Справа № 761/4566/25
Провадження № 1-кс/761/3620/2025
04 лютого 2025 року слідча суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчої ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в київській області ОСОБА_3 , погоджене заступником начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024110000000114
До слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в київській області ОСОБА_3 , погоджене заступником начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024110000000114.
Клопотання мотивоване тим, що Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024110000000114 від 01.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
За обставин викладених у клопотанні, 28.01.2025 ОСОБА_6 затримано у порядку ст. 208 КПК України.
29.01.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
28.01.2025 в період часу з 12 год. 55 хв. до 16 год. 40 хв., під час затримання, підозрюваного у вчиненні злочину, в порядку ст. 208 КПК України, у приміщенні Микулицької сільської ради за адресою: Київська область Бучанський район с. Микуличі вул. Центральна, буд. 1, ОСОБА_6 було виявлено та вилучено:
- грошові кошти номіналом 200 Євро у кількості 2 (дві) з номерами ЕА1398982249; ЕА1398982258, номіналом 500 гривень з номером ЄЄ1333800, номіналом 200 гривень з номером ЄД1894246, номіналом 100 гривень з номером УЗ1751861, які запаковані до спецпакету № ВУМ2017585;
- банківська картка «А банк» з номером НОМЕР_1 ;
- банківська картка «Пумб» з номером НОМЕР_2 ;
- банківська картка «А банк» з номером НОМЕР_3 ;
- мобільний телефон марки «Samsung» моделі «SM-A736B/DS» IMEI1: НОМЕР_4 IMEI2: НОМЕР_5 ,
- мобільний телефон марки «Samsung» моделі «SM-S721B/DS» IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , які запаковані до спецпакету № ВУМ 2017586.
28.01.2025 постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_3 вищевказані документи визнано речовими доказами, оскільки вони зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та можуть бути використані як докази факту та обставин вчиненого кримінального правопорушення.
У судовому засіданні слідча ОСОБА_3 клопотання підтримала в повному обсязі з підстав в ньому наведених та просила накласти арешт на майно з метою збереження речових доказів.
Адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, зазначила, що слідчою не доведено, що вилучені грошові кошти у валюті євро та гривна, могли зберегти на собі сліди можливого вчинення кримінального правопорушення, оскільки предметом злочину у провадженні є грошові кошти у валюті долар. Відсутні підстави для арешту телефону і банківських карток, оскільки вказані речі не мають доказового значення в даному кримінальному провадженні, просив відмовити в задоволенні клопотання, а також долучив заперечення на клопотання про накладення арешту.
Слідча суддя, заслухавши думку учасників, дослідивши клопотання та матеріали додані до нього, документи, що долучено в судовому засіданні, дійшла висновку про таке.
З матеріалів клопотання вбачається, що Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024110000000114 від 01.02.2024.
28.01.2025 в період часу з 12 год. 55 хв. до 16 год. 40 хв., під час затримання, підозрюваного у вчиненні злочину, в порядку ст. 208 КПК України, у приміщенні Микулицької сільської ради за адресою: Київська область Бучанський район с. Микуличі вул. Центральна, буд. 1, ОСОБА_6 було виявлено та вилучено речі, які 28.01.2025 постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_3 , визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч.3 ст.132 КПК України застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Аналіз матеріалів клопотання дозволяє стверджувати про належний рівень обґрунтованості тверджень слідчого про те, що має місце вчинення кримінального правопорушення необхідного ступеня тяжкості.
Слідчий заявляє метою арешту майна є збереження речових доказів, а також забезпечення подальшої конфіскації майна, як виду покарання.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч.3ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст.170-174 КПК України, та згідно ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звернувся з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
За ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Разом з тим вважаю, що сама по собі постанова слідчого про визнання речових доказів від 28.01.2025 носить суто формальний характер, оскільки в самій постанові не надана оцінка майну, яке вилучено 28.01.2025 під час затримання, підозрюваного у вчиненні злочину, в порядку ст. 208 КПК України, у приміщенні Микулицької сільської ради за адресою: Київська область Бучанський район с. Микуличі вул. Центральна, буд. 1, положенням статті 98 КПК України.
В той же час прокурором не надано відповіде підтвердження про відповідність майна вилученого 28.01.2025 під час затримання, підозрюваного у вчиненні злочину, в порядку ст. 208 КПК України, у приміщенні Микулицької сільської ради за адресою: Київська область Бучанський район с. Микуличі вул. Центральна, буд. 1, тому, що воно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або може містити інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Посилання на наявність інформації, що може міститись в мобільних телефонах, яка є важлива для слідства, не підтверджено належними доказами, техніка була вилучена 28.01.2025 та станом на 04.02.2025 слідчій судді не надано протоколу огляду, разом з тим у судовому засіданні слідчою не надано відомостей про призначення експертизи в даному кримінальному провадженні з метою зняття інформації з техніки.
Слідчою у клопотанні не доведено необхідність накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Окрім цього, слідчою не надано оцінку розумністі і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки накладення арешту на майно для його власника.
Разом з тим, при вирішенні клопотання прокурора про арешт майна з підстав, визначених п.3 ч.2 ст. 170 КПК України, слідча суддя враховує, що ОСОБА_7 не повідомлено про підозру, останній не має статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні, водночас був допитай в якості свідка, тому, в цій частині клопотання також задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Так, згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.
Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Враховуючи наведене, слідча суддя не вбачає законних підстав для задоволення клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. ст.98,170,171,172,309,395 КПК України, слідча суддя
Відмовити в задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в київській області ОСОБА_3 , погоджене заступником начальника відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024110000000114.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Відповідно до ч.3 ст. 169 КПК України, слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.
Повний текст оголосити 07 лютого 2025 року о 14 годині 00 хвилин.
Слідча суддя ОСОБА_1