Справа №:755/18825/24
Провадження №: 1-кс/755/111/25
"07" лютого 2025 р. м.Київ
Слідчий суддя Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , за участю адвоката ОСОБА_4 , розглянувши в режимі відеоконференції клопотання слідчого в ОВС 3 відділу слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у кримінальному проваджені №22023011000000178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Феодосія АР Крим, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресо.: АДРЕСА_1 ,-
Слідчий в ОВС 3 відділу слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , за погодженням з процесуальним керівником у кримінальному провадженні прокурором відділу прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 , звернувся до суду в рамках кримінального провадження №22023011000000178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.
Згідно мотивів клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що внаслідок внаслідок загострення політико-соціальної напруженості в Україні в період 19 - 22 лютого 2014 року проросійські політичні та інші організації і об'єднання, підтримувані російською федерацією (далі - рф), активізували свою антиукраїнську діяльність, направлену на ескалацію ситуації, що склалася, особливо у південно-східних областях України, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.
В Автономній Республіці Крим та м.Севастополі 03.02.2014 року пройшов ряд мітингів проросійських сил, у ході яких організатори та політичні діячі публічно закликали до насильницької зміни конституційного ладу та до захоплення державної влади в Криму. Того ж дня лідер партії «Русский блок» ОСОБА_7 заявив про створення з числа добровольців загонів самооборони.
Вказані загони так званої «Самооборони Криму» спільно із кадровими військовослужбовцями рф (як тими, що дислокувались на базі Чорноморського Флоту рф згідно двосторонніх договорів між Україною та рф, так і тими, що незаконно переправились з території рф) забезпечили захоплення адміністративних будівель України, блокування українських військових частин та організацію і проведення незаконного «референдуму щодо самовизначення Криму» на території Криму, що в подальшому публічно підтвердили найвищі керівники росії, включно з президентом рф - ОСОБА_8 .
В період з кінця лютого 2014 року по початок березня 2014 року зазначеними підрозділами Збройних сил рф було блоковано та захоплено будівлі Верховної ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим, будівлі органів державної влади та місцевого самоврядування, приміщення та підрозділи МВС України, військові об'єкти ЗС України, ГУР МО України, ВМФ України.
Таким чином, з 20.02.2014 року російська федерація здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень. При цьому, сам факт окупації Автономної Республіки Крим був засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України та набув широкого висвітлення в офіційних виданнях та медійному просторі.
06.03.2014 року в приміщенні Верховної Ради АР Крим у порушення ч.2 ст.2, ст.73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132, Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», згідно якої 16.03.2014 року мав відбутися так званий «референдум», на який винесли питання входження АР Крим та м.Севастополя до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації. 06.03.2014 року Севастопольська міська рада на позачерговій сесії прийняла рішення №7151 з аналогічним змістом.
Відповідно до зазначених постанов, 16.03.2014 року проведено незаконний референдум із заздалегідь відомим та підконтрольним рф результатом, який в подальшому став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу рф території АР Крим і міста Севастополя на правах суб'єктів федерації.
Конституційний суд України своїм рішенням № 2-рп/2014 у справі №1 13/2014 16.03.2014 року визнав постанову ВР АР Крим №1702 6/14 від 06.03.2014 року неконституційною.
В подальшому, 17.03.2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим, в порушення ч. 2 ст. 2, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132, Конституції України, було прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі Декларації про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя, прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Рішенням Конституційного суду України №3-рп/2014 у справі №1 15/2014 року від 20.03.2014 року згадану вище «Декларацію про незалежність Республіки Крим і міста Севастополя» визнано неконституційною.
18.03.2014 року між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації.
20.03.2014 державною думою Російської Федерації прийнято федеральний конституційний закон від 21.03.2014 року № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Згідно з вказаним законом, АР Крим та м. Севастополь, всупереч Хартії ООН від 26.06.1945, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 01.04.1999, Договору між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 20.04.2004, увійшли до складу рф.
Збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності.
Відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.
Згідно статей 1-3 Конституції України, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
Вказані обставини також підтверджуються Звітом офісу прокурора міжнародного кримінального суду від 04.12.2017, згідно якого на тимчасово окупованій території України розпочався та триває збройний конфлікт між Україною та російською федерацією, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України №68/262, згідно якої територія України є цілісною та недоторканою, Резолюцією Парламентської асамблеї ради Європи №2168, згідно якої російська федерація визнається державою-агресором.
Відповідно до прийнятого 18 січня 2018 року Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації.
З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу рф, а також придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим керівництвом рф було прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено так звані судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування Республіки Крим.
Враховуючи викладене, окупація Криму рф, будучи рівнозначною міжнародному збройному конфлікту, задовольняє критерій наявності збройного конфлікту, що є передумовою для притягнення до кримінальної відповідальності за найбільш серйозні порушення Женевських конвенцій.
Так, досудовим розслідуванням встановлено. що, у період з кінця лютого 2014 року по початок березня 2014 року (більш точні дати не встановлено) рф було передислоковано на територію півострова Крим особовий склад та військову техніку наступних військових підрозділів: військова частина (далі за текстом - в/ч) № НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 , в/ч НОМЕР_3 , в/ч НОМЕР_4 , в/ч НОМЕР_5 , в/ч НОМЕР_6 , НОМЕР_7 окрема мотострілкова бригада, в/ч НОМЕР_8 , в/ч НОМЕР_9 , в/ч НОМЕР_10 , в/ч НОМЕР_11 , в/ч НОМЕР_12 , в/ч НОМЕР_13 , сили спеціальних операцій у складі 3, 16, 22 окремих бригад спеціального призначення та центру спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_3», а також задіяно військовослужбовців та військову техніку НОМЕР_14 окремої гвардійської бригади морської піхоти, які дислокувалися на території півострова Крим на підставі Угоди між Україною та рф «Про статус та умови перебування ЧФ рф на території України» від 1999 року.
У період з кінця лютого 2014 року по початок березня 2014 року (більш точні дати в ході досудового розслідування не встановлені) зазначеними підрозділами Збройних сил РФ було заблоковано та захоплено будівлі Верховної ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим, будівлі органів державної влади та місцевого самоврядування, приміщення та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, військові об'єкти Збройних Сил України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України, ВМФ України.
Статтею 26 Федерального Закону рф «О воинской обязанности и военной службе» від 28.03.1998 передбачено, що «Призыв на военную службу граждан организуют военные комиссариаты через свои структурные подразделения и осуществляют призывные комиссии, создаваемые в муниципальных районах, городских округах и на внутригородских территориях городов федерального значения решением высшего должностного лица субъекта российской федерации (руководителя высшего исполнительного органа государственной власти субъекта российской федерации) по представлению военного комиссара.
Встановлено, що Указом Президента російської федерації ОСОБА_8 «О внесении изменения в Указ Президента российской федерации от 20 сентября 2010 года № 1144 «О военно-административном делении российской федерации» від 02.03.2014 № 199, Республіка Крим та місто Севастополь незаконно внесено до складу Південного військового округу російської федерації.
Відповідно до п.2 ст.5 Федерального Конституційного Закону рф «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» від 21.03.2014 передбачено, що «Создание на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя органов военного управления, объединений, соединений, воинских частей и организаций Вооружённых Сил российской федерации, других войск, воинских формирований и органов, военных комиссариатов, а также определение их структуры, состав и штатной численности осуществляется в соответствии с законодательством российской федерации с учетом административно-территориального деления Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Діяльність військових комісаріатів та обсяг повноважень військових комісарів чітко врегульовано в «Положении о военных комиссариатах» (далі - Положення) затвердженому Указом Президента російської федерації від 07 грудня 2012 року. Зокрема, стаття 2 Положення встановлює, що військовий комісаріат створюється в суб'єкті Російської Федерації з метою забезпечення виконання громадянами військового обов'язку, організації та проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації, реалізації права громадян, звільнених з військової служби, і членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців на соціальні гарантії, включаючи пенсійне забезпечення, а також з метою реалізації гарантій поховання загиблих (померлих) військовослужбовців та інших категорій громадян відповідно до законодавства Російської Федерації.
Статтею 7 вказаного Положення передбачено, що управління службовою діяльністю військового комісаріату здійснюється військовим комісаром.
Разом з цим встановлено, що в обов'язки військових комісарів покладено безпосереднє керування розробкою плану підготовки та проведення призову громадян на військову службу і організація його виконання.
Крім цього, у відповідності до Постанови Уряду російської федерації «Об утверждении Положения о призыве на военную службу граждан российской федерации» від 11.11.2006 року, призов на військову службу здійснює призовна комісія, створювана в кожному муніципальному утворені, що має статус муніципального району, міського округу або внутрішньо території міста федерального значення, рішенням вищої посадової особи суб'єкта російської федерації за поданням військового комісара.
Вказані нормативноправові акти російської федерації вказують на те, що російська федерація мала намір з 2015 року призивати на військову службу місцеве населення Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та станом на сьогодні реалізовує цей намір.
Підтвердженням вищезазначеного є те, що так званим «Главою Республики Крым» ОСОБА_9 починаючи з 2015 по теперішній час, у весняноосінні періоди створюються призивні комісії.
Так, відповідно до «Указу Главы Республики Крым № 329-У» про внесення змін до «Указу №235У від 03 вересня 2015 «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республике Крым в октябре-декабре 2015 года», до складу призивної комісії міста Судака Республіки Крим призначено ОСОБА_6 - начальника відділу військового комісаріата Республіки Крим по містам Феодосія та Судак, заступник голови призовної комісії (за згодою).
Відповідно до «Указу Главы Республики Крым № 80-У» від 15 березня 2018 «О призывной комиссии по мобилизации граждан в Республике Крым» до складу призивної комісії із мобілізації міста Феодосія Республіки Крим призначено ОСОБА_6 - військового комісару міста Феодосія та Кіровського району Республіки Крим, голова призивної комісії із мобілізації (за згодою).
Відповідно до «Указу Главы Республики Крым № 93-У» від 03 квітня 2020 «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республике Крым в октябре-декабре 2020 года» до складу призивної комісії міського округу Феодосії Республіки Крим призначено ОСОБА_6 - військового комісару міста Феодосія та Кіровського району Республіки Крим, голова призивної комісії із мобілізації (за згодою).
Достовірно знаючи про тимчасову окупацію російською федерацією території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, усвідомлюючи нікчемність зазначених Федеральних Законів російської федерації, Указів президента російської федерації та Указів так званого «Главы Республики Крым» у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, у ОСОБА_6 , виник умисел на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, шляхом примушування осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах країни окупанта - російської федерації.
Так, статтею 51 Конвенції передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних силах. Будь-який тиск, зокрема призов, або пропаганда на користь добровільного вступу в армію забороняється. Статтею 45 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику.
Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
Згідно ст. 27 Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
Статтею 147 Конвенції передбачено, що серйозні порушення, про які йдеться у ст. 146 Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції, зокрема примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави.
У порушення зазначених норм міжнародного права, за активного сприяння так званого «военного комиссара города Феодосии и Кировского района Республики Крым заместитель председателя призывной комиссии по мобилизации (с согласия)» ОСОБА_6 , призови на військову службу до збройних сил та інших військових формувань російської федерації, проведені на ТОТ АР Крим були розпочаті з квітня 2015 року.
До 2017 року призване цивільне населення проходило строкову військову службу у з'єднаннях та військових частинах збройних сил та інших військових формуваннях російської федерації, дислокованих на території Кримського півострова, а починаючи з 2017 року - частина призваного особового складу направляється для проходження військової служби до з'єднань та військових частин, які дислокуються на території російської федерації, а також, не виключається, і за її межами.
Загалом, протягом 2015-2021 років, нехтуючи рядом міжнародних зобов'язань, окупаційною владою проведено 11 призовних кампаній, в ході яких призвано на строкову військову службу до збройних сил та інших військових формувань російської федерації понад 30 тисяч цивільного населення ТОТ АР Крим.
Відповідно до п.2 ст.21 «Положения о военных комиссариатах», затвердженого Указом президента російської федерації від 07 грудня 2012 року - «военный комиссар несет персональную ответственность за выполнение задач, стоящих перед военным комиссариатом».
З огляду на викладене, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи з березня 2018 на посаді «военного комиссара города Феодосии и Кировского района Республики Крым заместитель председателя призывной комиссии по мобилизации (с согласия)» на час проведення призивних кампаній, усвідомлюючи тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, керуючись у своїй діяльності Федеральним законом від 28 березня 1998 року № 53ФЗ «О воинской обязанности и военной службе» та іншими нормативноправовими актами країни окупанта - російської федерації, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України - АР Крим та м. Севастополь на строкову військову службу до Збройних сил рф.
Пунктами 5.1, 5.3 Указу «О создании призывных комиссий и обеспечении проведения призыва граждан на военную службу в Республике Крым», на голів муніципальних утворень в Республіці Крим, голів адміністрацій муніципальних утворень спільно з відповідними відділами військових комісаріатів Республіки Крим, покладено обов'язок «Обеспечить явку призывников на призывные пункты для прохождения районных (городских) призывных комиссий» та «Обеспечить отделы военного комиссариата Республики Крым по муниципальным образованиям в Республике Крым оборудованными призывными пунктами».
Крім того, п. 7.2 Указу, передбачено, що на т.зв. Міністерство внутрішніх справ по Республіці Крим покладено обов'язок «Производить розыск и при наличии законных оснований осуществлять задержание граждан, уклоняющихся от призыва и прохождения военной службы», а також «направлять в двухнедельный срок в отделы военного комиссариата Республики Крым по муниципальным образованиям в Республике Крым сведения о случаях выявления граждан, не состоящих, но обязанных состоять на воинском учёте, а также сведения о лицах, приобретших гражданство Российской Федерации и подлежащих постановке на воинский учёт».
За результатами вказаних злочинних дій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інших невстановлених, на даний час осіб, в порушення ст.51 Конвенції, в період весняного та осіннього призиву 2018 року з тимчасово окупованої території України - Автономної Республіки Крим та м.Севастополь до збройних сил російської федерації для проходження військової служби призвали 6100 осіб; 2019 року - 4578 осіб, 2020 року - 6300 осіб, а також, в ході призову 2021 року - 3000 осіб.
Таким чином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у порушенні законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що виразилось у порушенні вимог ст. 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, яка набрала чинності для України 03.01.1955 року, які полягають у примушуванні осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах держави окупанта, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.
За вказаним фактом 17.07.2024 року було розпочато кримінальне провадження №22023011000000178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, про що внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
18.05.2023 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України..
23.05.2023 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим, письмове повідомлення про підозру останньому було вручено у спосіб передбачений КПК України, тобто шляхом опублікування повідомлення про підозру в газеті «Урядовий кур'єр» (№102 (7500) від 23.05.2023 року) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Також, згідно мотивів клопотання, слідством на даний час встановлено, що підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування на тимчасово окупованій території АР Крим, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Разом з тим, згідно відповіді заступника керівника Офісу Президента України ОСОБА_10 , ОСОБА_6 не звертався до Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку із заявою про припинення громадянства України.
У зв'язку з тим, що підозрювана переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності і її місцезнаходження не відоме, 31.05.2023 року ОСОБА_6 було оголошено у розшук.
Поряд з цим, мотивуючи клопотання, слідчий зазначає, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Вищезазначене на думку слідства підтверджує наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КК України, а саме: підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду.
Також, згідно клопотання, слідчий посилається на те, що ОСОБА_6 , використовуючи знайомство та різноманітну залежність від неї свідків у даному провадженні, перебування значної частини свідків на окупованій російською федерацією частині території України може здійснювати на них вплив, у тому числі і у способи, небезпечні для життя і здоров'я, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань, що підтверджує наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КК України, а саме: підозрювана може незаконно впливати на свідків.
Вказані обставини, а також те, що ОСОБА_6 має стійкі зв'язки з представниками окупаційних органів на ТОТУ АР Крим, у тому числі з військовими комісарами т.зв. «Федеральна казенна установа Військовий комісаріат Республіки Крим», яким він допомагає проводити призовну діяльності, що свідчить про те, що вказані особи можуть допомагати йому переховуватись від органів досудового розслідування, у тому числі на тимчасово окупованій території України чи в будівлях дипломатичних установ Російської Федерації. При цьому, використовуючи можливості вищезазначених співробітників ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків, які проживають на території АР Крим, в тому числі серед призовного контингенту.
А тому, згідно мотивів клопотання, з урахуванням неможливості запобігання вищенаведеним ризикам у інший спосіб, ніж обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_6 орган досудового розслідування не вбачає.
В судовому засіданні прокурор вказане клопотання підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити його з наведених мотивів. Обгурнтовуючи клопотання, прокурор посилається на те, що підозрюваний ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.438 КК України, за яке законом передбачене покарання від 8 до 12 років позбавлення волі, а тому існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Разом з тим, прокурор зазначив, що підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування на тимчасово окупованій території АР Крим, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні поклався на розсуд суду.
Підозрюваний ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився. Викликався шляхом публікації судової повістки у загальнодержавному засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на сайті Дніпровського районного суду міста Києва.
А тому, згідно положень ч.8 ст.135 КПК України, підозрюваний ОСОБА_6 вважається особою, яка належним чином повідомлена про виклик.
Вивчивши клопотання, додані до нього документи, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, вислухавши вищенаведені пояснення прокурора, який підтримав клопотання з мотивів, викладених у клопотанні та вказав відповідні доводи в судовому засіданні, вислухавши вищенаведені пояснення захисника, слідчий суддя приходить до наступного.
Так, 17.07.2023 року було розпочато кримінальне провадження №22023011000000178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, про що внесено відомості до ЄРДР.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до вимог ч.8 ст.135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
18.05.2023 року складено та погоджено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.
Як вбачається з долучених до клопотання матеріалів кримінального провадження, слідчим вживались заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України, вищезазначеного повідомлення про підозру ОСОБА_6 .
Разом з тим, органом досудового розслідування у загальнодержавному засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр» 23.05.2023 року (№102 (7500)), та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора розміщувались повідомлення про підозру та повістки про виклик ОСОБА_6 на 27.05.2023 року, 29.05.2023 року та 30.05.2023 року для проведення за її участю необхідних слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, однак ОСОБА_6 на вказані виклики не з'явився, причини неявки не повідомив.
Постановою від 31.05.2023 року у кримінальному провадженні №42017160690000078 ОСОБА_6 було оголошено в розшук.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення, що у даному випадку стороною обвинувачення дотримано, оскільки наявні, на цей час докази у провадженні об'єктивно пов'язують підозрюваного з цим злочином, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання завдань КПК України визначених ст. 2.
Дослідженням матеріалів по розгляду клопотання, згідно висновків зроблених органом досудового розслідування щодо ОСОБА_6 будь-яких даних необґрунтованих чи недопустимих судом не встановлено.
Виходячи з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості обрання підозрюваному запобіжного заходу.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Наведені в клопотанні обставини та додані до нього документи, якими слідчий мотивує клопотання, свідчать про наявність обставин, які дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, що підтверджується на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які наведені у клопотанні та містяться в долучених до клопотання документах, зокрема: матеріалами, зібраними оперативним підрозділом, а саме: повідомлення про вчинення протиправного діяння та рапорт оперативного співробітника ДЗНД СБ України, з якого вбачається, що ОСОБА_6 після окупації Кримського півострову зайняв так звану посаду «військовий комісар м.Феодосія і Кіровського району АР Крим»; матеріалами міністерства оборони України щодо ОСОБА_6 та його послужного списку; відповіддю з Офісу Президента України щодо громадянства ОСОБА_6 ; обліковою карткою ОСОБА_6 з Державної міграційної служби України ОСОБА_6 ; протокол огляду речей та документів від 25.10.2022 року (за результатами якого отримано наказ № 80-У про створення призовної комісії по мобілізації громадян на території Республіки Крим на 2018 рік); протокол огляду речей та документів від 19.01.2023 (за результатами якого отримано інформацію щодо виступу ОСОБА_6 в адміністрації міста з приводу осіннього призову 2022 року, у якому необхідно призвати 115 городян міста Феодосія та відправити їх в РФ); протокол огляду речей та документів від 13.02.2023 (за результатами якого отримано інформацію від правозахисників які створили реєстр військових комісарів АР Крим); протокол огляду речей та документів від 14.02.2023 (за результатами якого отримано наказ № 343-У про створення призовних комісій по постановки на військовий облік громадян на території Республіки Крим на 2023 рік); протокол огляду речей та документів від 13.07.2023 (за результатами якого отримано інформацію щодо знаходження у розшуку підозрюваного ОСОБА_6 ); протокол огляду речей та документів від 17.07.2023 року (за результатами якого отримано накази № 94-У про створення призовних комісій та проведення призову квітень-липень 2018 року, наказ № 285-У про створення призовних комісій та проведення призову жовтень-грудень 2018 року, наказ № 122-У про створення призовних комісій та проведення призову квітеньлипень 2019 року, наказ №53-У про створення призовних комісій та проведення призову квітеньлипень 2022 року); протокол огляду речей та документів від 10.10.2023 (за результатами якого отримано список контактних даних усіх підрозділів військоматів АР Крим із зазначенням їх керівників); протокол огляду речей та документів від 13.11.2023 (за результатами якого отримано інформацію, що військовий комісар м. Феодосія ОСОБА_6 вручив ордени мужності родичам військових, які загинули на «СВО»); протокол огляду речей та документів від 22.11.2023 (за результатами якого отримано інформацію, що військовий комісар м. Феодосія ОСОБА_6 приймав участь у відкриті пам'ятної дошки загиблого на «СВО» військового ); протокол огляду речей та документів від 09.07.2024 (за результатами якого отримано інформацію, що військовий комісар м. Феодосія ОСОБА_6 приймав участь у відкриті пам'ятної дошки загиблого на «СВО» військового); протокол огляду речей та документів від 22.10.2024 (за результатами якого отримано інформацію, що військовий комісар м. Феодосія ОСОБА_6 вручив нагороди родичам військових які загинули на «СВО»), іншими матеріалами досудового розслідування у їх сукупності.
Разом з тим, слідчий суддя також вважає доведеними наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, на виклики слідчого, прокурора та суду не з'являється, наразі переховується від органів досудового розслідування, використовуючи знайомство та залежність від неї свідків у даному кримінальному провадженні, які перебувають на тимчасово окупованій російською федерацією частині території України, ОСОБА_6 може здійснювати на них вплив, у тому числі і у способи, небезпечні для життя і здоров'я, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань, а також може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, в тому числі іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
А тому, слідчий суддя приходить до висновку про наявність правових підстав, з якими закон пов'язує можливість вирішення питання про обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Крім того, розглядаючи дане клопотання, слідчий суддя ваховує положення ч.6 ст.176 КПК України, якими встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.176 КПК України, таким запобіжним заходом є тримання під вартою.
У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається. (ч. 4 ст. 197 КПК України)
Згідно абзацу 2 ч.4 ст.183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
За таких обставин, керуючись вимогами ст.ст.131, 132, 176-178, 183, 193, 194, 309, 310 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого в ОВС 3 відділу слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у кримінальному проваджені №22023011000000178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Феодосія АР Крим, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресо.: АДРЕСА_1 - задовольнити.
Обрати підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення суми застави, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя