липні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 11.09.2019 у розмірі 48 925, 69 грн, яка складається з: 39 606,94 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 318,75 грн - заборгованість за простроченими відсотками, на підтвердження розміру якої надано розрахунок станом на 13.05.2024.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, що ОСОБА_1 як користувач кредитної картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за кредитною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Волевиявлення ОСОБА_1 на збільшення кредитного ліміту та перерахування коштів 03.09.2023 у розмірі 40000 грн. не доведено, тому вказана заборгованість і проценти як плата за користування цими коштами не повинні стягуватися, оскільки ОСОБА_1 кредитним и коштами не користувалася. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71 цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення №223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц (провадження №61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним чином обґрунтовані під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №127/23496/15-ц (провадження №61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та від 11 березня 2015 року №6-16цс15».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі №691/699/16-ц (провадження №61-16504св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження №61-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці №НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31712 грн., яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год. 32 хв. по 04 год. 14 хв. 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22 (провадження №61-8249св23) зроблено висновок, що «при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 (провадження №61-4665св22) зазначено, що «апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, згідно з вимогами норм ЦПК та відповідно до правових висновків Верховного Суду саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21 (провадження №61-13330св23).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 11.09.2019 у розмірі 48 925, 69грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 39 606, 94 грн., що виникла 03.09.2023, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 9 318, 75 грн. за період з 03.09.2023 по 13.05.2024, згідно з наданим розрахунком станом.
Однак, місцевим судом на підставі заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 14.09.2023 правоохоронними органами розслідується кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК України, після того, як невстановлена особа, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, в умовах воєнного стану, заволоділа грошовими кошами ОСОБА_1 з банківської карти Приват Банк № 4149…6789 в загальній сумі 40 000, 00 грн двома транзакціями.
Також встановлено, що ОСОБА_1 зверталася з приводу вказаних обставин із заявою про виклад даних обставин до АТ КБ «ПриватБанк».
Тобто, виявивши безпідставне списання коштів, відповідач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
А сама по собі відсутність вироку у вказаній кримінальній справі за фактом шахрайських дій невідомої особи із заволодіння грошовими коштами з використанням рахунку, відкритого на ім'я відповідача, не є підставою для стягнення з останньої таких коштів на користь банку.
Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19).
І наведене спростовує твердження представника банку про те, що сама наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання за кредитним договором.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами тієї обставини, що ОСОБА_1 як користувач кредитної картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за її кредитною карткою, особового рахунку, акаунту, додатку, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, і у втраті таких коштів є вина даного користувача.
Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням, тому вона не повинна нести відповідальність за такі операції.
Доводи апеляційної скарги про те, що зняття коштів стало можливим у зв'язку розголошенням відповідачем персональних даних є необґрунтованими і недоведеними.
Згідно з висновком викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року (справа № 686/30030/21 провадження № 61-5111св23), «саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Позивачем не доведено і не надано належних і допустимих доказів, що відповідач як володілець та користувач картки надав інформацію третім особам і своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, збільшувати кредитний ліміт та знімати кредитні кошти.
Доводи апелянта, що відповідачка повинна нести відповідальність за здійснення вчинених платіжних операцій та надати докази на підтвердження порушення банком правил проведення розрахункових операцій в процесі переказу грошових коштів з її карткового рахунку є необґрунтовані.
Виявивши безпідставне списання коштів, відповідачка зверталася до правоохоронних органів та вказувала про те, що невідома особа шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки здійснила викрадення її грошових кошті з банківської карти АТ КБ «ПриватБанк». Також відповідачка зверталася до банку про незаконне списання її коштів з карткового рахунку.
Необґрунтованими є доводи позивача, що платіжні операції були проведені відповідачкою самостійно.
Встановлені обставини вказують на те, що списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і не з її волі.
Також наразі триває досудове розслідування щодо незаконного викрадення грошових коштів із банківської карти відповідачки, і остаточне рішення ще не прийнято. Тому немає підстав вважати, що втрата коштів позивачки сталася внаслідок її незаконних дій.
В апеляційній скарзі позивач послався на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/17744/21, де зазначено, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначенні того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Разом з тим, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Отже, операції по зняттю коштів позивач не здійснювала. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Докази та обставини, на які покликається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПривтаБанк» залишити без задоволення.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді