12 лютого 2025 року
м. Чернівці
справа № 713/3127/24
провадження № 22-ц/822/123/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
секретар Тодоряк Г. Д.
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп», в інтересах якого діє Сідак-Жарова Наталія Олександрівна, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип'юк І. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» (далі - ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» заборгованість за договором фінансового кредиту від 13 липня 2021 року № 39302 у сумі 25 550 гривень, з яких: 4 000 гривень - тіло кредиту; 21 000 гривень -проценти за користування кредитом; 550 гривень - комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 у встановленому пунктом 5 розділу 2 Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, затверджених протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» від 05 лютого 2021 року № 1/2021, порядку оформила заявку на отримання фінансового кредиту шляхом заповнення всіх реквізитів. Додатково на виконання цього пункту відповідачка надала власне фото з паспортом в руках.
На підставі заповненої відповідачкою заявки між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та відповідачкою було укладено договір про надання фінансового кредиту від 13 липня 2021 року № 39302.
За умовами укладеного договору про надання фінансового кредиту, позивач перерахував відповідачці через платіжний сервіс «Platon» на банківську картку, зазначену відповідачкою при подачі заявки на отримання фінансового кредиту грошові кошти у сумі 4 000 гривень, про що свідчить копія довідки про перерахування грошових коштів.
Пунктом 1.2 договору встановлено строк надання кредиту - 18 днів, кредит повинен був повернутий до 30 липня 2021 року. Згідно з пунктом 1.3 укладеного договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.
Окрім цього, відповідно до пункту 1.5. договору, за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту.
У даному випадку мало місце укладання електронного правочину, який був підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора AV9350.
30 липня 2021 року ОСОБА_1 подала заявку на продовження строку дії договору, у зв'язку з чим, того ж дня між нею та ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» було укладено додаткову угоду № 2 про продовження строку дії договору про надання фінансового кредиту від 13 липня 2021 року № 39302.
Згідно з пунктом 1 укладеної додаткової угоди, сторони погодили продовжити строк дії договору на строк 30 днів до 29 серпня 2021 року. Подаючи заявку на продовження строку дії договору, відповідачка фактично визнала наявність існуючих кредитних зобов'язань за договором. За весь час користування кредитними коштами, починаючи з 13 липня 2021 року, відповідачка здійснила лише два платежі 30 липня 2021 року в сумі 50 гривень та 1800 гривень, які за умовами договору були спрямовані на погашення відсотків за користування кредитними коштами і продовжено строк дії договору до 29 серпня 2021 року та 50 гривень було спрямовано на часткове погашення комісії за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту (пункт 1.5. договору).
Відповідачка взяті на себе зобов'язання по договору не виконала, у зв'язку з чим станом на 16 серпня 2024 року виникла заборгованість в сумі 25 550 гривень, з яких: 4 000 гривень - тіло кредиту; 21 000 гривень - проценти за користування кредитом; 550 гривень - комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що з наданих сторонами та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів судом установлено, що:
- у матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідачки, а також те, що такий переказ є завершеним;
- на підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачці, позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 15 серпня 2024 року № 521/08 про перерахування суми кредиту 4000 гривень за договором № 39302, однак даний доказ є неналежним та недопустимим, оскільки у ньому відсутній повний номер картки, дата і час прийняття до виконання платіжної інструкції;
- розрахунок заборгованості за договором кредиту складені представником позивача, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони позивача;
- вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» коштів в сумі 4000 гривень на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .
Отже, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту від 13 липня 2021 року № 39302 позивач не надав, що є його процесуальним обов'язком у даній категорії справ.
За таких обставин, позивачем не виконано встановленого статтями 12, 81 ЦПК України обов'язку доводити належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами виконання обов'язку щодо переказу кредитних коштів відповідачці на її рахунок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» до ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір про надання фінансового кредиту від 13 липня 2021 року № 39302 є укладеним, а відповідачкою самостійно за власною волею внесено інформацію, яка міститься у пункті 7 цього договору, що підтверджується наявністю електронного підпису одноразовим ідентифікатором AV9350.
Звертає увагу суду, що ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» не є банківською установою в розумінні положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», тому він не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунків.
Позивач через партнера ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», з яким укладено договір доручення від 13 липня 2020 року № ПБ 1395/07 про надання послуг в системі Platon, видав відповідачці кредитні кошти у розмірі 4 000 гривень на картковий рахунок вказаний нею при подачі заявки на отримання фінансового кредиту, що підтверджується довідкою від ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» про перерахування коштів через систему платежів Platon на платіжну карту відповідача за № НОМЕР_1 .
Однак за висновками суду першої інстанції, надані позивачем докази на підтвердження перерахування коштів на карту відповідачки не містять необхідних даних, таких як повний номер картки, дата і час виконання платежу, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу, а відтак визнані неналежними доказами.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Тобто зазначення повного номеру платіжної картки відповідачки є неможливим.
Крім того, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що розрахунок заборгованості за договором складений представником позивача, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.
Розрахунок заборгованості є суто технічним документом, який містить дані про виконання (чи невиконання) боржником зобов'язань за договором кредиту. Його мета - деталізувати суму позовних вимог для обґрунтування позову.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
13 липня 2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 39302 на умовах повернення кредиту в кінці його строку, за яким відповідачка отримала кредит в розмірі 4 000 гривень строком на 18 днів до 30 липня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,5 % на день (а. с. 21-23).
Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору за використання системи для дистанційного отримання кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми кредиту.
Кредитний договір від 13 липня 2021 року № 39302 підписано сторонами в електронній формі, зокрема в ОСОБА_1 - одноразовим ідентифікатором AV9350 (а. с. 23).
30 липня 2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302, за якою строк кредитування продовжено на 30 днів до 29 серпня 2021 року Вказана угода підписана ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором AVKL9350 (а. с. 25).
Факт перерахування 13 липня 2021 року грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено ТОВ «Платежі онлайн», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, листом від 15 серпня 2024 року про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 4 000 гривень, транзакція № 32618-22820-87684 (а. с. 26).
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 складає 25 550 гривень, з яких: 4 000 гривень - тіло кредиту; 21 000 гривень -проценти за користування кредитом; 550 гривень - комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту (а. с. 68-70).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302 в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що:
- кредитний договір від 13 липня 2021 року № 39302 між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором AV9350, який було надіслано на номер відповідачки НОМЕР_3 , як і додаткову угоду до вказаного договору від 30 липня 2021 року, яка підписана одноразовим ідентифікатором AVKL9350;
- у договорі зазначені всі необхідні дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, підтвердила умови таких, після чого позикодавці надіслали їй за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону НОМЕР_3 (міститься в реквізитах договору та додаткової угоди) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Окрім цього, як вбачається з наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про розгляд справи у суді першої інстанції за її відсутності, саме такий номер мобільного телефону зазначено відповідачкою (а. с. 73).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Також відповідачкою не надано належних доказів укладення договорів від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як вбачається з умов кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302, зокрема пунктів 1.4, 6.2 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити банківської картки, вказаної клієнтом, і останній несе повну відповідальність за правильність вказаних ним у договорі реквізитів.
Як вбачається із розділу 7 договору відповідачкою зазначено наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено листом ТОВ «Платежі онлайн» від 15 серпня 2024 року про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 4 000 гривень, транзакція № 32618-22820-87684.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).
Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, її не належить.
Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи відповідачкою після укладення кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302 також укладено додаткову угоду від 30 липня 2021 року № 2 до вказаного договору, якою продовжено строк кредитування. Вказана угода підписана одноразовим ідентифікатором AVKL9350 і в ній також зазначені персональні дані відповідачки.
За вказаних обставин надання згоди відповідачкою на укладення такої угоди, зокрема щодо продовження строку кредитування, та водночас заперечення факту надання їй кредитних коштів є суперечливими.
У такий спосіб відповідачка намагається уникнути належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту.
Отже, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Щодо умови договору від 13 липня 2021 року № 39302 про встановлення комісії за використання системи для дистанційного отримання кредиту
Відповідно до пункту 1.5 договору за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту.
Надаючи правову оцінку вказаній умові договору колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц (провадження № 61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що положення пункту 1.5 кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302 про сплату на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» комісії в розмірі 15% від суми фінансового кредиту за використання системи для дистанційного отримання кредиту є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
За обставин цієї справи, сторони в договорі від 13 липня 2021 року погодили строк його дії до 30 липня 2021 року (18 днів).
В подальшому в додатковій угоді від 30 липня 2021 року № 2 сторони дійшли згоди про продовження строку кредитування на 30 днів до 29 серпня 2021 року.
В свою чергу, в розділі 2 договору «Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договору» сторони узгодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Колегія суддів також звертає увагу, що в договорі від 13 липня 2021 року міститься окремий розділ 4, що регулює відповідальність сторін.
Зі змістовного аналізу пункту 4.3 вказаного розділу договору встановлено, що позичальник у разі порушення зобов'язання несе відповідальність лише у вигляді сплати пені в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Окрім цього, як слідує з наданого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» розрахунку заборгованості, проценти за період поза межами строку кредитування, встановленого в додатковій угоді № 2, товариство нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - задоволення вимоги в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, тобто після 29 серпня 2021 року.
Зазначене узгоджується із вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року.
Визначаючись із фактичним розміром заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договір від 13 липня 2021 року № 39302, колегія суддів виходить із наступного.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 30 липня 2021 року у відповідачки була наявною заборгованість за кредитним договором, яка складалась з тіла кредиту у сумі 4 000 гривень, процентів за користування кредитом у сумі 1 800 гривень (4 000,00 х 2,5% х 18 днів (первинний строк кредитування) та комісії за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту у сумі 600 гривень (4 000,00 х 15%).
30 липня 2021 року ОСОБА_1 частково погашено заборгованість за договором та сплачено 1 850 гривень, з яких 1 800 гривень направлено на погашення заборгованості за процентами, а 50 гривень - на погашення заборгованості з комісії за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту.
З урахуванням висновку апеляційного суду про нікчемність пункту 1.5 кредитного договору від 13 липня 2021 року № 39302, сплачені відповідачкою грошові кошти у розмірі 50 гривень, повинні бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, яка станом на 30 липня 2021 року повинна була б становити 3 950 гривень (4 000,00 - 50,00).
З урахуванням погодженого сторонами в додатковій угоді № 2 строку кредитування до 29 серпня 2021 року (30 днів), колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» становить 6 912 гривень 50 копійок, з яких: 3 950 гривень - тіло кредиту; 2 962 гривні 50 копійок (3 950,00 х 2,5% х 30 днів) - проценти за користування кредитом.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 04 листопада 2024 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» заборгованість за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302 у сумі 6 912 гривень 50 копійок, з яких: 3 950 гривень - тіло кредиту; 2 962 гривні 50 копійок - проценти за користування кредитом.
При цьому, суд апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду:
- позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру на суму 25 550 гривень. 1,5% від ціни позову складає 383 гривні 25 копійок (25 550,00 х 1,5%).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3 028 гривень.
За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3 028,00 х 0,8).
Судовий збір у вказаному розмірі сплачений ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», що підтверджується платіжною інструкцією від 16 серпня 2024 року № 1033 (а. с. 46).
Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
За подання позивачем апеляційної скарги з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у сумі 3 633 гривні 60 копійок (3 028,00 х 150% х 0,8).
Судовий збір у вказаному розмірі сплачений ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», що підтверджується квитанцією від 22 грудня 2024 року № 2574-3640-1080-2640.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» задоволено частково на 27,05% (6 912,50 / 25 550,00 х 100).
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у сумі 1 638 гривень 15 копійок (2 422,40 + 3 633,60) х 27,05%) пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до вказаної норми закону під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною третьою статті 141 ЦПК України, також визначені положеннями частин четвертої, п'ятої, девятої статті 141 цього Кодексу.
В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень разом з позовною заявою представником Сідак-Жаровою Н. О. подано копії наступних документів: 1) договір про надання правничої допомоги від 15 січня 2024 року № 150124-ЮР, укладений між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та адвокатом Сідак-Жаровою Н. О. (а. с. 41-43); 2) протокол узгодження договірної ціни від 15 січня 2024 року (а. с. 43); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором від 15 січня 2024 року № 150124-ЮР (а. с. 30); рахунок на оплату від 16 серпня 2024 року на суму 5 000 гривень (а. с. 31-33); довіреність від 18 червня 2024 року на представництво інтересів ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» (а. с. 7).
Колегія суддів звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
З наданих до суду документів вбачається, що сторони погодили розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5 000 гривень, які включають плату за наступні послуги адвоката: аналіз наданих документів, погодження з клієнтом стратегії захисту порушеного права, аналіз судової практики, з'ясування фактичних обставин справи, підготовка та складання позовної заяви.
Колегія суддів враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.
Як встановлено судом апеляційної інстанції у матеріалах справи відсутні заяви чи клопотання відповідачки про зменшення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» з підстав їх неспівмірності.
Отже, зважаючи на відсутність клопотання відповідачки про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» пропорційно до задоволених позовних вимог 1 352 гривень 50 копійок (5 000 х 27,05%) в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» задовольнити частково.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» заборгованість за кредитним договором від 13 липня 2021 року № 39302 у сумі 6 912 (шість тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень 50 копійок, з яких: 3 950 гривень - тіло кредиту; 2 962 гривні 50 копійок - проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» судові витрати зі сплати судового збору у судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) гривень 15 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Авіра Груп» судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у сумі 1 352 (одна тисяча триста п'ятдесят дві) гривні 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Наталія Половінкіна