Справа № 161/12059/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/115/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
03 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Романішіної Т.Л., Денисюк І.О., Шевченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційними скаргами: позивача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_1 , відповідачів - Волинської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2024 року,
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Свої вимоги мотивує тим, що органом досудового розслідування ГУНП у Волинській області за процесуального керівництва прокуратури Волинської області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017030000000040 від 15.02.2017 р., у якому він притягувався до кримінальної відповідальності з правовою кваліфікацією діяння за ч.3 ст.368 КК України. В подальшому правову кваліфікацію було змінено на ч.2 ст.369-2 КК України.
Вказує, що вироком Маневицького районного суду Волинської області від 27.01.2023р. у справі №164/1293/17 його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.369-2 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19.04.2023р. виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 14.05.2024 р. судові рішення судів першої та апеляційної інстанції також залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Таким чином, за результатами судового розгляду та переглядів кримінального провадження суди усіх інстанцій України дійшли до законного та обґрунтованого висновку, що пред'явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не знайшло свого підтвердження.
Зазначає, що за час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він зазнав душевних страждань, на нього здійснювався психологічний та фізичний тиск. Крім того, відносно нього було застосовано незаконне повідомлення про підозру, проведено обшук володіння, здійснено його обшук та затримання з поміщенням до ІТТ, обирався запобіжний захід, мали місце тривалі судові засідання в період часу з 2017 р. по 2024 р. тощо.
Зазначені обставини в їх сукупності призвели до негативних наслідків, спотворили негативним чином спосіб його життя, яке виразилось у втраті довіри близьких та знайомих, погіршення відносин зі своєю родиною, що виразилось у проблемах з дітьми та дружиною, трудовим колективом, у якому він працював, виборцями, які стали замкнуті по відношенню до нього та позиціонували його як злочинця-корупціонера.
Крім цього, процесуальне переслідування стало надбанням ЗМІ, що також посилювало стан емоційного напруження у його відносинах та при спілкуванні з оточенням.
Також, будучи затриманим згідно підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 368 КК України), рішенням слідчого його на підставі протоколу затримання особи від 21.02.2017 р. було ізольовано від соціуму шляхом поміщення в ізолятор тимчасового тримання.
Зазначає, що окрім моральної шкоди за час кримінального розслідування та розгляду справи судом ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 72500,00 грн.
У зв'язку з чим, просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 1500000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також 72500,00 грн. за надання правничої допомоги.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 550000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 72500 гривень понесених витрат за надання правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На вказане судове рішенні позивач та відповідачі подали апеляційні скарги.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник, в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити, та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 1500000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно визначив період, за який підлягає стягненню моральна шкода. Вважає, що моральна шкода підлягає розрахунку з часу внесення відомостей до ЄРДР як про особу, тобто з 15.02.2017 року по 14.05.2024 року до дня ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.
Відповідач Волинська обласна прокуратура просить рішення суду змінити, провести розрахунок моральної шкоди за 73 місяці 27 днів виходячи із 1600 гривень, мотивуючи апеляційну скаргу тим, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600 гривень та відмови у стягненні 72500 гривень в рахунок відшкодування витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Головне управління Національної поліції у Волинській області просить скасувати рішення суду та відмовити в позові, оскільки сума немайнової шкоди є завищеною та необґрунтованою, факт постановлення судом виправдувального вироку відносно позивача не може вважатись безумовним доказом заподіяння моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, Волинська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
У відзивах на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області та Волинської обласної прокуратури, позивач ОСОБА_2 просить апеляційні скарги залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , Державна казначейська служба просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2017 року були внесені відомості до ЄРДР за №12017030000000040 про вчинення злочину ОСОБА_2 за ч.3 ст.368 КК України, 22 лютого 2017 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Вироком Маневицького районного суду Волинської області від 27.01.2023р. у справі № 64/1293/17 ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.369-2 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України (а.с. 24-40).
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19.04.2023р. виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без зміни (а.с. 19-23).
Постановою Верховного Суду від 14.05.2024р. судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення (а.с. 17-18).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував під слідством і судом з 22 лютого 2017 року (момент притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення) до 19 квітня 2023 року (набрання виправдувальним вироком законної сили).
Судом встановлено, що з 01 січня 2024 року, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», змінилося правове регулювання визначення розміру мінімальної заробітної плати. Зокрема, у загальному випадку такий розмір встановлений у 7 100,00 грн (з 01 січня 2024 року) та 8 000,00 грн (з 01 квітня 2024 року).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн; у погодинному розмірі: з 01 січня - 42,6 грн, з 01 квітня - 48,00 грн.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Суд першої інстанції врахував строк перебування позивача під слідством і судом, мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (8 000,00 грн (7100 грн)) та, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_2 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 550000 грн, що на переконання апеляційного суду відповідає принципам розумності та справедливості.
Безпідставним є посилання у апеляційних скаргах відповідачів на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
ОСОБА_2 перебував під слідством і судом з дня повідомлення про підозру - 22 лютого 2017 року до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду - 19 квітня 2023 року.
Наведене узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, у яких неодноразово звернуто увагу на те, що важливим при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, є початок строку перебування особи під слідством і судом та його закінчення, який починається з часу пред'явлення обвинувачення і закінчується датою набрання виправдувальним вироком законної сили (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 06 липня 2022 року у справі № 947/7449/20-ц).
Тому доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильності визначення періоду, за який підлягає стягненню моральна шкода, його доводи про те, що початок строку перебування під слідством розпочинається з часу внесення відомостей про злочин в ЄРДР та закінчується датою перегляду судових рішень касаційною інстанцією, не ґрунтується на законі.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 72500 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 Закону).
Відповідно до Закону право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав.
Отже, Закон пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18, провадження № 14-195цс21.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Якщо є виправдувальний вирок, який набрав законної сили, позивач не зобов'язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.
Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.
Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.
Згідно з договорами про надання правової допомоги, акту приймання-передачі послуг від 14.06.2024 року, ОСОБА_2 надавалась правова допомога та захист у кримінальному провадженні №1201703000000040 і вартість визначена в розмірі 105500,00 грн. При цьому, згідно з квитанцією №ПН10853 від 19.06.2024 року позивачем сплачено 72500,00 грн. за надання такої допомоги (а.с. 63-66), а тому вказана сума й підлягає до відшкодування.
Суд першої інстанції встановивши, що позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв'язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат, дійшов правильного висновку про стягнення витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні у розмірі 72500 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування рішення чи зміні, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_1 , Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: