іменем України
04 лютого 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/2246/24
провадження № 22-ц/4809/271/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2024 року у складі судді Драного В.В.,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту - ДП «СхідГЗК») про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 30 червня 1975 року по 14 серпня 1978 року, та з 17 лютого 1997 року по 01 лютого 2007 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ДП «СхідГЗК». 01 лютого 2007 року позивача звільнено з роботи. За час роботи на підприємстві він отримав хронічне професійне захворювання. Відповідно до п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 28 березня 2005 року, встановлено наявність у нього професійних захворювань. Згідно з п.п.15, 16 вказаного акту професійне захворювання виникло за таких обставин: тривалий стаж роботи в підземних умовах праці пов'язаний з шумом, вібрацією, несприятливим мікрокліматом, запиленістю. Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 17 травня 2005 року серія 2-16 ПК №000401 йому первинно безтерміново встановлено 40% втрати працездатності. Він має постійні скарги на стан здоров'я, змушений проходити лікування. Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, тривалий процес лікування, постійне відчуття фізичного болю, відчуття страждань, стресу, депресії.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд стягнути з ДП «Схід ГЗК» на його користь моральну шкоду, заподіяною втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, у розмірі 245000 грн без урахування податку з доходів з фізичних осіб.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Схід ГЗК» на користь ОСОБА_1 140000 грн в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив оскаржуване рішення змінити, стягнувши з ДП «Схід ГЗК» на його користь моральну шкоду, заподіяною втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, у розмірі 245 00 грн без урахування податку з доходів з фізичних осіб.
ДП «Схід ГЗК» такожподало апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відзиви на апеляційні скарги до апеляційного суду не надходили.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Плетньов О.С. підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення.
Позивач у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Адвокат Повалій О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , направила заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.120-121).
Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності позивача та його представника на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 30.06.1975 по 14.08.1978 та з 17.02.1997 по 09.07.2003 ОСОБА_1 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ДП «Схід ГЗК» (а.с.13-19).
Наказом від 09 липня 2003 року №256 ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку з невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпп України (а.с.19).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 28 березня 2005 року форми П-4 встановлено, що причиною професійного захворювання у ОСОБА_1 є шум, вібрація, несприятливий мікроклімат, пил на посаді підземного прохідника (а.с.20-23).
Довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 18 травня 2005 року серії 2-16 ПК №000401 позивачу первинно безтерміново встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 40% (а.с.12).
Як убачається з епікризів №№322, 456 та з виписки №485 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування (а.с.24, 25, 26-27).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір компенсації у сумі 140000 грн відповідатиме завданій позивачеві моральній шкоді через незворотність впливу негативних наслідків професійного захворювання на стан його здоров'я та подальше життя позивача.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого.
Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпп України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 173 КЗпп України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 237-1 КЗпп України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Моральна шкода згідно з частиною 3 статті 23 ЦК України відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІУ у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №717-У, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІУ.
Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпп України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон №717-У не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України).
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІУ.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, судам необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто спори щодо відшкодування шкоди повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а саме з 17 травня 2005 року.
Отже право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування.
Частинами 1, 3 статті 28 Закону Про України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3- рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначав, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІУ, яким обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Встановлено, що на теперішній час Фонд соціального страхування має правонаступника яким є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, та який може бути належним позивачем по справі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначено у пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Молдавська проти України» (заява №43464/18) застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим
Аналізуючи поняття «якість закону» ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява №2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява №76943/11, § 123).
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання належним відповідачем у даній справі ДП «СхідГЗК», оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності ОСОБА_1 , виникло у останнього у 2005 році. Отже, у задоволенні позову до ДП «СхідГЗК» слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, а відтак і помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин. Зазначене відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідачу слід компенсувати сплачений судовий збір у розмірі 2100 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 жовтня 2024 рокускасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Компенсувати Державному підприємству «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 14309787, вул. Горького, 2, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) сплачений судовий збір у розмірі 2100 (дві тисячі) грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді C.М. Єгорова
С.І. Мурашко