11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 461/1706/20
провадження № 51-1949км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140050004435, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Згідно з вироком суду 18 вересня 2019 року приблизно о 19:30 ОСОБА_6 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті, під час конфлікту, що почався на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, завдав ОСОБА_9 близько двадцяти ударів молотком у голову, чим заподіяв останньому відкриту черепно-мозкову травму у вигляді множинних забійних ран по різних поверхнях голови, і відповідно їм вдавлених та дирчастих переломів кісток склепіння черепу з пошкодженням твердої мозкової оболонки та з грубим руйнуванням речовини головного мозку, розтрощень кісток лицевого черепу, від яких потерпілий помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, в основу вироку покладено неналежні докази, яким дано неправильну оцінку, та які лише підтверджують факт вчинення ОСОБА_6 правопорушення в стані фізіологічного афекту, що має кваліфікуватись за ст. 116 КК. Відтак, докази на підтвердження вини засудженого у вчиненні умисного вбивства потерпілого, в матеріалах справи відсутні. При цьому, поза увагою судів залишились показання засудженого про обставини події та ряд висновків експертів. Крім цього, відсутні докази того, яким предметом були нанесені тілесні ушкодження потерпілому, а також не встановлено час настання його смерті. Також захисник вважає, що при призначенні засудженому покарання судом не було враховано обставини, які його пом'якшують. В свою чергу, суд апеляційної інстанції своїх висновків належним чином не мотивував та не навів підстав, з яких визнав апеляційні скарги сторони захисту необґрунтованими. Таким чином, рішення судів не відповідають вимогам ст. 370 КПК і підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисники підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Як слідує з касаційної скарги захисника, він вважає, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки він вчинив кримінальне правопорушення в стані сильного душевного хвилювання.
Проте, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_9 , суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов'язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 , як в суді першої, так і апеляційної інстанції, свою вину у вчиненні інкримінованого злочину заперечив. Зазначив, що завдав удари потерпілому, перебуваючи в стані афекту, та умислу на настання наслідків у виді смерті ОСОБА_9 він не мав. Пояснив, що втратив контроль над собою через образи потерпілого, котрий також вдарив його кулаком і кріслом. Вказав, що коли покидав місце вчинення злочину, то потерпілий був живий і розмовляв з ним.
Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу засудженого та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався на показання: свідка ОСОБА_10 , котрий пояснив, що потерпілій його знайомий, 26 вересня 2019 року він разом з ОСОБА_11 пішов до помешкання ОСОБА_9 , але ніхто не відчинив двері, як і на наступний день, і тоді вони звернулись до поліції; свідок ОСОБА_11 підтвердив показання, надані свідком ОСОБА_10 та додав, що ОСОБА_9 говорив йому, що інколи грав з ОСОБА_6 на гроші; свідка ОСОБА_12 , інспектора поліції, котрий пояснив, що його екіпаж отримав повідомлення відносно зникнення особи та після прибуття на місце було встановлено, що двері квартири особи, котра зникла, були зачинені. Після їх відчинення було виявлено тіло особи без ознак життя, викликано слідчо-оперативну групу та експерта. Зазначив, що у кімнаті був безлад, а біля тіла лежала металева частина молотка.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема: протокол обшуку від 27 вересня 2019 року (на місці події виявлено та вилучено предмети зі слідами РБК, а також ударну частину молотка, які в подальшому було визнано речовими доказами); протокол огляду трупа від 30 вересня 2019 року (слідчим проведено огляд та встановлено, що труп ОСОБА_9 у стані різновиражених гнильних змін в ділянці голови, шиї та верхніх кінцівок, з наявністю множинних дефектів м'яких тканин голови з пошкодженням кісток черепа та руйнуванням мозкової речовини); протокол огляду предмету від 2 жовтня 2019 року (відтворено відеозапис з камери відеоспостереження, що знаходиться на будівлі по вул. Гоголя, 17 у м. Львів за 18 вересня 2019 року. Зафіксовано, як ОСОБА_6 , одягнений у помаранчеву куртку, сині джинси, з сумкою на плечі, рухається в напрямку вул. Я. Мудрого, а також у напрямку вул. Городоцька, 65.); протокол огляду предмету від 30 вересня 2019 року та додаткового огляду предмету від 15 жовтня (відтворено відеозапис з камери відеоспостереження, що знаходиться на сходовій клітці другого поверху під'їзду будинку АДРЕСА_3 . З відеозапису видно, як ОСОБА_9 йде у напрямку своєї квартири, а через деякий час ОСОБА_6 заходить у двері коридору загального користування, одягнений у помаранчеву куртку, джинси, кросівки, з сумкою на плечі. В подальшому ОСОБА_6 виходить з квартири без куртки); протокол огляду предмету від 2 жовтня 2019 року (відтворено відеозапис з камер відеоспостереження, які знаходяться на будівлі по АДРЕСА_4 за 18 вересня 2019 року, з яких видно, як ОСОБА_6 підійшовши до сміттєвих контейнерів викидає пакет у перший контейнер, а потім у другий контейнер, розвертається і прямує в напрямку вул. Городоцької); протокол обшуку від 1 жовтня 2019 року (проведено обшук у помешканні ОСОБА_6 , виявлено та вилучено речі); протокол огляду предметів від 1 жовтня 2019 року (слідчим проведено огляд вилучених в ході обшуку предметів, зокрема сорочки, яка візуально схожа на ту, у якій він востаннє приходив до потерпілого); протокол проведення слідчого експерименту від 7 жовтня 2019 року ( ОСОБА_6 в присутності захисника, спеціалістів, криміналіста та понятих відтворив події, що відбувались між ним і потерпілим. Вказав на смітник, куди в день події близько 22:00 він викинув речі - джинси, кросівки, куртку, а також шахові фігури та ключі); висновок експерта № 187/2019-мк (експертом вказано, що беручи до уваги конструктивні особливості молотка, а також морфологічні особливості ушкоджень можна вважати, що забійні рани, а також дирчасті та вдавлені переломи на кістках склепіння черепа могли утворитись від дії металевої частини молотка, наданої на експертизу). Також судом досліджено інші письмові докази, зокрема, висновки експертів №1233/2019-ім, № 2461/2019, № 3600/2019-Т, № 155/2019-мк, № 1375/2019-ім тощо.
Слід звернути увагу на те, що у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_6 пояснював, що після події він зібрав свої речі, зачинив двері квартири та пішов додому, а по дорозі викинув пакет з шахами, у якому можливо був і ключ від квартири. Наступного дня він викинув свої штани, куртку та кросівки у смітник на вулиці. Також зазначив, що про дану подію не повідомив поліцію, оскільки не хотів засмучувати свою дружину, яка мала невдовзі народити дитину.
Дослідженим у суді висновком експерта від 30 жовтня 2019 року встановлено, що причиною смерті ОСОБА_9 є відкрита черепно-мозкова травма у вигляді множинних забійних ран по різних поверхнях голови і відповідно їм вдавлених (терасоподібних) та дирчастих переломів кісток склепіння черепу з ушкодженням твердої мозкової оболонки та з руйнуванням речовини головного мозку, розтрощень кісток лицевого черепу. Оскільки труп на момент проведення експертизи знаходився у стані вираженого гниття, категорично встановити час настання смерті не є можливим. Орієнтовно можна вважати, що смерть могла настати біля 10-12 діб до розтину тіла. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень в ділянці голови можна вважати, що дана черепно-мозкова травма утворилась від неодноразової дії прямим та гострим кутом тупого твердого предмету з обмеженою травмуючої поверхнею, який мав ребро та заокруглену або близьку до неї поверхню. Вказана травма має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, утворилась незадовго до настання смерті та перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з її настанням. Слід вважати, що з моменту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 до настання смерті останнього пройшов короткий період часу.
Таким чином, дослідженими судом доказами спростовуються твердження сторони захисту про те, що не було встановлено час настання смерті потерпілого, а також предмет, яким останньому було заподіяні тілесні ушкодження. Крім того, сам засуджений у суді першої інстанції пояснював, що схопив якийсь предмет із дерева і почав ним наносити удари потерпілому, однак кількість ударів не пригадує.
Вирішуючи питання про кваліфікацію дій засудженого, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до диспозиції ст. 116 КК, умисне вбивство визнається вчиненим у стані сильного душевного хвилювання, якщо таке хвилювання виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Стан сильного душевного хвилювання - це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатністю керувати ними.
При цьому, афект, у стані якого скоється даний злочин, безпосередньо пов'язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого, насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв'язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов'язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині. У силу раптовості, інтенсивності афекту винний може і не усвідомлювати повністю своїх дій, не осмислити до кінця, яку шкоду життю і здоров'ю потерпілого він бажає заподіяти, а тому він не може передбачити настання тяжких наслідків і не бажати цих наслідків, хоча і не представляє чітко ступінь їх тяжкості.
Об'єктом афектованого вбивства, як і будь-якого вбивства, є життя людини. Проте в аналізованому злочині об'єктом посягання є життя не будь-кого, а тієї особи, яка відіграє у структурі злочинного діяння далеко не останню (специфічну) роль. В аналізованому злочині присутній особливий потерпілий, не будь-який випадковий чи обраний злочинцем із будь-яких своїх міркувань, а суб'єкт, який через свою певну (специфічну) поведінку щодо винного, стає потерпілим (жертвою) злочину.
Неправомірні дії потерпілого становлять обов'язкову умову вбивства у стані сильного душевного хвилювання. Такий стан полягає у домінуванні в свідомості особи сильної емоції, що знижує контроль особи над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен «звуження» свідомості. Поведінка особи при сильному душевному хвилюванні регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.
Окрім типових елементів складу умисного вбивства, цьому злочину притаманні такі особливі компоненти об'єктивної сторони, як час та обстановка, а також специфічний характер умислу - раптовий, афектований. Характерною рисою афектованого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, й у цьому сенсі він (намір) набуває змушеного характеру. Своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан афекту «спонукає» її розв'язувати проблему і конфліктну ситуацію.
Колегія суддів вважає, що всупереч твердженням захисника судом було дано належну оцінку всім висновкам експертиз для прийняття рішення при кваліфікації дій засудженого, яка детально відображена у вироку суду.
Зокрема, з матеріалів справи видно, що судом було досліджено висновки експертів: № 474 від 7 грудня 2019 року, № 172 від 18 грудня 2019 року, № 64 від 29 січня 2020 року, № СЕ-19/114-22/5895-ПС від 21 червня 2022 року, № 170 від 30 червня 2023 року. При цьому у вироку зазначені докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Так, суд зазначив, що у висновку судово-психіатричного експерта № 474 від 7 грудня 2019 року вказано, що для уточнення глибини психічних розладів в емоційно-вольовій і інтелектуально-мнестичній сферах клінічного діагнозу ОСОБА_6 потребує стаціонарного обстеження та проведення стаціонарної судово-психіатричної еким спертизи.
У висновку судово-психологічного експерта № 172 від 18 грудня 2019 року наведено наступне. Висновок комісії експертів-психіатрів: на даний час, ОСОБА_6 психічною хворобою не страждає, виявляє шизоїдний розлад особистості, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час інкримінованих йому дій, хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв ознак тимчасового чи будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. У висновку судового експерта-психолога, крім іншого зазначено, що індивідуально-психологічні особливості особистості ОСОБА_13 мали опосередкований вплив на його поведінку під час інкримінованих йому дій, під час яких останній перебував в стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання.
У висновку експертизи № 64 від 29 січня 2020 року судовим експертом-психологом ОСОБА_14 вказано, що ОСОБА_6 притаманні так звані шизоїдні риси особистості із замкнутістю, емоційною холодністю, переважно дистимічним, тоскним настроєм. Дані особливості мали опосередкований вплив на його поведінку під час інкримінованих йому дій. У ОСОБА_6 немає змін в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявів, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок упливу певних обставин, таких як наклеп або образа. ОСОБА_6 спроможний усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними і передбачати їхні наслідки. ОСОБА_6 не виявляє відхилень у психічному розвитку. ОСОБА_6 не перебував під час інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту та не перебував у будь-якому іншому емоційному стані, який міг би слугувати психологічною підставою для юридичного висновку про стан сильного душевного хвилювання.
Разом з тим, у висновку судового експерта-психолога ОСОБА_15 , крім іншого, зазначено, що індивідуально-психологічні особливості особистості ОСОБА_6 мали опосередкований вплив на виникнення у нього особливого емоційного стану під час інкримінованих йому дій. У ОСОБА_6 не встановлено змін у емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню, як особистості. ОСОБА_6 спроможний усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними і передбачати їхні наслідки. Він не виявляє відхилень у психічному розвитку. Під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_6 перебував в стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання.
Судом було допитано експерта-психолога ОСОБА_15 , котра вказала, що поведінка потерпілого в момент вчинення злочину могла спровокувати у обвинуваченого стан фізіологічного афекту. Разом з тим, експерт-психолог ОСОБА_14 у суді показав, що ОСОБА_6 в період інкримінованого йому злочину не перебував у стані фізіологічного афекту через відсутність у обвинуваченого постафектного стану.
Водночас, відповідно до висновку експерта № СЕ-19/114-22/5895-ПС від 21червня 2022 року встановлено, що ОСОБА_6 , перебував у негативному емоційному стані, а саме стані кризи, з переважанням емоційних реакцій люті та гніву, який не досягнув рівня вираженості фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання, проте в момент вчинення інкримінованих йому протиправних дій міг впливати на окремі компоненти регуляції його поведінки, однак не позбавляв можливості повною мірою усвідомлювати характер власних дій та керувати ними. У суді експерт ОСОБА_16 підтримала вищезазначений висновок зазначивши, що ОСОБА_6 в період вчиненням злочину не досягнув рівня вираженості фізіологічного афекту.
З дослідженого судом висновку судово-психіатричного експерта № 170 від 30 червня 2023 року вбачається, що на даний час, ОСОБА_6 виявляє ознаки шизоїдного розладу особистості, може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, що відноситься до інкримінованих дій, ОСОБА_6 також ознаки шизоїдного розладу особистості, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. За своїм психічним станом ОСОБА_6 може правильно сприймати обставини по справі та давати покази по них. ОСОБА_6 у період кримінального правопорушення, у скоєні якого він обвинувачується, перебував в стані фізіологічного афекту, який є психологічною підставою для розгляду стану сильного душевного хвилювання. У суді експерт ОСОБА_17 підтримала вказаний висновок.
Крім цього, у вищевказаному висновку експертами надано оцінку висновкам попередніх експертиз, яка детально відображена у вироку суду.
Водночас, як видно з матеріалів справи, у суді першої інстанції ОСОБА_6 пояснював, що потерпілий словесно ображав та принижував його, а в подальшому почав завдавати удари. Після чого, захищаючи себе, він почав завдавати удари потерпілому, кількість яких не пригадує, оскільки для нього це був сильний стрес.
Суд звернув увагу на те, що у висновку експерта № 170 від 30 червня 2023 року пояснення ОСОБА_6 , зокрема, їх правдивість, не піддаються обґрунтованому сумніву або оцінці, що з огляду КПК є компетенцією суду. При цьому, по суті такі пояснення є одним із основних джерел на підставі яких експерт прийшов до такого висновку.
Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження судом було встановлено, що ОСОБА_6 вчиняв активні дії на приховування слідів злочину, а саме знищення речових доказів, що він і не заперечував, а лише пояснював, що намагався тим самим не спричинити шкоду матері його майбутньої дитини. Суд зазначив, що наведений факт ставить під сумнів правдивість свідчень ОСОБА_6 , адже очевидним є те, що речові докази знищувались останнім для уникнення відповідальності за скоєне.
Надаючи оцінку висновку експертизи суд зазначив, що експерт вважав, що саме агресивна поведінка потерпілого, в цій ситуації виступає причиною виникнення у ОСОБА_6 специфічного емоційно-психологічного стану, який викликав відповідну реакцію у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, від яких настала смерть. При цьому, дані про агресивну поведінку потерпілого експерт встановив саме з показань ОСОБА_6 .
Однак, сама по собі протиправна поведінка потерпілого не дозволяє кваліфікувати вбивство як таке, що вчинене у стані сильного душевного хвилювання. При цьому, кваліфікація дій за ст. 116 КК виключається у ситуаціях, коли під час безпосереднього здійснення злочину винна особа перебувала у звичайному психічному стані, а не у стані сильного душевного хвилювання, навіть якщо вбитий протиправно поводився стосовно неї, що й стало мотивом злочину. Протиправна поведінка вбитого у такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання. Таким чином, при кваліфікації дій особи за ст. 116 КК стан сильного душевного хвилювання є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони умисного вбивства, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Вирішальне значення для визначення сильного душевного хвилювання має саме фаза раптових активних дій, під час якої вчинено умисне вбивство. Не має значення тривалість першої фази, під час якої виникла причина, а провідного значення набуває лише раптовість (суб'єктивна та об'єктивна несподіваність) самого афектованого вибуху, що повністю відповідає юридичному визначенню сильного душевного хвилювання. Навіть якщо у висновку судово-психологічної експертизи констатовано відсутність саме фізіологічного афекту, це ще не свідчить про відсутність інших проявів стану сильного душевного хвилювання, яким суд може визнати й інші емоційні стани за умови існування причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою потерпілого у визначених диспозицією ст. 116 КК формах і відповідним емоційним станом винного, який під час вчинення умисного вбивства порушує його психічну діяльність, а саме - суттєво впливає на здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суд наголосив на тому, що сам характер дій ОСОБА_6 , а саме те, куди спричинені тілесні ушкодження загиблому, кількість, локалізація і множинність ран виявлених на тілі загиблого, той факт, що удари здебільшого було нанесено у життєво важливі органи (по голові), свідчить про те, що умисел засудженого був спрямований саме на умисне вбивство потерпілого.
Відносно тверджень ОСОБА_6 про застосування до нього фізичного насильства з боку потерпілого, то суд вказав, що даних про отримання медичної допомоги засудженим після події в ході розгляду справи не здобуто, а при огляді квартири слідів РБК на стільцях та кріслі, що знаходились у кімнаті, де виявлено труп потерпілого, знайдено не було, що ставить під сумнів версію ОСОБА_6 про те, що стілець потерпілий тримав у руках. Як і не виявлено на місці події й слідів того, що потерпілий стільцем завдавав удари ОСОБА_6 .
Також, суд зазначив, що твердження засудженого про розмову з потерпілим після завдання ударів, викликають обґрунтований сумнів, оскільки є маловірогідним те, що після такої кількості ударів, які спричинили перелом черепа та кісток обличчя потерпілого, останній спілкувався з ОСОБА_6 та сказав йому покинути помешкання.
З урахуванням вищевикладеного, суд наголосив на тому, що в ході розгляду кримінального провадження не було здобуто інших доказів, окрім пояснень засудженого, про те, що дії потерпілого принижували честь і гідність ОСОБА_6 та взагалі такі мали місце.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сукупність зібраних у справі доказів і перевірених обставин кримінального провадження, не вказує на те, що через дії та висловлювання потерпілого, ОСОБА_6 перебував у стані вираженого емоційного напруження і його поведінку слід оцінювати як емоційно обумовлену. При цьому, версія ОСОБА_6 щодо обставин події, на думку суду, не є правдивою, послідовною і суперечить дослідженим доказам, а наведені показання засудженим надані з метою пом'якшити відповідальність за скоєне.
Відтак, всупереч доводам сторони захисту, показання засудженого щодо обставин події були ретельно перевірені судом, однак не знайшли свого підтвердження, а всі докази отримали належну оцінку, в тому числі й висновки експертиз, на які посилається захисник в касаційній скарзі.
У підсумку, колегія суддів вважає, що місцевий суд, оцінивши у сукупності докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вина ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_9 доведена поза розумним сумнівом. При цьому, судом було проаналізовано показання ОСОБА_6 , свідків, досліджено документальні докази та висновки експертиз, а також враховано обстановку вчинення злочину.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженими дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції, в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційних скаргах сторони захисту доводи (зокрема, відносно неврахування висновків експертів і показань засудженого, їх критичної оцінки судом, та як наслідок неправильної кваліфікації дій останнього), і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Зокрема, суд зазначив, що висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, обґрунтований наявними в матеріалах справи доказами, ретельно дослідженими і перевіреними в судовому засіданні, яким дана об'єктивна правова оцінка, а саме: показаннями свідків щодо обставин виявлення трупа потерпілого; письмовими доказами, якими зафіксована слідова картина злочину (протоколи обшуку, огляду трупа та предметів, слідчого експерименту); висновками відповідних судово-медичних експертиз, які в деталях підтверджують спосіб і механізм завдання тілесних ушкоджень потерпілому, їх локалізацію та причини настання смерті.
Разом з цим, судом перевірялись твердження захисту про перебування засудженого під час вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, які визнані безпідставними. Закрома, суд зазначив, що наведені з цього приводу аргументи були предметом дослідження у місцевому суді та спростовані ретельним аналізом доказової бази (висновками судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз) і нормативно-правової бази щодо характерних особливостей розмежування складів злочинів передбачених статтями 115 КК та ст. 116 КК, з врахуванням встановлених фактичних обставин справи, та знайшли належну оцінку у вироку.
При цьому суд погодився з критичною оцінкою версії засудженого про те, що саме агресивна поведінка потерпілого стала причиною виникнення у ОСОБА_6 специфічного емоційно-психологічного стану, який викликав реакцію у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому з метою захисту. В обґрунтування свого висновку суд зазначив, що вказані твердження не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки на місці злочину не виявлено відповідних слідів і не встановлено обставин, які б вказували на застосування потерпілим фізичної сили або вчинення інших активних дій, що могли би становити реальну загрозу життю чи здоров'ю ОСОБА_6 або принижували його честь і гідність.
Таким чином, на думку колегії апеляційного суду, ситуація конфлікту з потерпілим не була для засудженого провокативною чи такою, що об'єктивно підштовхувала ОСОБА_6 до вчинення злочину, і всупереч аргументам сторони захисту, не характерна для виникнення і перебігу фізіологічного афекту чи іншого емоційного стану, який міг би суттєво вплинути на свідомість та діяльність винної особи.
Отже наведене не може бути оцінено як передумова виникнення стану сильного душевного хвилювання у засудженого, оскільки кількість та локалізація ран виявлених на тілі потерпілого, завдання ударів молотком у життєво важливий орган - голову, динаміка розвитку подій, а також посткримінальна поведінка ОСОБА_6 (котрий втік з місця злочину та вчиняв активні цілеспрямовані дії на приховування слідів вбивства і знищення речових доказів), у своїй сукупності свідчить про усвідомленість ним протиправної поведінки та можливість нею керувати.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 в умисному вбивстві потерпілого доведена поза розумним сумнівом. Об'єктивних обставин, які б вказували на вчинення кримінального правопорушення за інших обставин, колегія суддів апеляційного суду не встановила.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції та вважає, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, і положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Доводи касаційної скарги не дають Суду підстав ставити під сумнів висновки судів щодо фактичних обставин справи та доведеності винуватості засудженого. Відтак твердження захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого є необґрунтованими.
Що стосується доводів сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то на думку Суду вони не заслуговують на увагу, виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З матеріалів справи вбачається, що при призначенні засудженому покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, спосіб, характер і конкретні обставини його вчинення, відношення ОСОБА_6 до скоєного, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за попереднім місцем роботи, є батьком дитини 2019 року народження, за місцем проживання скарги відсутні. Суд взяв до уваги факт добровільного встановлення надгробного пам'ятника потерпілому родиною ОСОБА_6 на прохання останнього. Також урахував суд фактичні обставини справ та тяжкість заподіяних злочином наслідків.
Обставин, що пом'якшують покарання судом не встановлено, а обставиною, що його обтяжує, суд визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку (потерпілий ОСОБА_9 був особою 1937 року народження).
Водночас, обґрунтовуючи свій висновок про відсутність такої пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття, суд зазначив, що ОСОБА_6 протягом всього провадження не надавав правдиві свідчення, та надав частково визнавальні показання лише під тягарем доказів, здобутих стороною обвинувачення, а тому суд не вважав, що каяття засудженого є дійсно щирим.
Таким чином, повною мірою врахувавши всі вказані обставини, суд першої інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3