№ 201/9365/24
провадження 2/201/533/2025
12 лютого 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про зміну способу стягнення та розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини,
ОСОБА_1 02 серпня 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру стягуваних аліментів на утримання повнолітньої дитини. Позивач у своєму позові та з представником посилається на те, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають одну спільну вже повнолітню дитину, вона є матір'ю їх сина, а відповідач - батьком. Сімейне життя в подальшому не склалося і шлюб їх було розірвано, майно поділили добровільно, дитина за згодою сторін залишилися мешкати з нею; відповідач утриманням і вихованням цієї дитини регулярно не займався, вона вимушена була звертатися до суду і за її позовом рішенням суду від 30 січня 2024 року з відповідача стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання вказаної повнолітньої дитини на час її навчання в твердій грошовій сумі - 5 000 грн.. На той час відповідач мав не великий і не постійний щомісячний дохід, тому вона так ставила питання в позові і суд його задовольнив. Зараз відповідач служить в ЗСУ, де щомісячно отримує стабільний і набагато вищий дохід, тому і аліменти його на утримання їх дитини повинні бути більшими. Тобто зараз матеріальне становище відповідача покращилося, він має заборгованість по сплаті аліментів, але матеріальне становище змінилося і він зобов'язаний сплачувати аліменти в більшому розмірі; позивачка працює, їх з відповідачем дитина навчається, хворіє, потребує значних додаткових витрат, коштів не вистачає. Зараз позивачка має скрутне матеріальне становище, фактично у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини відповідач участі не приймає. Просила змінити порядок і спосіб стягнення стягуваних аліментів шляхом зміни розміру стягуваних з відповідача згідно вказаного рішення суду від 30 січня 2024 року аліментів на її користь на утримання їх спільної повнолітньої дитини та стягувати не тверду грошову суму 5 000 грн. щомісячно, а частку всіх видів доходу, заробітку відповідача щомісячно до досягнення вказаною дитиною 23 років на час його навчання в вищому навчальному закладі, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнав, дійсно з позивачкою перебували в шлюбі, мешкали разом і мають тепер вже повнолітнього сина, він не заперечує проти аліментів, хоче має намір добровільно надавати і надавав матеріальну і іншу допомогу на утримання їх дитини, згоден надавати таку допомогу і за рішенням суду, щоб ці кошти йшли на його дитину, вважає, але він не в змозі виплачувати такі аліменти, як просить позивачка, також має скрутне матеріальне становище і не такий дохід, як пише позивачка, заперечував проти задоволення позову і просив розглянути справу без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Третя особа ОСОБА_3 підтримав позов, просив його задовольнити і справу розглянути без його участі.
З'ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом з'ясовано і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у справі № 201/12057/23 задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та ухвалено стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання третьої особи: їх повнолітнього сина на час його навчання у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гри. щомісячно до досягнення третьою особою 23-річного віку.
Як стверджує позивач, з моменту ухвалення зазначеного рішення змінилися істотні обставини правовідносин сторін, як на боці позивача та третьої особи так і на боці відповідача, що дають можливість підняти питання про зміну способу стягнення та розміру аліментів шляхом зміни з твердої грошової суми на частину від щомісячного доходу.
12 червня 2004 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено запис № 315 та 12 червня 2004 року та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого РУЮ м. Дніпропетровська.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 - третя особа, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого РУЮ м. Дніпропетровська 30 листопада 2004 року та про що в книзі народжень зроблено актовий запис № 1227.
26 листопада 2018 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10371/18 шлюб між сторонами було розірвано. Рішення набрало законної сили.
Починаючи з 12 вересня 2022 року третя особа зарахована студентом на денну форму навчання до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» для здобуття освітнього рівня бакалавр. Станом на день звернення з позовом третя особа є здобувачем вищої освіти денної форми навчання. Проживає син сторін разом з позивачем. Загальний сукупний щомісячний дохід позивача, як стверджує ОСОБА_1 не перевищує 9 000 грн., що з її точки зору унеможливлює нормальне забезпечення життєдіяльності спільної дитини сторін.
Як стверджує позивача, станом на день ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у справі № 201/12057/23 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі відповідач мав невеликий та не постійний щомісячний дохід, розмір якого не міг дозволити брати участь у забезпеченні третьої особи, а тому позивачем було обрано спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.
На сьогоднішній день відповідач виконує свій обов'язок перед Батьківщиною та зарахований до лав ЗСУ, де отримує, на думку позивача, достатній дохід для допомоги в утриманні спільної дитини сторін. Так, у відповідності до матеріалів виконавчого провадження 74803790 відносно відповідача, що перебуває в Самарському відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), дохід відповідача за З-й квартал 2023 року склав 309 292.60 грн., за 4-й квартал 2023 року - склав 331 304.57 грн., за 1-й квартал 2024 року - склав 217 566.81 грн. Тобто відповідач отримав постійний та високий дохід у порівняння з доходами, що мали місце станом на час розгляду справи № 201/12057/23. При цьому сімейний стан та кількість дітей відповідача не змінилися.
Також позивач зазначає, що необхідність збільшення суми аліментів виникає не тільки через економічні процеси у державі та постійні підвищення цін на продовольчі та непродовольчі товари, але у зв'язку зі станом здоров'я спільної дитини сторін. Адже спільний син сторін має хронічне захворювання - бронхіальну астму, лікування якої тягне за собою значні щомісячні видатки позивача. Так, за призначенням лікаря позивач вимушений купувати спільному синові лікарські препарати, зокрема «Алксоїд», вартість якого постійно зростає і на червень 2024 року становила 11 900.00 грн. за одиницю препарату, що розрахована на один місяць використання третьою особою.
Таким чином, на думку позивача, підвищення розміру аліментів та способу їх стягнення є критично важливим для забезпечення нормальної життєдіяльності спільного сина сторін та розподілу тягаря утримання дитини між її батьками, як того вимагає мораль суспільства та вимоги чинного законодавства.
Враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно вимог статті 192 СК України, розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Право звернутися з позовом про зміну способу стягнення аліментів має одержувач аліментів (ч. З ст. 181 СК України).
Зважаючи за значну, на думку позивача, зміну матеріального стану відповідача, наявність необхідності утримання спільної дитини на період отримання вищої освіти, необхідність щомісячного придбання дорогих лікарських засобів та відсутність можливості позивача самостійно нести тягар утримання спільного сина, зміна способу стягнення аліментів зазначеним шляхом буде відповідати інтересам всіх учасників даних правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Також позивач ставить питання про зміну способу стягнення аліментів з 03 жовтня 2023 року, оскільки станом на сьогодення відповідач не виконує рішення суду в частині сплати аліментів, уникає сплати аліментів в результаті чого жодної оплати аліментів за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у справі № 201/12057/23 не було вчинено, що підтверджується розрахунком заборгованості, що виконаний державним виконавцем.
Таким чином, на думку позивача, зараз матеріальне становище відповідача покращилося, він має стабільний заробіток, має заборгованість по сплаті аліментів, він зобов'язаний сплачувати аліменти в більшому розмірі; позивачка працює, їх з відповідачем дитина навчається, хворіє, потребує значних додаткових витрат, коштів не вистачає. Зараз позивачка має скрутне матеріальне становище, фактично у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини відповідач участі не приймає, звернення до відповідача про надання додаткових коштів на утримання дітей ні до чого не призвело. В добровільному поряду спір не вирішено і позивач вимушена була звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, які мають істотне значення.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 184 якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.
Судом встановлено, що дійсно рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у справі № 201/12057/23 задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та ухвалено стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання їх повнолітнього сина на час його навчання у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гри. щомісячно до досягнення третьою особою 23-річного віку.
Як стверджує позивач, з моменту ухвалення зазначеного рішення змінилися істотні обставини правовідносин сторін, як на боці позивача та третьої особи так і на боці відповідача, що дають можливість підняти питання про зміну способу стягнення та розміру аліментів шляхом зміни з твердої грошової суми на частину від щомісячного доходу.
12 червня 2004 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено запис № 315 та 12 червня 2004 року та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого РУЮ м. Дніпропетровська.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 - третя особа, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого РУЮ м. Дніпропетровська 30 листопада 2004 року та про що в книзі народжень зроблено актовий запис № 1227.
26 листопада 2018 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10371/18 шлюб між сторонами було розірвано. Рішення набрало законної сили.
Починаючи з 12 вересня 2022 року третя особа зарахована студентом на денну форму навчання до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» для здобуття освітнього рівня бакалавр. Станом на день звернення з позовом третя особа є здобувачем вищої освіти денної форми навчання. Проживає син сторін разом з позивачем. Загальний сукупний щомісячний дохід позивача, як стверджує ОСОБА_1 не перевищує 9 000 грн., що з її точки зору унеможливлює нормальне забезпечення життєдіяльності спільної дитини сторін.
Як стверджує позивача, станом на день ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 року у справі № 201/12057/23 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі відповідач мав невеликий та не постійний щомісячний дохід, розмір якого не міг дозволити брати участь у забезпеченні третьої особи, а тому позивачем було обрано спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.
На сьогоднішній день відповідач виконує свій обов'язок перед Батьківщиною та зарахований до лав ЗСУ, де отримує, на думку позивача, достатній дохід для допомоги в утриманні спільної дитини сторін. Також позивач зазначає, що необхідність збільшення суми аліментів виникає не тільки через економічні процеси у державі та постійні підвищення цін на продовольчі та непродовольчі товари, але у зв'язку зі станом здоров'я спільної дитини сторін. Адже спільний син сторін має хронічне захворювання - бронхіальну астму, лікування якої тягне за собою значні щомісячні видатки позивача.
Таким чином, на думку позивача, підвищення розміру аліментів та способу їх стягнення є критично важливим для забезпечення нормальної життєдіяльності спільного сина сторін та розподілу тягаря утримання дитини між її батьками, як того вимагає мораль суспільства та вимоги чинного законодавства.
З вказаною позицією суд не може погодитися з огляду на наступне.
Згідно постанови державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Муско І.М. від 07 жовтня 2024 року по виконавчого провадженню № 74803790 щодо виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська про стягнення аліментів щомісячно на навчання сина 5000 грн. - ОСОБА_2 сплатив заборгованість в повному обсязі, заборгованості не має.
Згідно постанови державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Муско І.М. від 09 липня 2024 року по виконавчого провадженню № 74803790 щодо виконання рішення Жовтневого районного суду про стягнення щомісячно на навчання сина 5000 грн - звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 за місцем проходження ним військової служби в В/ч НОМЕР_3 , однак, з 17 червня 2024 року він був переведений в НОМЕР_4 на посаду інструктора та у зв'язку з цим відбулася затримка щодо сплати аліментів на навчання сина, оскільки виконавчий лист було пред'явлено позивачкою з моменту звернення до суду.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_5 від 03 лютого 2015 року ОСОБА_2 був на наступних посадах в в/ч НОМЕР_3 : З 03 вересня 2022 року - стрілець, з 24 жовтня 2022 року - бойовий медик, з 25 грудня 2022 року - сапер, з 01 листопада 2023 по 13 червня 2024 року - старший бойовий медик. Весь цей час відповідач перебував безпосередньо в зоні бойових дій і тому отримував відвищену заробітну у вигляді бойових, тому позивачка і вважала, що у нього відбулося поліпшення майнового стану. Однак, з 17 червня 2024 року відповідач переведений на посаду інструктора та не перебуває у безпосередній зоні бойових дій, не отримує підвищену заробітну плату у вигляді бойових.
Заробітна плата відповідача склала: травень 2024 року 29 550 грн., травень 2024 року 26 690.32 грн (травень він ще отримував бойові), червень 2024 року 29 550 грн.,
червень 22520.79 грн. (червень він ще отримував бойові), липень 9759.02 грн., серпень 35 662.31 грн. (зарплата за серпень та доплата за липень), вересень 2024 року 19375.14 грн., жовтень 19 375.14 грн..
На даний момент відповідач звернувся до в/ч НОМЕР_6 щодо отримання довідки про його заробітну плату, однак, до дати засідання вона ще не отримана, тому надано суду виписку з зарплатної картки відповідача з 01 серпня 2024 року по 15 жовтня 2024 року, щоб підтвердити розмір заробітної плати.
Крім того, позивачка вказує, що в неї місячний дохід 9 000 грн, тому вона не має можливості утримувати їх сина, даний факт не позбавляє позивачку відповідальності щодо утримування сина, оскільки це обов'язок і матері і батька в рівних частинах. Тому, якщо змінити спосіб стягнення та розмір на 1/4 частину, то розмір зарплати на сьогодні у відповідача 19 375.14 грн. щомісячно, а 1/4 частина це 4843.785 грн, що є меншим за суму стягнення за рішенням суду.
Тобто вказаним позивачка погіршить існуючий стан стягнення аліментів в сторону їх зменшення на утримання їх сина.
Зараз дійсно матеріальне становище як позивача, так і відповідача змінилося, останній має стабільніший але не великий заробіток, дохід, і тому відповідач на теперішній час не в змозі сплачувати аліменти в більшому розмірі, ніж раніше, оскільки заборгованості по сплаті стягуваних аліментів він не має.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стосовно вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини (на придбання ліків тощо): згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин належить до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Згідно з частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17.
Встановивши вказані обставини, які підтверджено належними та допустимими доказами, керуючись наведеною нормою права, неможливо дійшти обґрунтованого висновку, що позивач понесла такі фактичні додаткові витрати у конкретній твердій грошовій сумі, де було б вказано які були витрати на лікування дитини та витрати на розвиток музичних чи інших здібностей дитини, а тому з огляду на положення статей 141, 180, 185 СК України не можливо дійти висновку про стягнення половини цих витрат із відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного становища, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджені. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Частиною 1 статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обидва з батьків, незалежно від того з ким з них проживає дитина, оскільки Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав й обов'язків батьків.
Отже вказані аліменти і додаткові витрати повинні нести обидва батьки повнолітнього ОСОБА_3 . Вищезазначене підтверджено і доведено доказами.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини відмовити, судові витрати віднести за рахунок держави.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про зміну порядку і способу стягнення стягуваних аліментів в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 141, 150, 155, 180, 182, 183, 184, 185, 192 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16 ЦК України. ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про зміну способу стягнення та розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -