Справа № 642/1623/24 Головуючий суддя І інстанції Гримайло А. М.
Провадження № 33/818/24/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
03 лютого 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К. при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисника - адвоката Мамай А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Давидова В.О. на постанову судді Ленінського районного суду м. Харкова від 09 травня 2024 року стосовно ОСОБА_2 за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Також з ОСОБА_2 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що 16 березня 2024 року о 15 год. 09 хв. в м. Харків, вул. Соколовська, 2, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатору Драгер водій погодився. Результат склав 0,35 проміле. З результатом погодився. Від огляду у лікаря-нарколога на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі КНП ХОР ОНД відмовився. Діями ОСОБА_2 порушено вимоги п. 2.9А Правил дорожнього руху, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 899363 від 16.03.2024 року. Таким чином ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.
В своїй апеляційній скарзі захисник Давидов В.О. просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції поверхнево розглянув цю справу не встановивши всі обставини, які мають істотне значення. Вказував на те, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним, проте в справі відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Вважав, що рапорт працівника поліції не може бути доказом у справі, оскільки працівник поліції, який складав цей рапорт є зацікавленою особою. Вказував, що відеозапис не може бути доказом у справі, оскільки він не відображає всієї картини подій. Поряд з цим зазначав, що суд першої інстанції, на його думку, порушив право ОСОБА_1 на захист, оскільки не викликав його в судове засідання та розглянув справу без його участі. Також посилався на те, що суд першої інстанції, не встановивши особу ОСОБА_1 , визнав винним іншу особу, яка має інше прізвище та по-батькові. Поряд з цим посилався на практику ЄСПЛ.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника Мамай А.С., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд не дотримався всіх вказаних вимог закону.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом встановлено об'єктивні відомості, які спростовують висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не здійснював судових викликів ОСОБА_1 в судове засідання, оскільки в матеріалах справи відсутні судові повістки щодо виклику ОСОБА_1 , які суд першої інстанції направляв на його поштову адресу.
Отже, матеріали цієї справи не містять будь-яких відомостей щодо своєчасного сповіщення ОСОБА_1 про місце, день та час розгляду його справи, а наявність клопотань захисника не свідчать про реалізацію права особи бути почутою судом, що є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена ст. 129 Конституції та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду (Постанова Верховного Суду у справі від 19 червня 2020 року №824/803/16-а).
Разом з цим, в своїх рішеннях Конституційний Суд України зазначає, що право бути заслуханим (почутим) як складова права на судовий захист підлягає реалізації до моменту вжиття державою, її органами чи посадовими особами будь-яких заходів, які можуть негативно вплинути на особу, її права і свободи. Це право випливає з основоположних засад судочинства, що, зокрема, expressis verbis викладені у приписах частини другої статті 129 Конституції України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист), і реалізація цього права не залежить від його встановлення та/чи детальної регламентації у спеціальному законодавстві. Тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді суд може виконати свій конституційний обов'язок - незалежно і неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду.
Таким чином суди, мають забезпечувати належний та якісний розгляд справ, а також забезпечувати необхідний баланс між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку.
Натомість в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 на отримання електронних повісток (арк. 10).
Проте, ця заява не підписана будь-якою особою, а також відсутні відомості про підпис цієї заяви електронним підписом, а тому відсутні фактичні відомості про те, що саме ОСОБА_1 особисто подав цю заяву до суду першої інстанції.
Поряд з цим, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Оцінюючи цю норму закону вбачається, що судовим повідомленням про розгляд справи є виключно судова повістка.
Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що суд першої інстанції направляв на поштову адресу ОСОБА_1 судові повістки, а тому відсутні відомості про те, що він був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи стосовно нього.
Проте, в постанові суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що не відповідає дійсності.
Крім того, захисник Давидов В.О. заявляв суду першої інстанції низку клопотань, в тому числі, про витребування з УПП в Харківській області відеозапису події за участю ОСОБА_1 , а також про призначення експертизи з наявного в матеріалах справи відеозапису.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих клопотань, однак не навів будь-якого обґрунтування цієї відмови, що, поза розумним сумнівом, свідчить про необґрунтованість такого рішення суду першої інстанції.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що до адміністративної відповідальності притягається ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції також визнав винним саме ОСОБА_2 .
Також, працівники поліції долучили до матеріалів справи роздруківку газоаналізатора Драгер, в якій зазначено, що огляд на стан алкогольного сп'яніння проходив ОСОБА_2 .
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому, збір та процесуальне оформлення зібраних доказів підлягає якісній оцінці, як посадової особи, яка їх формує так і посадовою особою органу державної влади або місцевого самоврядування, а також і судом який розглядає справу.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування всіх обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Разом з тим, важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наслідки вдалого виконання органом на який покладено обов'язок доказування у справі про адміністративні правопорушення вимог Закону щодо тягара доказування і наслідків своїх рішень, що надає змогу суду переконатись у їх правильності. Такий підхід робить оцінку доказів алгоритмізованим та обґрунтованим, а також робить можливим дотримання справедливого балансу між ухваленим рішенням та правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Натомість, відповідно до відомостей, які містяться в паспорті особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (арк.60) вбачається, що до адміністративної відповідальності притягався ОСОБА_1 .
Тобто, до адміністративної відповідальності судом першої інстанції була притягнута інша особа, а не ОСОБА_1 .
Такі відомості суд першої інстанції мав процесуальне право перевірити в судовому засіданні, однак особисто ОСОБА_1 в судове засідання не викликав та не перевірив ці відомості, що обумовило визнання винним особи, яка не стосується цієї справи.
Належить врахувати, що з моменту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а саме з 16.03.2024 до ухвалення судом першої інстанції постанови від 09.05.2024 року минуло майже 2 місяці.
Отже, суд першої інстанції не був позбавлений процесуального часу, передбаченого ст. 38 КУпАП, для з'ясування цих питань, шляхом відкладення судового розгляду для виклику в судове засідання ОСОБА_1 , оскільки, а строк для розгляду
У зв'язку з цим, суд першої інстанції мав можливість та був зобов'язаний встановити всі важливі для сторони захисту обставини, викликавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника, з наданням належної оцінки клопотанню про повернення матеріалів на дооформлення або з метою економії процесуального часу самостійно повернути матеріали справи для належного оформлення, оскільки це не погіршує становище ОСОБА_3 та було метою поданого суду першої інстанції клопотання захисника. Такі висновки та рішення суду об'єктивно могли забезпечили право особи на справедливий розгляд незалежним та безстороннім судом, а також право на її захист у суді, однак суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням зазначених прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які рішення, які суд першої інстанції ухвалював після ухвалення оскаржуваної постанови, в тому числі, про виправлення описок, що свідчить про те, що суд першої інстанції визнав саме ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також належить врахувати те, що встановивши такі суперечності в судовому засіданні, суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст. 280 КУпАП, повинен був направити матеріали цієї справи до УПП в Харківській області для доопрацювання.
З змістом ст. 278 КУпАП, при виявленні недоліків в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному всупереч вимогам ст. 256 КУпАП, або в інших матеріалах, що перешкоджають або унеможливлюють об'єктивний розгляд справи, особа, що провадить підготовку до розгляду справи, повертає матеріали справи відповідному органу, що порушив провадження в адміністративній справі, на дооформлення.
Отже, вочевидь вбачається, що в цій справі була притягнута до відповідальності інша особа, що обумовлює скасування цієї постанови та направлення матеріалів справи до УПП в Харківській області для дооформлення.
Поряд з цим, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" було визнано правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статті 256 КУпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення. Така сама позиція була висловлена й у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 11 "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення".
Невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП, а також недотримання судом першої інстанції статті 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення, унеможливлює прийняття у справі законного та обґрунтованого судового рішення.
Крім того, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання захисника про виклик в судове засідання в суд апеляційної інстанції працівника поліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення.
10.06.2024 року, 30.07.2024 року, 31.01.2025 року суд апеляційної інстанції викликав в судові засідання працівника поліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення для з'ясування відомостей, які були зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення, в тому числі, щодо прізвища та по-батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Проте, працівник поліції в судові засідання в суд апеляційної інстанції не з'явився, отже суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості з'ясувати ці питання, а тому такі суперечності належить виправити направивши матеріали до УПП в Харківській області для дооформлення, а також під час повторного розгляду справи судом першої інстанції після дооформлення, шляхом допиту працівника поліції, який складав цей протокол.
Крім того, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, враховуючи встановлені в цій справі суперечності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а матеріали справи належить направити на дооформлення до УПП в Харківській області, а після усунення недоліків справа підлягає розгляду в суді першої інстанції в порядку КУпАП, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Давидова В.О. задовольнити частково.
Постанову судді Ленінського районного суду м. Харкова від 09 травня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою повернути матеріали справи стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч.1 ст. 130КУпАП для дооформлення посадовій особі, яка склала протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 899363 від 16 березня 2024 року, для усунення недоліків, після чого справа підлягає розгляду в суді першої інстанції в порядку КУпАП.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков