12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 136/1518/20
провадження № 61-2935св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Берестівка»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Берестівка» на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Берестівка» (далі - СТОВ «Берестівка») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 липня 2008 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди землі № 38, за умовами якого вона передала СТОВ «Берестівка» в оренду строком на десять років належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,0234 га, кадастровий № 0522283600:07:000:0133, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Вінницької області.
11 вересня 2008 року зазначений договір було зареєстровано в Липовецькому відділі Вінницької філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040883600524.
По закінченню строку дії даного договору, враховуючи дату його реєстрації та відсутність пропозиції від відповідача про його поновлення, 12 листопада 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про повернення їй земельної ділянки, однак їй було повідомлено про існування нібито укладеної між сторонами додаткової угоди від 25 жовтня 2011 року до договору оренди землі, згідно з якою строк дії договору оренди складає 20 років, до 31 грудня 2028 року.
Позивач вказує, що додаткова угода до договору оренди землі від 25 жовтня 2011 року була зареєстрована 15 червня 2012 року в Липовецькому відділі Вінницької філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 052220004002833.
Оскільки вона не підписувала вказану додаткову угоду до договору оренди землі та з її умовами не погоджується, тобто цю додаткову угоду від її імені підписано невідомою їй особою, за відсутності її волевиявлення, то вона є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 4,0234 га, кадастровий № 0522283600:07:000:0133, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лукашівської сільської ради Вінницької області, згідно з державним актом на право власності на землю серії ВН № 066076 від 08 грудня 2004 року, шляхом повернення їй даної земельної ділянки;
- скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 25 грудня 2011 року до договору оренди землі від 14 липня 2008 року, укладену між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Берестівка» (далі - СТОВ «Берестівка») та ОСОБА_1 , державну реєстрацію якої проведено 15 червня 2012 року у відділі Держкомзему у Липовецькому районі Вінницької області за № 052220004002833.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у складі судді Кривенка Д. Т. у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за ініціативи позивача судом було призначено судово-почеркознавчу експертизу підписів у спірному договорі та згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 10 серпня 2022 року № СЕ-19/102-22/7099-ПЧ підписи в графі «орендодавець» у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, а також в графі «орендодавець» у договорі від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Однак суд відхилив як доказ цей висновок експерта, оскільки він спростовується: зазначеними позивачем у позовній заяві обставинами щодо підписання договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38; змістом письмових відповідей позивача на поставленні відповідачем питання, де позивач не вказує, що вона не підписувала основний договір; актом про передачу та прийом земельної ділянки позивача в оренду від 14 липня 2008 року, який сторони підписали у присутності землевпорядника Лукашівської сільської ради.
За таких обставин, попри не підтвердження експертом авторства підписів позивача у графі «орендодавець» у договорі від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року, на переконання суду такий висновок позбавлений достовірності, а посилання сторони позивача на результати його дослідження, за відсутності інших доказів, неспроможні слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини в цій справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 4,0234 га, кадастровий № 0522283600:07:000:0133, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лукашівської сільської ради Вінницької області, згідно з державним актом на право власності на землю серії ВН № 066076 від 08 грудня 2004 року, шляхом повернення даної земельної ділянки ОСОБА_1 . Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 25 грудня 2011 року до договору оренди землі від 14 липня 2008 року, укладену між СТОВ «Берестівка» та ОСОБА_1 , державну реєстрацію якої проведено 15 червня 2012 року у відділі Держкомзему у Липовецькому районі Вінницької області за № 052220004002833. Стягнуто із СТОВ «Берестівка» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 1 681,60 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 522,40 грн та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 6 768 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на вирішення судово-почеркознавчої експертизи позивач просила поставити питання, чи виконаний підпис в графі «орендодавець» на договорі про внесення змін до договору оренди землі ОСОБА_1 чи іншою особою, однак суд першої інстанції, крім цього питання, за клопотанням відповідача поставив перед експертом ще два питання: чи виконаний підпис від імені орендодавця в договорі оренди землі від 14 липня 2008 року позивачем чи іншою особою; чи виконаний підпис в договорі оренди від 14 липня 2008 року та договорі від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди від 14 липня 2008 року однією і тією ж особою.
При цьому позивач не оспорювала договір оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, тобто обставини підписання сторонами цього договору не були предметом спору, тому не підлягали доказуванню при розгляді справи.
Отже, поставивши перед експертом вказані питання з метою з'ясування обставин, які не мають значення для справи, суд грубо порушив диспозицію статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки фактично вийшов, як за межі предмету спору, так і за межі позовних вимог.
В свою чергу, висновком експерта, який є належним та допустимим доказом у справі, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в оспорюваній угоді, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто висновком експертизи підтверджені обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема те, що вона не підписувала договір від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38.
Позивач не підписувала договір від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, що вказує на його неукладеність, тому його державна реєстрація порушує права позивача як власниці земельної ділянки, оскільки належне їй нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без відповідних правових підстав, що створює позивачці перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2024 року СТОВ «Берестівка» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, а в квітні 2024 року - уточнену касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 390/964/21, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Липовецького районного суду Вінницької області.
08 травня 2024 року справа № 136/1518/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга СТОВ «Берестівка» мотивована тим, що в цій справі ОСОБА_1 не ставила під сумнів належність підпису саме їй у графі «орендодавець» в договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, не посилалася на те, що вона не підписувала цей договір, тобто позивач прямо підтверджує факт укладання основного договору.
Умови договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 містять всі передбачені законодавством істотні умови та повністю відповідають вимогам законодавства. Однак судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно пункту 8 цього договору у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінченнястроку договору оренди, то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлений на той самий строк і тих самих умовах, які були раніше встановлені договором.
Строк дії договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, державна реєстрація якого була проведена 11 вересня 2008 року, закінчувався 11 вересня 2018 року, однак позивач звернулася із вимогою про повернення землі більш ніж через рік після спливу строку дії основного договору.
Протягом одного місяця від дати закінчення договору оренди землі до СТОВ «Берестівка» не надходило жодних заперечень від ОСОБА_1 щодо подальшого користування земельною ділянкою орендарем, а отже, були всі підстави вважати договір оренди землі від 14 липня 2008 року № 38поновленим на той самий строк і тих самих умовах.
СТОВ «Берестівка» належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання та сплачувало ОСОБА_1 в 2018 та 2019 роках збільшену орендну плату відповідно до умов договору про внесення змін, що позивач підтвердила під час розгляду справи місцевим судом. Тобто, продовжуючи отримувати орендну плату в 2018 та 2019 роках, позивач не могла не усвідомлювати, що договір оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 продовжує діяти.
За таких обставин, оскільки СТОВ «Берестівка» належним чином виконувало умови договору від 14 липня 2008 року № 38 іпозивач не оспорювала цей договір, він не був предметом спору та позовні вимоги щодо нього позивачем не заявлялись, а відповідно до його умов він вважається поновленим, то правові підстави для задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відсутні.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
В травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,0234 га, кадастровий № 0522283600:07:000:0133, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Вінницької області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку (т.1 а.с.10).
14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Берестівка» було укладено договір оренди землі № 38, за умовами якого ОСОБА_1 передала СТОВ «Берестівка» в оренду вищевказану земельну ділянку (т.1 а.с.6-7).
Пунктом 8 договору передбачено, що його укладено на 10 календарних років.
11 вересня 2008 року вищевказаний договір було зареєстровано в Липовецькому відділі Вінницької філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040883600524.
Також судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Берестівка» було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, державну реєстрацію якого проведено 15 червня 2012 року у відділі Держкомзему у Липовецькому районі Вінницької області за № 052220004002833 (т.1 а.с.9).
За умовами зазначеного договору сторони дійшли згоди внести зміни до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 та визначити строк оренди земельної ділянки до 31 грудня 2028 року та встановити орендну плату у розмірі 4 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення договору складає 2 256,36 грн на рік.
12 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до директора СТОВ «Берестівка» із заявою, в якій зазначила, що термін договору оренди закінчився 11 серпня 2018 року (враховуючи дату його реєстрації), тому просила не здійснювати жодних сількогосподарських робіт на належній їй земельній ділянці та негайно повернути її (т.1 а.с.14).
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивач отримувала орендну плату, у тому числі в 2020 році через свою матір ОСОБА_2 , що підтверджується копією розписки про отримання останньою 15 000 грн орендної плати (т.1 а.с.69).
При цьому позивач, заперечуючи вказані обставини, посилалася на те, що вона не уповноважувала жодних осіб на отримання орендної плати.
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала до місцевого суду клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просила поставити питання, чи виконаний підпис на вищевказаній додатковій угоді від 25 жовтня 2011 року до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, ОСОБА_1 , чи іншою особою? (т.1 а.с.16-20).
Представник відповідача в заяві від 16 липня 2021 року не заперечував щодо призначення судом судово-почеркознавчої експертизи, однак також просив на вирішення експертів поставити додаткові запитання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 у графі «орендодавець» на арк. 4 ОСОБА_1 , чи іншою особою?; чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 у графі «орендодавець» на арк. 4 та підпис від імені ОСОБА_1 у договорі від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 однією і тією ж особою? (т.1 а.с.118-119).
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 19 липня 2021 року у справі була призначена судово-почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис на додатковій угоді від 25 жовтня 2011 року до договору оренди землі від 14 липня 2008 року, державна реєстрація якої проведена 15 червня 2012 року у відділі Держкомзему в Липовецькому районі за №052220004002833, ОСОБА_1 , чи іншою особою; чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 у графі «орендодавець» ОСОБА_1 , чи іншою особою; чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 у графі «орендодавець» та підпис від імені ОСОБА_1 у договорі від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 однією і тією ж особою (т.1 а.с.122-125)
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 10 серпня 2022 року № СЕ-19/102-22/7099-ПЧ підписи в графі «орендодавець» у договорі про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, що був укладений 25 жовтня 2011 року між сторонами, в графі «орендодавець» у договорі про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38, що було укладено 25 жовтня 2011 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 у графі «орендодавець» у договорі оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Вирішити інші запитання , чи виконані підписи від імені орендодавця однією і тією ж особою не представилось за можливе (т.1 а.с.241-246).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга СТОВ «Берестівка» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору від 25 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частини першої якої в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (частина перша статті 30 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).
Відповідно до абзацу 1 частини першої, абзацу 1 частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом їй повернення та скасування державної реєстрації додаткової угоди від 25 грудня 2011 року до договору оренди землі від 14 липня 2008 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала цю додаткову угоду, тому вона є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною. Оскільки строк дії договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38закінчився, то СТОВ «Берестівка» продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує її право на користування та розпорядження належним їй майном.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц викладено такі правові висновки.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). В пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки висновком проведеної судово-почеркознавчої експертизи підтверджено, що підписи від імені ОСОБА_1 в оспорюваній угоді виконані не нею, а іншою особою.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 протягом одного місяця від дати закінчення договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38не направила СТОВ «Берестівка» заперечень щодо подальшого користування земельною ділянкою орендарем, тому згідно з умовами пункту 8 цього договору його необхідно вважати поновленим на той самий строк і тих самих умовах, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
В цій справі апеляційним судом встановлено, що згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38його укладено на 10 календарних років.
Умовами договору передбачено підстави його припинення, зокрема дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 37 договору).
Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гірше порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору).
В касаційній скарзі СТОВ «Берестівка» не заперечувало тих обставин, що державна реєстрація договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38була проведена 11 вересня 2008 року, тому визначений пунктом 8 цього договору десятирічний строк його дії закінчувався 11 вересня 2018 року.
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час закінчення строку договору оренди землі, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час закінчення строку договору оренди землі, встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Згідно з частинами восьмою, одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час закінчення строку договору оренди землі, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Тобто виникненню в орендодавця обов'язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено та матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували ті обставини, що СТОВ «Берестівка» повідомило орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі від 14 липня 2008 року № 38 про намір скористатися переважним правом на укладення цього договору на новий строк, що не надає підстав для застосування правил частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
При цьому сам по собі факт продовження користування орендованою земельною ділянкою та сплати орендної плати після закінчення строку дії договору оренди землі не має самостійного правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у зв'язку з тим, що відповідач не дотримався вимог частини другої статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка надає орендареві підстави розраховувати на можливість такого поновлення.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 161/16128/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 321/621/17, від 31 березня 2021 року у справі № 319/1362/18, від 14 липня 2021 року у справі № 692/375/17.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 390/964/21, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Берестівка» залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович