11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 522/21352/23
провадження № 61-1539ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника Державної служби України з безпеки на транспорті - Воробйової Анастасії Олегівни, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу держаного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Болградський відділ державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про повернення безпідставно отриманих коштів,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з державного бюджету України безпідставно отримані кошти в сумі 18 700,00 грн в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року, залишеним без змін постаново Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року, позов задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 18 700,00 грн.
У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Державної служби України з безпеки на транспорті - Воробйової А. О., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі в загальному розмірі складає 18 700,00 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для заявника.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787), ним не обґрунтовано.
Так, Велика Палата Верховного Суду в справі № 910/5880/21 (постанова від 08 серпня 2023 року) сформувала висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (пункт 39 постанови). Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється (пункт 52 постанови).
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для заявника й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Державної служби України з безпеки на транспорті - Воробйової Анастасії Олегівни, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу держаного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Болградський відділ державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про повернення безпідставно отриманих коштів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян