Справа № 243/1333/25
Провадження № 2/243/663/2025
про відмову у відкритті провадження
13 лютого 2025 року Суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Пронін С.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків,
Позивач звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, в якому вказала, що рішенням Господарського суду Донецької області від 14.11.2023 у справі № 905/406/21 стягнуто з ТОВ «Профдезинфекция» на її користь вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Профдезинфекция» у розмірі 109418,58 грн., 3% річних в розмірі 602,38 грн., за період з 25.12.2020 по 01.03.2021 та судовий збір у розмірі 2222,36 грн. На даний час рішення суду відповідачем не виконано, сума боргу не сплачена, у зв'язку із чим просила стягнути з відповідача на її користь 3 % річних у розмірі 13612,54 грн., інфляційні збитки у розмірі 73823,50 грн. нарахованих на невиплачену їй суму заборгованості.
Вивчивши матеріали позовної заяви, вважаю, що слід відмовити у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При вирішенні спору насамперед необхідно було вирішити питання про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який мав розглядати справу.
Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання (постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, а також Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зробила висновок, про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов'язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц та від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21).
Таким чином, спір з приводу зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21.
Таким чином, дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами за основним зобов'язанням належить до розгляду та розглядався судом в порядку саме господарського судочинства, як спір, що виникає з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При таких обставинах, у відкритті провадження у справі слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 186 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків.
Роз'яснити позивачу, що розгляд спірних правовідносин підлягає в порядку господарського судочинства.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Слов'янського міськрайонного
суду Донецької області С.Г. Пронін