12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 466/11722/23
провадження № 61-1421ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняШевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення переплати за житлово-комунальні послуги та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» (далі - ЛКП «Варшавське-407»), в якому просив:
визнати бездіяльність ЛКП «Варшавське-407» щодо: несвоєчасного надання відповідей на його звернення і відмову у ненадані; ненадання акту обстеження по факту проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; ненадання відповіді і відмова їх надати щодо ціноутворення та об'єму виконаних робіт і їх актів помісячно за період з вересня 2020 року до жовтня 2023 року по наданих послугах; зобов'язати ЛКП «Варшавське-407» скласти акт фактичного проживання, фактичного ціноутворення, фактичних наданих послуг, фактичних об'ємів виконаних робіт і надати відповідь, якою угодою (колективною через уповноваженого по будинку, персональною від кожного мешканця будинку) при надані послуг керується ЛКП «Варшавське-407» за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ЛКП «Варшавське-407» зробити правильний перерахунок наданих послуг помісячно, вказавши про надані послуги; скласти кошторис за період з 01 жовтня 2022 року до сьогодні, зробивши перерахунок по фактичних послугах за даний період; визнати неправомірними дії ЛКП «Варшавське-407» щодо нарахування оплати за надання послуг з утримання будинкової території і будинку по АДРЕСА_1 за період з жовтня 2020 року до жовтня 2023 року; зобов'язати відповідача зробити перерахунок нарахувань за надання послуг по утриманню прибудинкової території і будинку з урахуванням ненаданих послуг за період з жовтня 2020 року до жовтня 2023 року, помісячно; стягнути з ЛКП «Варшавське-407» на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн; стягнути з ЛКП «Варшавське-407» на його користь переплату, яка виникла з вини відповідача, по фактичному проживанню і оплату за невиконану роботу, на які нараховувалась оплата, в розмірі 20 662,84 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 30 вересня 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ЛКП «Варшавське-407» зобов'язано надавати послуги з утримання прибудинкової території та будинку по АДРЕСА_1 . Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо зменшення нарахувань за надання послуг за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із зміною проживання зареєстрованих осіб, оскільки з жовтня 2020 року по сьогодні фактично не проживають за даною адресою дочка позивача - ОСОБА_3 та онук - ОСОБА_4 .
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням провести перерахунок оплати послуг у зв'язку зі зміною кількості осіб, прописаних за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідач відмовився у проведенні перерахунку оплати, в тому числі переплати не наданих послуг, а також щодо зменшення нарахувань за надані по факту послуги, у зв'язку із зміною місця проживання доньки та онука протягом останніх трьох років та смерті дружини, а саме: зміни реєстрації щодо трьох осіб, зареєстрованих за вказаною адресою. На всі свої звернення отримав відповіді у двох листах від 03 листопада 2022 року та 05 грудня 2022 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов'язання вчинити дії, що не представляє складності у зв'язку зі сталістю законодавства та судової практики та майнові вимоги у загальній сумі 40 662,84 грн, що у свою чергу не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Аналіз наведених ОСОБА_2 у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, заявник у касаційній скарзі не зазначає.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Ураховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Варшавське-407» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення переплати за житлово-комунальні послуги та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник