10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 303/4120/23
провадження № 61-606ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що з 21 листопада 2003 року ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку набула відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 жовтня 2012 року на підставі рішення Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області від 25 вересня 2012 року № 242.
Власником квартири АДРЕСА_2 , якою позивачка користується протягом п'ятнадцяти років, є Мукачівська міська рада Закарпатської області.
У квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зробила ремонт, жодних договорів між сторонами не укладалося, тому договірних зобов'язань не виникало, вказана квартира ОСОБА_1 у користування за договором оренди чи у безоплатне користування не передавалася, позивачка ордер на проживання чи згоду будь-якої особи на проживання не отримувала.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру
АДРЕСА_2 .
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням
від 23 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2024 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, передбачені статтею 344 ЦК України, які необхідні для набуття права власності за набувальною давністю.
У касаційній скарзі, поданій 13 січня 2025 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник П. П., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Верховий Суд ухвалою від 20 січня 2025 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці: надати належні та допустимі докази на підтвердження вартості спірного нерухомого майна; додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
30 січня 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд»
на виконання вимог ухвали суду від 20 січня 2025 року від ОСОБА_1 ,
в інтересах якої діє адвокат Мельник П. П., надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучений документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі, а також довідка про вартість спірного нерухомого майна.
Отже, недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Верховного Суду
від 20 січня 2025 року, усунуті.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що з 21 листопада 2003 року ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку набула відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 жовтня 2012 року на підставі рішення Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області
від 25 вересня 2012 року № 242.
Власником квартири АДРЕСА_2 , якою, за твердженням позивачки, вона користується з 2003 року, є Мукачівська міська рада Закарпатської області.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частинами першою, четвертою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі
статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певнийоб'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власностіна таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України у справі
№ 3-87гс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня
2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18,
від 23 вересня 2021 рокуу справі № 206/1759/20(провадження
№ 61-9602св21), а також в ухвалах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року
у справі № 274/120/18 (провадження № 61-17983ск20), від 01 лютого
2021 року у справі № 463/578/19 (провадження № 61-1026ск21).
На висновки, викладені упостанові Верховного Суду України у справі
№ 3-87гс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня
2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) та постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18 заявниця посилається в касаційній скарзі, як на підставу для касаційного оскарження.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до
статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду України у справі № 3-87гс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі
№ 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), постанові Верховного Суду
від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18.
Доводи заявниці про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня
2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України, зокрема статті 344 ЦК України, у різних справах з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Крім того, апеляційний суд у справі, яка є предметом перегляду, також керувався висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження
№ 12-291гс18).
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо визнання права власності на квартиру за набувальною власністю, не суперечать висновкам, на які заявниця посилається у касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження, а саме висновки, викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 3-87гс15 та постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18.
Доводи касаційної скарги, які значною мірою стосуються необхідності переоцінки доказів, не спростовують висновків судів.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у вказаних вище постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується
у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк