11 лютого 2025 року
м. Київ
справа №758/5024/22
провадження №51-496ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року,
встановив:
УхвалоюПодільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41 - ст. 340, ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41 - ст. 365, ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41- ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) та закрито кримінальне провадження № 62022000000000056 від 25.01.2022 у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора залишено без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41- ст. 340 КК (в редакції Закону України №2341-14 від 05.04.2001); ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41 - ч. 2 ст. 365 КК (в редакції Закону України №3207-VI від 07.04.2011); ч. 2 ст. 28 - ч. 4 ст. 41 - ч. 1 ст. 366 КК (в редакції Закону України №3207-УІ від 07.04.2011), які були вчинені 30 листопада 2013 року.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_4 , указуючи на істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали від 01 грудня 2023 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, всупереч ст. 49 КК у встановленому порядку не сформував та не обґрунтував висновок про вчинення останнім кримінальних правопорушень (у змісті судового рішення відсутня констатація вчинення злочину обвинуваченим), не встановив факт спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з дня вчинення саме ОСОБА_5 кримінального правопорушення, тим самим неправильно застосував вказану норму закону про кримінальну відповідальність. При цьому, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду, не з'ясував всіх обставин, які були викладені в апеляційній скарзі, не навів мотивів відхилення доводів прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 49 КК.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, десять років у разі вчинення тяжкого злочину.
У п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК встановлено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Тобто, встановивши обставини, що дають підстави для закриття провадження, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності.
Наведені норми закону вказують на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим. Суд, установивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, або провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.
З наданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК.
Згідно з ч. 4 ст. 286 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Як убачається з ухвали районного суду, переглянувши доводи клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК.
В обґрунтування свого рішення місцевий суд зазначив, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, які мали місце 30 листопада 2013 року, в яких обвинувачується ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366 КК сплили 30 листопада 2016 року, за ст. 340 КК - 30 листопада 2018 року, а за ч. 2 ст. 365 КК - 30 листопада 2023 року, і в справі не було встановлено обставин, які би зупиняли або переривали перебіг цих строків. Тому суд дійшов умотивованого висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 .
При перегляді цього рішення за апеляційними скаргами представника потерпілого та прокурора, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені в них доводи, які є аналогічними тим, що викладені прокурором у касаційній скарзі, та обґрунтовано відхилив, навівши у своєму рішенні відповідні мотиви та підстави, якими він керувався приймаючи рішення про залишення апеляційних скарг без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін.
Спростовуючи доводи представника потерпілого та прокурора в апеляційних скаргах про те, що судом не було враховано того, що обов'язковою умовою застосування інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є встановлення судом факту доведеності вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав, що в суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави для відмови у застосуванні щодо ОСОБА_5 вимог ст. 49 КК. При цьому факт не встановлення судом винуватості особи не є перешкодою для її звільнення від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності.
Зазначене узгоджується з висновком викладеним у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 (справа № 203/241/17) в якому зазначено, що згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки така позиція суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).
З огляду на зазначене, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про те, що під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.
Ухвала місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 372, 419 КПК.
Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів, які би свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які, з огляду на положення статей 412 та 413 КПК, можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, і таких даних із їх змісту не вбачається.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора ОСОБА_4 та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Враховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 2 статті 428, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюпрокурора ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 рокувідмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3