Справа № 466/12417/24
Провадження № 2/466/1013/25
04 лютого 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючий суддя Едер П. Т.
секретар с/з Костюк В. С.
з участю: представника позивача Приндоти У. Г.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталія Мирославівна про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності,-
09 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталія Мирославівна про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності, у якій просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 липня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталією Мирославівною та зареєстрований за № 3282; скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1196360246101; визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 та здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Стислий виклад позиції позивача.
Обґрунтування позивача.
В обґрунтування позову зазначає, що вона ОСОБА_2 отримала в Товаристві з додатковою відповідальністю "Львівське взуттєве виробничо-торгівельне підприємство "Прогрес" квартиру загальною площею 25,5 кв.м. У вказаній квартирі вона зареєстрована та проживає з листопада 1989року (до 2004 року даний будинок був гуртожитком), іншого житла в неї немає. Вказану квартиру нею приватизовано у 22.02.2017року. Вона проживає сама. Тривалий період часу хворіє на цукровий діабет є інвалідом III групи з 1998року безтерміново. Близько двох років тому на базарі позивач познайомилась з ОСОБА_3 . Вона поступово втерлась до неї в довіру, обіцяла, що буде її допомагати фінансово та у побуті.
Літом 2024 року ОСОБА_1 запропонувала їй піти з нею до нотаріуса, щоб оформити договір про те, що вона буде допомагати позивачу, як вона розуміла, що це буде Договір довічного утримання. В липні договір нею підписано і протягом двох місяців ОСОБА_1 до неї приходила допомагала прибирати у квартирі, приносила продукти. Проте останні два місяці не приходить, телефон від неї не піднімає. Вона почала шукати документи на квартиру і з жахом побачила копію договору дарування нею їй квартири. Вона звернулась на консультацію до юриста і дізналась, що вона вже не є власник квартири, і що замість як вона думала, що підписує Договір довічного утримання вона підписала Договір дарування її квартири. Зокрема їй роз?яснено, що 23 липня 2024 вона ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 року уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онишак Наталією Мирославівною та зареєстрований за №3282. Відповідно до договору дарування вона ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 безоплатно у власність свою квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що укладений договір дарування є недійсним, оскільки вона помилилася щодо природи укладення спірного правочину, думала, що укладає договір довічного утримання.
Позивач зазначає, що є людиною похилого віку, на момент укладення договору їй виповнилося 79 років, проживає сама, хворіє на цукровий діабет у зв?язку з чим приймає сильні таблетки та постійно проходить лікування, обстеження, відвідую лікарів, крім того є інвалідом 3 групи з 1988р. Оскільки вона проживає сама, поряд рідних немає, хворіє на цукровий діабет і має постійно проходити лікування, їй необхідна була стороння фізична та фінансова допомога. ОСОБА_1 обіцяла, що буде їй допомагати з домашніми справами, приносити продукти харчування. У неї були відсутні підстави дарувати єдине її житло - квартиру, в якій вона проживає та зареєстрована. Крім того, обдаровувана ОСОБА_1 не є її родичкою чи близьким другом, родичі в неї є проте вона з ними менше спілкується. Необхідності дарувати її єдину квартиру малознайомій людині у неї не було. Позивач досі продовжує проживати у квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом договору дарування, користується нею, сплачує усі належні комунальні платежі, зареєстрована в цій квартирі і до сьогоднішнього дня. Про наявність договору дарування вона дізналася випадково. Спочатку відповідачка приходила і навідувала її, допомагала із домашніми справами, приносила продукти харчування, але згодом вона пропала, останніх два місяці не приходить і не телефонує. Також зауважує, що під час підписання договору вона не могла повністю усвідомлювати зміст договору, оскільки страждає на цукровий діабет та постійно приймає сильні таблетки. Відповідачка скориставшись довірою самостійної людини похилого віку, влилася в довіру та скористалася її станом.
Обґрунтування заперечень відповідача.
Відзив на позовну заяву відповідачем у встановлений судом термін до суду подано не було.
Процесуальні дії суду по справі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2024 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
11 грудня 2024 року ухвалою суду вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на право власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно договору дарування від 23.07.2024 року, посвідченого Онищак Н. М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 29 січня 2025 року витребувано докази.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.
У підготовчому засідання представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.
У підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_1 подала заяву про визнання позову та не заперечила про задоволення позовних вимог.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Частиною 3 статті 200 ЦПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України врегульовано , що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
В ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи. Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ч.2 ст.717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним ( п. 19 постанови Пленуму ВС «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 №9).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала в Товаристві з додатковою відповідальністю "Львівське взуттєве виробничо-торгівельне підприємство "Прогрес" квартиру загальною площею 25,5 кв.м. У вказаній квартирі вона зареєстрована та проживає з листопада 1989року (до 2004 року даний будинок був гуртожитком), іншого житла в неї немає.
Вказану квартиру нею приватизовано у 22.02.2017року. Вона проживає сама. Згідно довідки серії ЛВА-1 № 092028 ОСОБА_2 тривалий період часу хворіє на цукровий діабет є інвалідом III групи з 1998року безтерміново. Близько двох років тому на базарі позивач познайомилась з ОСОБА_3 . Вона поступово втерлась до неї в довіру, обіцяла, що буде її допомагати фінансово та у побуті.
Згідно договору дарування квартири від 23 липня 2024 ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 року уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онишак Наталією Мирославівною та зареєстрований за №3282. Відповідно до договору дарування ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 безоплатно у власність свою квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовує свої вимоги помилкою через яку нею укладено договір дарування, замість договору довічного утримання.
Суд зазначає, що будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. Тому волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Наведені позивачем обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, свідчать про наявність помилки - хибного сприйняття нею істотних обставин договору дарування, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення такого договору, оскільки як слідує з обґрунтування позовних вимог, вона мала на меті укласти із відповідачкою договір довічного утримання, за яким право власності на квартиру перейде до відповідачки після її смерті, за умови здійснення догляду за нею, що суперечить меті договору дарування - передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Суд зауважує, що факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, не може вважатись безумовними обставинами, які б виключали підстави для визнання договору дарування недійсним, внаслідок укладення його під впливом помилки.
Крім того, судом встановлено, а сторонами визнано, що сам факт передачі подарованої спірної квартири у власність обдарованої ОСОБА_1 не відбувся. Позивач ОСОБА_2 продовжує проживати та користуватись квартирою АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем повністю доведено факт укладення правочину під впливом помилки, оскільки волевиявлення позивача було направлене на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.
Наслідком недотримання вимоги ч.3 ст. 203 ЦК України, в т.ч. щодо укладення договору під впливом помилки є визнання такого договору недійсним (ч.1 ст.215, ст.229 ЦК).
Враховуючи викладені вище обставини, наявні в матеріалах справи докази, та визнання позовних вимог відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності.
Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ч. 1ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталія Мирославівна про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 липня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталією Мирославівною та зареєстрований за № 3282.
Скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1196360246101.
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 та здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Заходи забезпечення позову у виді накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на право власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно договору дарування від 23.07.2024 року, посвідченого Онищак Н. М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Онищак Наталія Мирославівна, адреса: м. Львів, просп. Чорновола, 67б.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.02.2025 року.
Суддя П. Т. Едер