печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15730/24-ц
пр. 2-2686/25
21 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В при секретарі судових засідань Медведєвій М.Г
за участю: представника позивача: ОСОБА_1 представника відповідача Батюк А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення депозитного вкладу
Позивач 2.04.2024р. звернувся до суду з позовом про стягнення депозитного вкладу. В обґрунтування позову посилається що у період з 2006р. по 2009р. між сторонами склались договірні відносини , за умовами яких він вніс до банку кошти . З 16.04.2009р. неодноразово звертався з вимогою про повернення коштів, однак кошти так і не тримав. Тому просить стягнути з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 : - за договором № 3 від 21.09.2006 суми коштів у розмірі 205 877,84 доларів США, яка складається з: сума вкладу - 35 800,00 доларів США; відсотки по вкладу -359,98 доларів США; інфляційні втрати - 137 592,04 доларів США; 3% річних - 16 062,91 доларів США; пеня (ч. 5 ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів") - 16 062,91 доларів США; - за договором № 60 від 20.02.2007 суми коштів у розмірі 1 271 947,48 грн. Яка складається з: сума вкладу - 220 000,00 грн; відсотки по вкладу - 8 988,48 грн; інфляційні втрати - 845 537,66 грн; 3% річних - 98 710,67 грн; пеня (ч. 5 ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів") - 98 710,67 грн; - за договором № 1 від 25.06.2007 суми коштів в розмірі 469 392,71 євро яка складається з: сума вкладу - 81 400,00 євро; відсотки по вкладу - 2 097,88 євро; інфляційні втрати - 312 848,93 євро; 3% річних - 36 522,95 євро; пеня (ч. 5 ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів") - 36 522,95 євро; - за договором № 1 від 17.02.2009 коштів в сумі 400 000,00 рос.руб; Також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. оскільки у нього різко змінився нормальний ритм життя, він пережив стрес, що призвело до погіршення здоров'я, погіршення умов проживання. Надав відповідь на відзив. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити, в подальшому подав заяву про розгляд справи в відсутність. Представник відповідача подав відзив. Вказував , що у зв'язку із тим, що в ТВБВ №10020/0326 відсутні депозитні та поточні рахунки відкриті на ім'я ОСОБА_2 , прокуратурою Ленінського районум. Харкова за заявою АТ «Ощадбанк" було порушено кримінальну справу за ч.5 ст.191 КК України, ч.1 ст.366 КК України, ч.2 ст.366 КК України. 28.11.2022 Жовтневим районним судом м. Харкова по кримінальній справі №642/5561/14-к винесено ухвалу про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України в зв'язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав та закриття кримінального провадження в цій частині, яка набрала чинності.Даною ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, встановлено, що остання вчинила дії щодо виготовлення та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, в тому числі спірних договорів. Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2022 у кримінальній справі №642/5561/14-к ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності. Звільнена від відбування покарання на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2014 році». Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 07.08.2023 вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 12.12.2022, яким ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, залишено без змін. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16.01.2024 касаційна скарга Банку задоволена частково, вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 12.12.2022 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07.08.2023 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_5 скасовано та призначено новий розгляд провадження у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У подальшому 26.01.2024 представник ОСОБА_2 звернувся до Банку із заявою щодо виплати коштів за вказаними Договорами.Кошти у розмірах зазначених в квитанціях Позивач Банку не передавав, а Банк їх не отримував. Зазначені у вироку суми коштів в зазначені дати не вносились, а зі слів обвинуваченої визначені з урахуванням раніше зроблених внесків, а саме шляхом накопичення. При цьому, суми внесених коштів не підтверджені документально, а визначені лише зі слів обвинуваченої та ОСОБА_2 . Посилався що позовні вимоги безпідставні. Надав заперечення на відповідь на відзив. Ухвалою суду від 8.04.2024р. відкрито провадження по справі в порядку загального. Ухвалою від 30.05.2024р. закрито підготовче та призначено до судового розгляду. Суд,заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, встановив обставини. Встановлено , що Договір №1 на вклад «НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ - ЄВРО Ощадного Банку" в євро для фізичної особи - резидента від 25.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ«Ощадбанк" в особі ТВБВ №10020/0326, відповідно до якого ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок № 1 грошові кошти у розмірі 2 000 євро, зі строком повернення депозиту 25.12.2007, з процентною ставкою за депозитом у розмірі 5% річних. 19.09.2007р. вніс 18 000 євро., 17.02.2009р. вніс 61 400 євро. Договір №3 на вклад «Універсальний ощадного банку" в іноземній валюті для фізичної особи від 21.09.2006, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Ощадбанк" в особі ТВБВ №10020/0326, відповідно до якого ОСОБА_2 було відкрито депозитний рахунок на вимогу № 3 для зберігання грошових коштів та їх виплати у доларах США. 21.09.2006р. вніст 5000 доларів США під 1% річних. 21.12.2006р. вніс 8400 доларів США., 17.02.2009р. вніс 22400 доларів США. Договір № 60 на вклад «Накопичувальний ощадного банку" у національній валюті для фізичної особи від 20.02.2007, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Ощадбанк" в особі ТВБВ №10020/0326, відповідно до якого ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок № 60 грошові кошти у розмірі 2 000 гривень зі строком повернення депозиту 20.02.2008р. під 12 % річних. 17.02.2009р. вніс 21800грн. Договір №1 від 25.06.2007р., укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Ощадбанк" в особі ТВБВ №10020/0326, відповідно до якого ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 400 000 російських рублів Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 ЦК України). У ч.3 ст.1060 ЦК України зазначено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Згідно ч.ч.1 та 6 ст.1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 718/2903/19 (провадження № 61-20521св21) зазначено, що «договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті). […] Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій… …Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. […] Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив існування між сторонами договірних відносин, зокрема за договором банківського вкладу «Інвестиційний» № 12 від 20 лютого 2014 року». Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх вимог позивачем суду надано копії договорів, квитанції про внесення ОСОБА_2 на виконання умов депозитних договорів , згідно яких остаточний розмір депозитів складає за договором № 3 від 21.09.2006 р сума вкладу - 35 800,00 доларів США;- за договором № 60 від 20.02.2007р. сума вкладу - 220 000,00 грн, - за договором № 1 від 25.06.2007р. сума вкладу - 81 400,00 євро; - за договором № 1 від 17.02.2009 коштів в сумі 400 000,00 рос.руб., оригінали яких оглянуті судом. Відтак, сумніви у достовірності наявних у справі копій документів їх оригіналам у суду при розгляді справи не виникли, у зв'язку із чим необґрунтованими також є і доводи відповідача про нікчемність депозитного договору. Встановлено , що ОСОБА_3 в момент укладення оспорюваних договорів діяла від імені банку на підставі наказу № 4 від 03 січня 2008 року й довіреності та мала право на укладання в тому числі договорів банківського вкладу. Тому, діючи від імені банку, ОСОБА_3 уклала з позивачем договори , отримала грошові кошти, видала квитанції підписавши їх і скріпивши мокрою печаткою банку. ОСОБА_2 , у свою чергу отримавши видані банком документи, не був зобов'язаний перевіряти, чи потрапили кошти на його депозитний рахунок, адже відповідно до п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується, зокрема договором банківського рахунку, а п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції про касові операції у банках України, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу), вказано, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція, або інший документ, який підтверджує про внесення готівки. Зрештою, сама суть кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 зводиться до завдання збитків банку нею, як уповноваженим представником банку, тобто складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України - привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало у її віданні, де банк має статус потерпілого, тому дії ОСОБА_3 кваліфіковані за фактом завдання збитків банку, а не ОСОБА_2 . Останній не може нести відповідальність за протиправні дії працівника банку, адже він звернувся й уклав договір з банком, як юридичною собою, а не його представником, як фізичною особою. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16 зроблено правовий висновок про те, що договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Верховний Суд України вказав, що при розгляді цієї справи суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином. Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц зроблено висновок про те, що банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відносини між клієнтом та банком з приводу банківського вкладу варто розглядати через призму договірних. У справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати, і якщо він використовує її на власну користь, банк повинен повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави («Неждет Сахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції). Цей же принцип закріплено у ст.41 Конституції України. Отже, з огляду на те, що позивач ОСОБА_2 правомірно сподівався на належне оформлення вказаного депозитного договору з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що в разі пред'явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов'язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц. Необгрунтованими з огляду на вищенаведену судову практику є і доводи відповідача про те, що в даній справі виникли не договірні, а деліктні правовідносини по відшкодуванню майнової шкоди, завданої працівником банку при виконанні ним службових обов'язків, оскільки застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов'язання, а факт вчинення працівником банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Доводи ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо недоведеності факту укладання між сторонами договору банківського вкладу з підстав відсутності оригіналів документів, які підтверджують дотримання письмової форми договору, та непідтвердження факту внесення позивачем грошових коштів до банку належними та допустимими доказами, судом відхиляються, зважаючи на наступне. На підтвердження укладення депозитних договорів та факту внесення за ним грошових сум в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які в сукупності свідчать про доведеність факту укладення між сторонами депозитного договору, внесення позивачем, як вкладником, коштів та обов'язок відповідача, як банківської установи, повернути ці кошти. Відхиляючи дані доводи, суд враховує, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц). Таким чином , установивши факт укладення сторонами договорів банківського вкладу з внесенням позивачем грошових коштів на депозитний рахунок та відсутність доказів виконання відповідачем зобов'язання щодо їх повернення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення суми вкладів за договором № 3 від 21.09.2006 р.- 35 800,00 доларів США;- за договором № 60 від 20.02.2007р. - 220 000,00 грн, - за договором № 1 від 25.06.2007р. - 81 400,00 євро; - за договором № 1 від 17.02.2009 400 000,00 рос.руб. з ПАТ «Державний ощадний банк України». Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договорами банківського вкладу, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові. Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19) зазначено, що «відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року. […] Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1% річних. […] У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. […] «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн.) суди мали відмовити». У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Тому проценти за інший період не нараховуються». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що «строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються». 16.04.2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку із заявою про повернення грошових коштів, розміщених ним на депозитних рахунках. Відповідно до п. 3.1. Договору вкладник має право до закінчення строку дії Договору вилучити з Рахунку всю суму депозиту або його частину відповідно до п. 2.6 Договору, згідно якого вилучення всієї суми Депозиту або його частини до настання строку його повернення здійснюється на підставі заяви Вкладника, поданої в Банк відповідно до п. 4.2.4. Згідно п. 4.2.4. Договору при намірі вилучення з рахунку всієї суми Депозиту або його частини до закінчення строку дії Договору, Вкладник зобов'язується письмово повідомити Банк про дату та розмір вилучення коштів з Рахунку за 3 (три) робочих дні до дня вилучення. Таким чином, суд зауважує, що дія депозитних договорів припинилася 19.04.2009 року, відтак саме з цієї дати припинилося і право позивача на отримання від відповідача процентів згідно умов депозитного договору, оскільки з дати припинення договору права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України. Отже,підлягають стягненню з відповідача на користь позивача - за договором № 3 від 21.09.2006 р відсотки по вкладу -359,98 доларів США; - за договором № 60 від 20.02.2007р., відсотки по вкладу - 4674,40 грн., - за договором № 1 від 25.06.2007р. відсотки по вкладу - 2 097,88 євро; Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суд приходить до наступного. Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але зміст його положень дає підстави для висновку, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Тобто, вказаним Законом врегульовані саме договірні відносини за участі споживача як спеціального суб'єкта, яким відповідно до ст.1 цього Закону є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.22 цієї статті); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п.17). Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець прострочує виконання (надання) послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги). Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України). Системний аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що пеня, встановлена ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь позивача і виключно в межах строку дії відповідного договору, тобто в межах існування споживчих правовідносин. Разом з тим, судом встановлено, що депозитні договори припинили свою дію 19.04.2009 року у зв'язку із направленням вкладником до банку заяви про повернення депозиту від 16.04.2009 року. Отже, після припинення дії депозитного договору між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу, відтак між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання банку зі сплати коштів (повернення вкладу і процентів) підлягають застосуванню положення ст.625 ЦК України у разі його невиконання. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, де, скасовуючи судові рішення про стягнення пені за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалюючи нове про відмову у позові в цій частині, Велика Палата зазначила, що внаслідок розірвання за рішенням суду договорів банківського вкладу правовідносини сторін за цими договорами припинено, споживчі правовідносини відсутні, а тому Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини і пеня за ч.5 ст.10 цього Закону не нараховується. До грошового зобов'язання з повернення коштів, застосовуються приписи ст.625 ЦК України у разі його невиконання. Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, де Велика Палата вказала, що за змістом ст.ст.546, 549, 550 ЦК України неустойка (пеня) за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору. Право кредитора нараховувати обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 461/7775/17 (провадження № 61-1176св21) зазначено, що «розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).[…] Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача. Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п'ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені». Укладені між сторонами депозитні договори є припиненими з 19.04.2009 року у зв'язку із поданням позивачем заяви про повернення коштів від 16.04.2009 року, отже за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у зв'язку припиненням 19.04.2009 року дії депозитного договору №51095, припинено правовідносини за цим договором. При таких обставинах позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними та не підлягають задоволенню. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів в порядку ст..625 ЦК України , суд приходить до наступного. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3% річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також суд враховує, що грошове зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті. Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Звертаючись до суду з позовом про стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення коштів за договором банківського вкладу відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, позивач зазначив, що 3% річних за неповернення коштів у розмірі - за договором № 3 від 21.09.2006 р. - 16 062,91 доларів США; - за договором № 60 від 20.02.2007р. 3% річних - 98 710,67 грн. - за договором № 1 від 25.06.2007р. 3% річних - 36 522,95 євро. Розрахунок позивача відповідачем спростований не був, відтак вимоги та стягнення на його користь 3% річних за весь час невиконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню , зважаючи, зокрема, на те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу позовна давність не поширюється, а предметом спору є саме вимога про стягнення коштів за договором депозитного вкладу, при цьому нарахування 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов'язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу, тому на зазначені вимоги позовна давність не поширюється (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20). Що стосується стягнення з відповідача інфляційних втрат, то слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції покриваються відповідним еквівалентом іноземної валюти. У випадку невиконання грошового зобов'язання, предметом якого є іноземна валюта, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки вони передбачені виключно для гривні, а відшкодування втрат від коливання курсу іноземних валют - статтею 625 ЦК України не передбачено. Такого висновку дійшов Верховний Суд у його постанові від 20.02.2019 у справі №638/10417/15ц, а також у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Таким чином, за договорами, що укладені сторонами, предметом яких є іноземна валюта інфляційні втрати стягненню не підлягають. Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року. Водночас, на практиці існують різні підходи до застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяцібільше пів місяця (> 15 днів)= 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями)= 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду в справі № 910/13071/19 від 20 листопада 2020 року. Розрахунок позивача відповідачем спростований не був, відтак вимоги та стягнення на його інфляційних втрат за весь час невиконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню частково - за договором № 60 від 20.02.2007р. інфляційні втрати - 845 537,66 грн. При цьому, суд зазначає, що суми коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд з'ясував наступне. Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Як вбачається з матеріалів справи, відмова відповідача ще у 2009 р. добровільно видати депозитний вклад і відсотки по ньому завдало позивачу моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 50000 грн., оскільки у нього змінився нормальний ритм життя, що привело до погіршення здоров'я, погіршення умов проживання постійних додаткових витрат часу та коштів . У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В той час моральна шкода полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з знищенням чи пошкодженням її майна. П. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 р. роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України. При цьому моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., таким чином частково задовольняючи позовні вимоги. Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам. За подання до суду позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 7570грн. На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 526, 551, 625, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, 1074, 1075, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,суд,
Позов задовольнити частково. Стягнути з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 за договором № 3 від 21.09.2006 р. суму вкладу - 35 800,00 доларів США; відсотки по вкладу -359,98 доларів США; 3% річних - 16 062,91 доларів США, за договором № 60 від 20.02.2007р. суму вкладу - 220 000,00 грн., відсотки по вкладу - 4674,40 грн., інфляційні втрати - 845 537,66 грн., 3% річних - 98 710,67 грн., за договором № 1 від 25.06.2007р. суму вкладу - 81 400,00 євро; відсотки по вкладу - 2 097,88 євро; 3% річних - 36 522,95 євро,за договором № 1 від 17.02.2009р. суму вкладу 400 000,00 рос.руб., та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Стягнути з АТ «Ощадбанк» на користь на користь держави судовий збір в розмірі 7570грн. В іншій частині позову відмовити. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення . позивач : ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 відповідач : акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»: 01001, м.Київ, вул.. Госпітальна,12-г
Дата складання повного тексту рішення 10.02.2025 р.
Суддя Т.В.Остапчук